Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання – Попович П. Я. – Види інформації та її джерела
Основну інформацію, яку використовують у сфері господарської діяльності об’єднань (підприємств), поділяють за видами на: нормативну, планову, облікову і необлікову.
В Україні затверджена єдина система науково обгрунтованих техніко-економічних норм і нормативів для планування економічного та соціального розвитку, яка, зокрема, передбачає їх склад, порядок та методи формування, оновлення і використання при розробці перспективних та поточних планів. Мета створення такої системи – досягнення наукової обгрунтованості, пропорційності та збалансованості планів, повніше виявлення і використання резервів виробництва, подальше підвищення його ефективності.
Планова інформація – це сукупність даних про структуру запланованого об’єкта і тенденцію його розвитку. Вона відображається в оперативних, змінних і перспективних планах, а також у довготермінових прогнозах розвитку підприємств, об’єднань і галузей промисловості.
Прогнози розвитку економіки охоплюють від 15 до 20 і більше років. Перспективними є плани, розраховані на 5 і 10 років. Питання про співвідношення змінних та оперативних планів залишається й досі не вирішеним, оскільки ще не знайдено способу цілеспрямованого його розв’язання з урахуванням не лише вищевказаного терміну дії планів, а й рівня управління і ступеня механізації (автоматизації) обчислювальних робіт.
За сучасного рівня механізації й автоматизації управління на підприємствах і у виробничих об’єднаннях поточними є річні, квартальні та місячні плани. Поступово всю щомісячну інформацію стануть зараховувати до оперативної, що дасть змогу підвищити гнучкість управління.
Більшість управлінських дій за цих умов набуватиме превентивного характеру, який надасть можливість попередити розвиток небажаних тенденцій.
Зазначені вище різновиди планів розробляють на основі прийнятності показників. Так, нині утворена єдина система планових показників економічності суспільного виробництва на різних його рівнях (по народному господарству в цілому, за галузями, об’єднаннями, підприємствами), а також визначені принципи побудови, методи вираховування окремих показників, порядок використання цієї системи в аналізі діяльності господарства.
Система показників складається з шести розділів. У першому подані узагальнені показники, що характеризують використання основних видів виробничих ресурсів, у другому – праці, третьому – основних фондів, обігових засобів і капітальних вкладень, четвертому – сировини, матеріалів, палива й енергії. У двох останніх розділах міститься інформація про показники ефективності нової техніки і зовнішньоекономічних зв’язків.
Крім цього, у бізнес-плані підприємства (об’єднання) наведена інформація про показники, які планують розрахунково і які не є директивними. Це стосується, наприклад, чисельності працюючих за їх складом і кваліфікацією, витрат на виробництво за елементами та калькуляційними статтями, а також за групами фінансових результатів та ін.
Об’єкт поточної планової інформації такого типу в річних планах набагато більший, ніж в оперативних чи перспективних планах. Подібний об’єкт в оперативних чи перспективних планах містить інформацію про вужче коло покупців, хоча причини цього для кожного з видів різні. Оперативна планова інформація вже за своєю суттю є поточною (річною) у зв’язку з необхідністю оптимізувати час, затрачений на обробку і збирання інформації з метою своєчасної підготовки оперативних управлінських рішень. Перспективні дані є своєрідними орієнтирами й у деяких випадках їх неможливо детально розрахувати через відсутність знань про тенденції розвитку і недосконалість методів прогнозування. Зазначені відмінності оперативної, поточної та перспективної планової (як, до речі, й облікової) інформації враховують при організації та проведенні економічного аналізу господарської діяльності підприємств і об’єднань.
Оперативний аналіз є засобом оперативного контролю і регулювання процесу виробництва і містить при цьому невелику кількість важливих та оперативних даних. Найдетальніший аналіз усіх напрямів діяльності підприємств і об’єднань проводять відповідно до наявних можливостей послідовно, як правило, за підсумками роботи за рік. Його результати використовують для оцінювання виконання планових завдань, виявлення напряму мобілізації внутрішніх резервів із метою підвищення ефективності виробництва.
Попередній аналіз, як і перспективний, необхідний для створення бази для планових рішень і прогнозування очікуваного виконання планових завдань.
Періодизація облікової інформації переважно є аналогічною до названих вище різновидів планових даних.
Господарський облік організований в єдину систему контролю за виконанням завдань і складається з трьох самостійних, але пов’язаних між собою видів обліку: оперативного, бухгалтерського і статистичного. Відповідно до цього класифікують і види облікової інформації.
За обсягом і змістом найважливішою є бухгалтерська інформація. Така її роль зумовлена низкою важливих особливостей, серед яких: повне і безперервне відображення всіх операцій, їх документальне оформлення й узагальнення у вартісних вимірниках, високі аналітичні можливості врахованих реєстрів.
Взаємозв’язок між названими видами обліку виявляється таким чином. Значний обсяг накопичених даних оперативного обліку використовують як первинні дані в бухгалтерському обліку. У деяких випадках відбувається часткове використання названих вище оперативного і бухгалтерського обліку, дані яких стають джерелом формування зведених статистичних показників. Найвиразніше це виявляється в оперативно-бухгалтерському (сальдовому) обліку паперів.
Всі Види господарського обліку – це способи складання звітності, яка, у свою чергу, є важливим джерелом інформації про діяльність підприємств і об’єднань. Саме звітність відіграє провідну роль в інформаційному забезпеченні економічного аналізу.
Відповідно до видів господарського обліку звітність також поділяють на оперативну, бухгалтерську і статистичну.
Оперативна (або виробничо-технічна) звітність призначена переважно для поточного контролю та управління в межах окремих підприємств і об’єднань. Вона містить дані про виробництво важливих видів продукції, про поставки матеріалів і палива, виконання договорів щодо поставок замовникам комплектуючих виробів та напівфабрикатів і т. д.
За способами складання оперативна звітність подібна до статистичної, тому на практиці їх часто складають одночасно.
Бухгалтерська звітність – це система пов’язаних між собою показників, що характеризують обіг господарських засобів. Характерною особливістю такої звітності є взаємоузгоджена система її показників, документально підтверджених записами початкових господарських операцій, які відображають у різних вартісних оцінках, а за речовими елементами (матеріальні цінності, продукція і т. ін.) – також у натуральному вираженні.
Статистичну звітність підприємств і виробничих об’єднань можна поділити на дві групи. Перша містить певну систему техніко-економічних даних, вимірювання й узагальнення яких невластиві для бухгалтерського обліку, оскільки ці дані виходять за межі системи повсякденного обліку, процесів і явищ господарського життя. До таких даних належать, наприклад, відомості про введення в експлуатацію нових потужностей відповідно до одиниць вимірювання, стан обладнання й освоєння проектних потужностей, баланс виробничих потужностей, енергобаланс та ін. Значна кількість показників статистичної звітності цієї групи формується на основі організації спеціального обліку.
Друга група статистичної звітності підприємств і виробничих об’єднань подібна за деякими формами і показниками до бухгалтерської. До неї відносять місячні звіти про виконання плану виробництва продукції, собівартість товарного випуску і розподіл, заробітну плату робітників та її склад у звітності з праці. Названі вище форми протягом року використовують у табелях статистичної звітності, але дані для її складання отримують з бухгалтерських реєстрів.
До статистичної інформації належать також дані, які вираховують періодично на основі тимчасових спостережень або шляхом фотографування робочих місць – затрати робочого часу, простої обладнання.
За періодичністю подання звітність поділяють на місячну, квартальну і річну.
Місячна звітність складається з балансу і додатків до нього, в якій наводять факти про виручку від реалізації продукції (прибутки і збитки). У місячні звіти вносять також дані про виконання планів із виробництва, праці та зарплати, про собівартість товарної продукції. Крім цього, цей звіт містить: додаток до балансу, де відображені показники реалізації продукції, прибутків і збитків; розшифровка до балансу; довідки, в яких подано детальну характеристику різних статей балансу, та деякі ін.
Обсяг річної звітності ширший від квартальної переважно за рахунок внесення до неї звітів про основні фонди, про рух статутного фонду, витрати та ін.
Звіти проаналізованих господарств за кількістю поділяють на першочергові та зведені. Першочергові звіти подають виробничі об’єднання (комбінати, підприємства), що складають самостійні баланси, а зведені – вищі за рангом господарські об’єднання і міністерства.
Зведені звіти складають, як правило, за всіма формами, що затверджені для підприємств і об’єднань. При підготовці зведених звітів використовують різні способи зведення залежно від характеру узагальнених показників.
Значна кількість показників зведених звітів – це арифметична сума відповідних даних господарських одиниць, що входять до складу об’єднання. Це стосується, перш за все, однотипних видів засобів і господарських процесів, серед яких: статті балансу, продукція, фонди заробітної плати й чисельності працюючих, прибутки і збитки, вартість основних та обігових коштів і т. д.
Серед звітних даних наявні також і ті, які не можна механічно зводити за підприємствами. До них належать, у першу чергу, показники виробництва, праці та середньої собівартості однакової продукції, яку випускають на різних підприємствах, або порівнюваної продукції. Ці показники вираховують у зведених звітах як середньозважені.
При аналізі діяльності об’єднань за зведеними звітами необхідно враховувати, що вони, поєднуючи підсумки діяльності підприємства з різними рівнями виконання плану, дають однобічну оцінку загальних результатів. Щоб уникнути цього, потрібно використовувати в аналізі групування за різними ознаками і ранжування показників.
Позасистемне джерело, на відміну від нормативного, планового й облікового, має позасистемний характер і доповнює недостатні для проведення аналізу дані. Потреба в ньому виникає, як правило, за необхідності поглиблення економічного аналізу і визначення конкретних причин зміни показників, які вивчають.
До позазвітних джерел інформації належать: матеріали ревізій і перевірок, проведених вищими за рангом і контролюючими органами, протоколи виробничих нарад, переписи обладнання і матеріалів, які проводять органи статистичного управління, фотографії робочого дня і роботи обладнання, проектно-конструкторська і технологічна документація, робочі креслення деталей; дані візуальних спостережень, опитувань, анкетувань та інших спеціальних досліджень.
Перераховані вище види інформації використовують в економічному аналізі, перш за все, для оцінювання ступеня виконання планових завдань, контролю за рухом виробництва і реалізації, виявлення і поширення передового досвіду. З метою з’ясування причин допущених відхилень від планових завдань як позитивних, так і негативних, деталізують інформацію, яку використовують в аналізі: а) за періодами часу (для встановлення моменту виникнення відхилень); б) за видами продукції (для встановлення носіїв цих відхилень); в) за фактами формування показників (для розробки заходів щодо усунення виявлених відхилень). Тут важливим є знання зазначених вище різних даних та характеру їх взаємозв’язків.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)