Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання – Попович П. Я. – 1.7. Метод і прийоми економічного аналізу

Метод економічного аналізу, тобто загальний підхід до вивчення предмета, базується на діалектичному та історичному матеріалізмі – основі наукової думки в усіх сферах економічних наук.

Розробка напряму господарської діяльності на основі методу аналізу відображається у сукупності прийомів, які використовуються, що, у свою чергу, дає змогу вивчити господарську діяльність, спираючись на закони діалектики, розглядати цю діяльність як результат різноспрямованої дії численних взаємопов’язаних господарських чинників.

В економічному аналізі чинниками називають активно діючі сили, які зумовлюють позитивні і негативні зміни у стані об’єкта та показниках, що його відображають, тобто причини цих змін. Переважно термін “причини” вживають стосовно ширшого комплексу чинників, а розміщені всередині цього комплексу окремі його складові називають чинниками.

Виявлення можливостей підвищення ефективності господарювання шляхом посилення дії позитивних чинників і ліквідації негативних називають резервами. При аналізі виявляють вплив на діяльність аналізованого об’єкта зовнішніх і внутрішніх чинників, окремо вивчають їх позитивну і негативну дію. Потім результати аналізу узагальнюють, враховуючи взаємозв’язок усіх чинників, і здійснюють підрахунок резервів.

У процесі вивчення господарської діяльності поєднують дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез.

При фінансово-економічному аналізі переважно застосовують дедуктивний метод: спочатку вивчають узагальнені показники господарської діяльності на рівні всього господарського об’єднання, підприємства чи іншого об’єкта, потім ці показники деталізують, розчленовують.

Деталізація, розчленування узагальнених показників – це аналіз (з грец. – “розкладання, розчленування на частини”), а подальше узагальнення матеріалів дослідження, на основі якого дають вільну оцінку ступеню виконання плану, ефективності господарювання і підраховують зведений рахунок резервів, називають синтезом.

У техніко-економічному аналізі найпоширенішим є індуктивний метод, за якого спочатку вивчають процес здійснення господарських операцій і відображають показники їх роботи на окремих робочих місцях, а потім переходять від конкретних до більш абстрактних, узагальнених показників господарської діяльності аналізованого об’єкта загалом.

В обох аспектах економічного аналізу – фінансово-економічному і техніко-економічному – аналіз поєднують із синтезом, а дедуктивний метод – з індуктивним, що зумовлює використання матеріалістичної діалектики.

Метод аналізу – це спосіб системного комплексного вивчення, дослідження й узагальнення впливу окремих факторів на виконання господарських завдань і динаміку господарського розвитку. Його реалізують шляхом обробки спеціальними прийомами показників плану, обліку, звітності та інших джерел інформації.

Ця характеристика не є вичерпною: тут вказано лише основні особливості методу аналізу, що відрізняє його від методів споріднених економічних наук.

Системний підхід, комплексне вивчення економіки, техніки, технології і різних факторів, що впливають на ефективність господарювання, – важлива риса методу економічного аналізу.

Проаналізуємо об’єкт як складову системи вищого ієрархічного рівня з урахуванням усіх зовнішніх і внутрішніх зв’язків. Наприклад, розглянемо цех як частину підприємства, а підприємство – як частину господарського об’єднання. Це є виявом системного підходу в аналізі, за допомогою якого оцінюють діяльність аналізованого об’єкта не лише з погляду досягнення його локальної мети, а й з урахуванням того, наскільки вона відповідає меті системи вищого рівня та загальнодержавним інтересам. Системний підхід невід’ємний від комплексного, оскільки передбачає розгляд результатів діяльності об’єкта як результату взаємодії всіх напрямів його діяльності й чинників, що на них впливають.

Для зручності дослідження штучно виокремлюють і розглядають вплив кожного господарського чинника на діяльність підприємства, щоб у результаті дослідження вирахувати рівень взаємодії та взаємообумовленості.

Ступінь деталізації вивчення чинників під час аналізу залежить від низки обставин. По-перше, неподільних чинників, тобто таких, що не могли б бути результатом дії інших чинників, насправді немає. Практичні завдання аналізу в кожному конкретному випадку обумовлюють необхідність обмежитися деталізацією на основі попередньо проведеного групування взаємодіючих чинників і вважати, що ці чинники є взаємопов’язаними.

Визначення впливу деяких чинників на динаміку господарського розвитку, результати виконання плану та ефективність господарювання сприятиме з’ясуванню їх ролі у діяльності підприємства, дасть змогу зосередити увагу на головних і другорядних чинниках.

Встановлення зв’язку між досягнутими результатами і поєднання цих результатів у групи (комплекси) чинників забезпечують об’єктивність оцінювання діяльності підприємства і дію аналізу як інструмента виявлення резерву.

Узагальнення результатів аналізу, що базується на вивченні стану об’єкта та визначенні ступеня впливу на нього окремих чинників, здійснюють з метою різнобічного оцінювання результатів господарської діяльності підприємств і виконання зведеного підрахунку резервів.

Документальне обгрунтування є обов’язковим як для аналізу, так і для обліку. Воно забезпечує незаперечність аналітичних розрахунків, на яких базуються висновки і пропозиції. Проведення аналізу передбачає перевірку достовірності інформації, яку він використовує.

Більшість технічних прийомів використовують не лише в аналізі, а й у інших дисциплінах. Деякі прийоми запозичують з інших наук, що є наслідком взаємопроникнення наук на сучасному етапі їх розвитку й особливістю економічного аналізу, який сформувався і розвивається на межі кількох наук. Удосконалення прийомів, запозичених з математики, математичної статистики і бухгалтерського обліку, здійснюється переважно науками, у межах яких вони виникли. Економічний аналіз господарської діяльності застосовує ці прийоми до вивчення свого предмета, відповідно видозмінюючи їх та поєднуючи в певну систему.

Класифікація прийомів аналізу, що утворюють цю систему, подана на рис. 1.4.

Різні прийоми аналізу на схемі поєднані у групи. Прийом порівняння серед них є найважливішим. За його допомогою оцінюють роботу підприємства, вивчають вплив окремих чинників на виконання плану і виявлення резервів.

Найбільше значення має порівняння звітних показників із плановими. Його, як правило, подають у самих формах звітності. На основі порівняння з планом виявляють резерви, приховані під час усунення будь-яких негативних відхилень від плану і позапланових втрат.

Проте не варто обмежуватися порівнянням із планом, оскільки власне порівняння необхідно поєднувати з аналізом якості самого плану. Критичний аналіз плану, відхилень від нього і відхід від реальних досліджень підприємства спирається на інші види порівняння. Найпоширеніший із них наведений нижче.

Порівняння показників аналізованого періоду (як планових, так і звітних) з показниками майбутніх (за місяць, квартал, рік) дає можливість оцінити темпи розвитку і складність плану на аналізований період.

У сучасній практиці проведення економічного аналізу цей вид порівняння використовують не комплексно, а за окремими показниками, наприклад, за коефіцієнтами використання календарного фонду робочого часу обладнання або корисного використання сировини. У перспективі він посяде провідне місце, бо дає можливість об’єктивно оцінити ступінь використання підприємством свого економічного потенціалу.

Щоб детальніше виявити резерви, не слід обмежуватись порівнянням лише на рівні аналізованого об’єкта, а потрібно проводити і порівняльний аналіз.

Порівняльний аналіз використовують для визначення масштабів і сутності відмінностей у використанні ресурсів та ефективності виробництва, а також для мобілізації внутрішніх резервів порівнюваних підприємств шляхом поширення передового досвіду. Як базу порівняння використовують середньогалузеві показники чи показники іншого більш успішного підприємства.

Рис. 1.4. Прийоми економічного аналізу

Порівняння із середньогалузевими показниками дає змогу визначити, яке місце займає аналізоване об’єднання чи підприємство в галузі, до якого типу підприємства воно належить за своїми показниками: передового, середнього або відстаючого.

Порівняння з плановими і звітними показниками передового підприємства, а в межах підприємства – з показниками передових цехів, виробничих дільниць з показниками роботи кращих робітників дає змогу виявити приховані резерви показників аналізованого підприємства, запровадити нові досягнень техніки і технології, узагальнити і використати передовий досвід, беручи до уваги особливості кожного з порівнюваних об’єктів.

Різновидами такого порівняння є зіставлення з:

– роботою підприємства такого ж виробничого напряму;

– найдосконалішими підприємствами тієї ж галузі за техніко-виробничими показниками обладнання, матеріалів, палива, електроенергії.

Чим ширше коло порівнюваних підприємств, тим більші можливості виявлення і, відповідно, поширення передового досвіду.

Від програми порівняльного аналізу, визначених у ній завдань залежить збільшення чи зменшення кількості порівнюваних підприємств. Якщо вивчати напрями діяльності, в яких виявляються спільні соціальні, організаційні та правові основи функціонування підприємств, то їх можна порівняти не враховуючи відмінності продукції, масштаби, техніку і технології виробництва на кожному з них. Наприклад, порівняльний аналіз використання робочого часу можна здійснювати на всіх підприємствах з однаковим режимом роботи. Якщо завдання полягає у виявленні резервів, пов’язаних з особливостями виробництва, наприклад, економією матеріалів, то поглиблене вивчення цих резервів обмежується підприємствами, що випускають однакову чи подібну за технологією виготовлення продукцію. Щоб розширити коло порівнюваних підприємств, здійснюють порівняння узагальнених показників по підприємству загалом, а також часткових – за окремими технологічними дільницями й операціями, що можуть бути однакові на підприємствах різного виробничого профілю (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Динаміка основних витрат на підприємстві

Використовуючи прийом порівняння, необхідно забезпечити зіставність вихідних даних, чого досягають дотриманням певних умов, до яких належать єдине оцінювання (окремо визначають вплив зміни оцінювання); ліквідація впливу зміни об’єкта й асортименту і порівнювальних календарних періодів. Будь-яке порівняння залежно від змісту показників, які вивчають, передбачає виконання певної умови для забезпечення зіставності та правильності висновків на основі цього порівняння.

Прийом групування найпоширеніший в економічному аналізі, але варто зауважити, що між використанням цього прийому в статистиці й аналізі є суттєва різниця. У статистиці групування є умовою отримання науково обгрунтованих середніх величин. В аналізі навпаки, групування використовують для розкриття значення цих середніх величин, визначення впливу окремих одиниць на ці величини.

Найбільше теоретичне і практичне значення в аналізі має групування чинників, пов’язаних із:

А) живою працею;

Б) засобами праці;

В) предметами праці.

Групують чинники і за іншими ознаками. Наприклад, їх поділяють на зовнішньо – і внутрішньогосподарські; соціальні та індивідуальні; залежні та незалежні від аналізованого об’єкта; головні та другорядні.

Часто використовують групування за розділами плану щодо підвищення ефективності виробництва.

Широко використовують в аналізі також групування за чинниками техніки, технології, організації виробництва і фінансовими результатами.

Особливо часто застосовують прийом групування під час аналізу зведених звітів, оскільки він дає змогу виокремити показники роботи відстаючих підприємств, зосередити на них увагу і таким чином віднайти і мобілізувати невикористані резерви.

В аналізі використовують представлені у звіті групування і проводять додаткові.

Групування допомагає розібратися в суті аналізованих явищ і процесів, систематизувати матеріали аналізу, знайти і ввести в дію резерви підвищення ефективності господарювання.

Виокремлення “вузьких місць” і “провідних ланок” виробництва використовують, щоб з’ясувати, використання яких видів ресурсів перешкоджає підвищенню ефективності господарювання, від яких напрямів діяльності залежить значне поліпшення роботи і яка ланка є провідною в цій роботі. Концентрація уваги на “вузьких місцях” і “провідних ланках” – характерний прийом, який широко використовують на практиці, особливо для регіональної організації роботи з пошуку резервів.

Вивчення в першу чергу “вузьких місць” і “провідних ланок” підвищує оперативність аналізу. Наприклад, якщо серед використовуваних матеріалів є такі, що надаються підприємству в обмеженій кількості, то потрібно, перш за все, виявити можливості найекономнішого їх використання або заміни цих матеріалів (наприклад, кольорових і дорогоцінних металів) на інші. Вивчаючи використання обладнання, необхідно звернути увагу на верстати, що перешкоджають зростанню обсягів виробництва.

Поряд з аналізом “вузьких місць”, необхідно вивчити провідні ланки, що визначають зростання ефективності виробництва, наприклад, вчасне введення в експлуатацію нових потужностей, виконання завдання підвищення сортності продукції, дотримання передбаченого плану щодо співвідношення між зростанням обсягів виробництва й, відповідно, збільшення затрат праці й зростанням зарплати виробників тощо.

Розробка і використання системи показників для оцінювання стану і динаміки розвитку об’єкта, який вивчають, є однією з характерних особливостей методу аналізу. Це дає змогу охарактеризувати вплив окремих чинників на виконання плану і виявлення резервів. У процесі аналізу не лише використовують показники, які є в плані, обліку і звітності, а й на їх основі підраховують виробничі показники, за допомогою яких можна детальніше охарактеризувати різні аспекти роботи підприємства та їх вплив на виконання плану, тобто під час аналізу система показників планування, обліку і звітності розширюється.

Найчастіше додаткові аналітичні показники розраховують у вигляді процентів і коефіцієнтів, об’єднаних у загальну таблицю. Підбір і порівняння показників аналітичних таблиць дають уявлення не тільки про економічні результати роботи підприємства, а й про чинники, які визначили ці результати, що робить практично непотрібним текстове роз’яснення. Це значно скорочує трудомісткість і сприяє оперативності аналізу.

У системі аналітичних показників виокремлюють узагальнені і часткові (чинникові), які використовують для виявлення впливу деяких чинників на узагальнені показники оцінювання стану об’єкта.

Деталізацію показників за місцем і часом виконання господарських операцій здійснюють шляхом розкладання узагальнених показників на часткові. Узагальнені показники звітності підприємств не характеризують якість роботи окремих його підрозділів і виконавців. У них можуть нейтралізуватися позитивні й негативні результати, отримані на різних ділянках роботи й у різний період часу.

Деталізуючи показники за підрозділами підприємств, можемо визначити вплив кожного з них на використання ресурсів і виконання плану, виявити передові й відстаючі підрозділи. Велике значення також має деталізація показників за часом, тобто за хронологічним принципом. Наприклад, за рік підприємство отримало прибуток, але деякі місяці воно працювало як збиткове. Необхідно дослідити, коли і з яких причин підприємство зазнало збитків, щоб уникнути їх у майбутньому. Узагальнення результатів аналізу – останній етап вивчення господарської діяльності. Узагальнення не виключає висновків, що містять оцінку діяльності, підрахунок і рекомендації щодо їх використання. При узагальненні розкривають зв’язок між підсумками діяльності окремих учасників виробничого процесу і виконавців, визначають ступінь їх впливу на загальні результати роботи об’єкта загалом.

Весь процес аналізу можна зобразити у вигляді піраміди показників, на вершині якої знаходяться відповідні директивні показники господарської діяльності, а нижче – у ширшій частині з детальнішим описом – система аналітичних показників.

На першому етапі аналізу, поступово рухаючись від вершини піраміди до її основи, з’ясовують, які саме чинники і якою мірою визначили досягнутий рівень директивного узагальненого показника. На другому етапі відбувається сходження від основи до вершини – синтез, під час якого аналізують результати.

Введення нових директивних показників оцінювання діяльності потребує внесення відповідних змін і до піраміди аналітичних показників.

Виявлення, визначення й елімінування впливу окремих чинників на результат їх взаємодії базуються на деталізації показників, що дає змогу окремо розглянути кожен із чинників (комплекс факторів), який вивчають, хоча у процесі господарської діяльності їх вплив перехрещується. Штучного розчленування чинників досягають шляхом застосування методу абстракцій. Визначення впливу окремих чинників, а за необхідності – їх елімінування, проводять за допомогою різних прийомів.

Ланцюгові підстановки і заснований на їх математичному перетворенні спосіб різниць абсолютних та відносних величин є найпоширенішими прийомами кількісного визначення впливу окремих чинників на результат їх взаємодії.

При цьому суть ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні базового показника, що входить у розрахункову формулу, на досліджуваний узагальнений показник.

Спочатку визначають відхилення фактичної величини досліджуваного узагальненого показника від базової (планової, за минулий рік). Потім нівелюють кількісну залежність цього відхилення від зміни часткових показників, що входять до розрахункової формули. З цією метою базові величини часткових показників поступово і послідовно, як вони подані у формулі, замінюють на фактичні, виконуючи над ними всі математичні дії (множення, ділення, додавання, віднімання), передбачені формулою. Від отриманого результату віднімають попередній (до заміни цього показника). Різниця відображає шукану величину впливу зміни даного часткового показника на узагальнюючий, оскільки всі інші показники, які послідовно порівнюють у розрахунках, однакові.

Заміну базової величини показника фактично називають підстановкою.

Як і в будь-якій системі лінійних алгебраїчних рівнянь, кількість невідомих визначає кількість підстановок, а невідомі за таких ланцюгових підстановок є величинами впливу всіх складових у формулі часткових показників на зміну узагальненого показника (тобто на його відхилення від базового).

Кількість подальших розрахунків збільшується на одиницю відносно кількості часткових показників, тому що для визначення загальної величини відхилення здійснюють базовий розрахунок (найчастіше – плановий). Наприклад, при визначенні впливу двох часткових показників проводять три розрахунки, трьох показників – чотири і т. д.

Послідовна підстановка не є довільною, а базується на попередньому якісному аналізі взаємозв’язку і взаємозалежності, досліджуваних чинників у процесі їх спільної дії. У випадках, коли характер зв’язку з’ясований, можна визначити правильну послідовність підстановок.

Правильному вирішенню питання про послідовність підстановок сприяє розподіл часткових показників на показники кількості (структури) та якості.

До першої групи показників належать, наприклад, обсяг товарної та валової продукції, кількість робітників, устаткування тощо. До другої зараховують собівартість одиниці виробу, середню продуктивність праці одного робітника, його середню зарплату тощо.

У всіх випадках використання прийому ланцюгових підстановок спочатку замість базових величин підставляють фактичні за аналізований період, що виражають кількісні й структурні зміни, а потім проводять підстановку якісних показників. При цьому оцінювання впливу відхилень кількісних показників від плану здійснюють порівнюючи їх із базовими за часткою, оскільки самі по собі кількісні зміни можуть не зумовлювати зміни якісних показників. Наприклад, збільшення або зменшення кількості робітників за інших незмінних умов не впливає на середній виробіток одного робітника.

Щоб розрахувати вплив якісних показників на загальний результат виконання завдання, ці показники порівнюють за часткою, що характеризує фактичну структуру. Так, середній виробіток одного робітника залежить від фактичного складу робітників і рівня їх кваліфікації, від виконання норм виробітку кожним із них та інших чинників.

Раніше, при перемноженні кількох співмножників, з яких один – це числа чи дані у натуральному вираженні, а інші – дані у грошовому вираженні, робили підстановку спочатку натуральних показників, а тоді – вартісних.

Проте нерідко доводиться визначати вплив не одного, а одразу кількох показників кількості та якості. У цих випадках для визначення послідовності підстановки попередньо з’ясовують, який показник є основним, незалежним від інших, а який – залежним.

Наприклад, потрібно визначити вплив на обсяг продукції зміни кількості робітників, відпрацьованих людино-годин і людино-днів (кількісні показники) і середньогодинного виробітку на одного робітника (якісний показник). Чисельність робітників у цьому випадку є основним кількісним показником, кількість відпрацьованих людино-днів – добутком кількості робітників, виходів на роботу і тривалості робочого дня кожного робітника. Тобто другий показник залежний від першого, а третій – від першого і другого. Перш за все потрібно виключити вплив на перемножені показники вже врахованих їх співмножників. У цьому випадку способом ділення кількості відпрацьованих людино-днів на кількість робітників необхідно визначити середню кількість днів, які відпрацював один робітник, а розділивши кількість відпрацьованих людино-годин на кількість людино-днів – середню кількість робочих годин протягом одного робочого дня. Потім ці показники підставляють у розрахункову формулу, враховуючи їх залежність.

Окремі чинники впливають на результат їх взаємодії, збільшуючи або зменшуючи його. Тому їх вплив має виражатися алгебраїчною величиною, тобто абсолютною величиною зі знаком “+” чи

Прийом ланцюгових підстановок застосовують для вимірювання відхилень від плану фактичних показників. Виконання плану щодо узагальненого показника можна проілюструвати на прикладі розрахунку впливу трудових чинників на виконання плану щодо обсягу товарної продукції.

Зв’язок між показниками відображений у такій формулі:

Де r – середня кількість робітників;

D – середня кількість робочих днів;

T – середня тривалість робочого дня;

W – середній виробіток на одного робітника;

Q – товарна продукція.

Розрахунок наведений у табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Порядок підстановок при застосуванні прийому ланцюгових підстановок

Примітка. У таблиці наведені такі скорочення: Завд. – прогнозні дані по підприємству на наступний період; Звіт. д. – звітні дані підприємства за певний (аналізований) період; Розрахунок – показник, який розраховують як добуток показників r, D, t, W (1000 ž 235 ž 7,6 ž 2,069 = 3695).

Внаслідок негативного впливу екстенсивних чинників (недоукомплектованості робітників на 20 осіб (1000 – 1020), зменшення середньої кількості днів на 3,5 (231,5 – 235) і середньої тривалості робочого дня на 0,11 год (7,49 – 7,6)) обсяг випуску товарної продукції зменшився на 74 тис., 53 тис. і 53 тис. грн., тобто на 180 тис. грн. Ці витрати компенсував інший чинник – зростання обсягів середнього виробітку на 0,207 грн. (2,276 – 2,069), що спричинило збільшення обсягу товарної продукції на 359 тис. грн. У результаті обсяг продукції становив 179 тис. грн. (3948 – 3768).

Прийом абсолютних різниць, тобто знаходження різниць між фактичними і базовими величинами порівнюваних показників із подальшим визначенням їх впливу – зміною часткових показників на загальне відхилення узагальненого показника від плану чи іншої бази, – це технічне спрощення прийому ланцюгових підстановок. Вплив різниць на загальне відхилення визначають у тій самій послідовності, що й ланцюгові підстановки, але величину відхилення отримують одразу після кожного розрахунку.

Так, у прикладі, розв’язаному вище способом ланцюгових підстановок, різниці в абсолютних величинах становили у:

А) кількості робітників – 20 осіб;

Б) середній кількості днів, які відпрацював один робітник, – 3,4 дня;

В) середній тривалості робочого дня – 0,11 год;

Г) обсязі середнього виробітку одного робітника +0,207 грн.

Множення цих різниць на інші часткові показники відображає кількісний вплив на узагальнений показник Q. У цьому випадку отримуємо такі результати:

А) вплив недоукомплектованості робітників:

-20 ž 235 ž 7,6 ž 2,069 = -74 тис. грн.;

Б) вплив зменшення кількості днів роботи:

-3,4 ž 1000 ž 7,6 ž 2,069 – -53 тис. грн.;

В) вплив зміни тривалості робочого дня:

-0,11 ž 1000 ž 231,6 ž 2,069 = -53 тис. грн.;

Г) вплив збільшення середнього обсягу виробітку:

0,207 ž 1000 ž 231,6 ž 7,49 = 359 тис. грн.

Результати розрахунків такі самі, що й за використання прийому ланцюгових підстановок. Інколи вони можуть не збігатися через округлення чисел при розрахунках. Останнім часом широко застосовують прийом відносних різниць. Можна сказати, що це спрощений варіант прийому ланцюгових підстановок, за якого попередньо підраховують зміну показників у відсотках відповідно до базової величини, а тоді порівнюють відсотки за послідовними добутками деяких часткових показників, що відображають їх залежність один від одного. Практичне застосування цього методу наведено у табл. 1.3 з використанням даних попереднього прикладу.

Таблиця 1.3. Використання прийом відносних різниць

Основою для використання цього прийому є наведені нижче міркування.

Якщо план щодо кількості робітників не виконують на 1,96%, то обсяг продукції за інших незмінних умов має скоротитися на 1,96%, або на 73,9 тис. грн. ().

Фонд робочого часу в людино-днях використаний на певний відсоток, ніби зменшилася кількість робітників, і те, що ці відсотки однакові (1,4), свідчить про невиконання планової кількості робочих днів на кожного робітника. Внаслідок цього обсяг продукції має пропорційно зменшитися ще на 1,4%, тобто на 52,8 тис. грн.

Відсоток відпрацьованих людино-годин менший, ніж люди-но-днів на 1,42. Оскільки людино-години – це добуток людино-днів і середньої тривалості робочого дня, то різниця між відсотками використання фонду робочого часу в людино-годинах і людино-днях відображає вплив виконання плану щодо тривалості робочого дня.

І нарешті, якщо б спостерігалося тільки відхилення у використанні робочого часу, то процент виконання завдання щодо обсягу продукції дорівнював би відсотку виконання завдання щодо фонду робочого часу в людино-годинах. Різниця між цими відсотками (9,53%) – це вплив інтенсивного фактора – відхилення фактичного середнього виробітку на людину від прогнозного.

Перемножуючи різницю процентів на базову величину узагальненого показника (у нашому прикладі – на прогнозний обсяг товарної продукції), визначають вплив відповідного часткового показника на зміну узагальненого.

Прийом перерахунку прогнозних показників з урахуванням зміни обсягу і структури продукції, складу сировини, цін тощо також є однією з форм практичного використання прийому ланцюгових підстановок.

Перераховані показники – база для порівняння з фактичними даними при оцінюванні госпрозрахункових досягнень підприємства, оскільки за їх допомогою можна визначити результати роботи самого підприємства, які не залежать від впливу на них різних причин, або розмежувати відхилення від завдання на допустимі та недопустимі.

У певних випадках підрахунок прогнозних показників проводять уже в процесі складання звітності. Наприклад, у звітності про собівартість поряд з фактичними витратами наводять дані про планову собівартість випущеної товарної продукції.

Прийом пайової участі, тобто пропорційного розподілу відхилення відносно узагальненого показника між фактичними і базовими показниками, застосовують замість прийому ланцюгових підстановок тоді, коли за значної кількості часткових показників, що входять до розрахункової формули, не можна визначити їх залежність один від одного.

Балансовий прийом – це спеціальний прийом порівняння взаємопов’язаних показників господарської діяльності з метою з’ясування і визначення їх взаємного впливу, а також підрахунку резервів підвищення ефективності виробництва.

При застосуванні балансового прийому аналізу зв’язку між окремими показниками вплив чинників відображають у вигляді рівності підсумків, отриманих у результаті їх порівнянь, тобто підсумок активу має дорівнювати підсумку пасиву.

Оскільки першим історичним прикладом визначення зв’язків великої кількості показників господарської діяльності шляхом виведення рівності двох підсумків був бухгалтерський баланс, то цей прийом аналізу отримав назву балансового. При його використанні рівність підсумків є підтвердженням того, що в аналізі враховані всі взаємодіючі чинники та відображені в них економічні показники і що зв’язок між ними представлений правильно. Так, для виявлення причин, що зумовили відхилення від завдання щодо обсягу реалізованої продукції, перш за все, порівнюють звітний і прогнозний баланс (табл. 1.4).

Таблиця 1.4. Порівняння звітного і прогнозного балансів, тис. грн.

Наводимо баланс відхилень від виконання завдання порівнюваних показників з урахуванням їх взаємозв’язку:

,

Або

400 000 + 200 000 – 100 000 = 500 000.

Балансовий прийом високоефективний у процесі проведення аналізу доходів і витрат, але особливо широкого застосування він набув в аналізі фінансового стану підприємства, де основним джерелом інформації є бухгалтерський баланс. За допомогою балансового прийому визначають, чи всі засоби господарства використовують за цільовим призначенням, чи відповідає сума власних обігових засобів запланованій потребі, чи правильно розміщені обігові засоби між окремими видами товарно-матеріальних цінностей.

Балансовий прийом як допоміжний використовують під час перевірки розрахунків, проведених за допомогою інших алгебраїчних аналітичних прийомів. Так, для перевірки розрахунків, здійснених способом ланцюгових підстановок, алгебраїчну суму відхилень від базових показників порівнюють із загальним відхиленням узагальненого показника. У результаті отримують баланс відхилень.

Розглянуті прийоми аналізу багато років використовують у практиці аналітичної роботи, тому їх вважають традиційними. Проте відповідно до розвитку економічного аналізу та спроби відновити його роль в управлінні та плануванні зростає кількість чинників із зовнішніми і внутрішніми зв’язками, які вивчають; це в багатьох випадках зумовлює необхідність використання в аналізі сучасних, складніших економіко-математичних прийомів. Автоматизація систем управління й удосконалення ЕОМ створюють для цього необхідні умови.

Досягнення у галузях прикладної математики та обчислювальної техніки за останні роки значно розширили можливості визначення зв’язків між факторами, що взаємодіють, і їх відносного впливу на ефективність виробництва.

Якщо кількість урахованих чинників незначна і їх вплив на результати взаємодії можна виразити (хоча б умовно) у вигляді прямо чи обернено пропорційної функціональної залежності, то визначення проводять за допомогою традиційних аналітичних прийомів – балансового, ланцюгових підстановок.

Загальне правило математики – вибирати найпростіший і найраціональніший спосіб розв’язку задачі – поширюється також і на аналіз. Якщо необхідно визначити та вивчити неоднозначний вплив багатьох чинників на результат їх взаємодії, за умови непропорційного зв’язку, то не можна обійтися без застосування сучасних економіко-математичних прийомів. їх необхідно адаптувати до потреб аналітичного дослідження.

Вище зазначалося, що за допомогою аналізу вивчають індивідуальні особливості конкретного підприємства та його виробничих дільниць. Крім цього, кореляційні та інші економіко-математичні прийоми, як правило, передбачають певні відхилення від головних особливостей окремих підприємств і базуються на масових спостереженнях і законі великих чисел. Економіко-математичні прийоми високоефективні під час аналізу господарської дія

(1 votes, average: 5,00 out of 5)