Економічна злочинність в Україні – Кравчук С. Й. – 10.2. Механізми контролю держави за тіньовим обігом капіталу

Тіньовим сектором економіки України щорічно через кореспондентські рахунки перераховувалось за межі нашої держави понад 63 млн. гривень, також про конвертовано на свою користь майже 3,3 млн. доларів США і понад 90 млрд. російських рублів [47, с. 20]. А суми щорічного ухилення від оподаткування досягають майже 5,7 млрд. гривень [52, с. 7].

Якщо порівняти ці суми з кількістю осіб, які притягнуті до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків до державного бюджету (лише 0,7%), то можна зробити висновок, що відповідальність за вчинення одного із таких серйозних економічних злочинів не заслуговує з боку правоохоронних органів відповідної уваги.

Вивчення стану взаємодії між працівниками цих органів свідчить про те, що на рівні районної ланки в ряді регіонів вона здійснюється незадовільно. Наприклад, якщо складений працівниками податкових адміністрацій акт задовольняє їх і є основою для стягнення несплачених платежів і штрафних санкцій, то для слідчих органів він не завжди може бути підставою для порушення кримінальної справи як такий, що не відповідає певним вимогам. Цей факт підтверджують працівники правоохоронних органів, які відзначили, що на вирішення питання про порушення кримінальних справ за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України найбільш негативно впливає відсутність єдиної форми акта перевірки і невизначеність переліку основних документів, які необхідно до нього додавати [2].

Безумовно, працівники органів внутрішніх справ і податкових адміністрацій у своїй практичній діяльності повинні керуватися вимогами статей Кримінального кодексу України щодо ухилення від сплати податків, посадових злочинів, зловживань та інших. У практиці слідчих органів дуже часто виникають питання щодо розмежування законної господарської і злочинної діяльності, коли незрозуміло, мова йде про просте порушення угоди чи про злочин, вчинений одним а платників податків. Для цього податкові адміністрації повинні направляти до правоохоронних органів для вирішення питання про порушення кримінальної справи документи:

– акт перевірки, в якому мають відображатися місце, дата початку і закінчення перевірки, ким вона проведена, за чиєю вказівкою, проханням, дата складання акта, досліджувані документи, виявлені факти порушень з посиланням на конкретні закони, нормативні акти, які порушені, яким чином у бухгалтерських документах вони приховувались, особи, причетні до порушень, висновки за результатами перевірки з пред’явленням оригіналів розрахунків по виявлених конкретних фактах приховання, заниження податків, пояснення причетних осіб, інші необхідні документи;

– лист Державної податкової інспекції, в якому зазначаються суть ухилення від сплати податків або приховування валютної виручки, які норми законів порушено, особи, причетні до скоєння цих порушень.

Досить часто при перевірках підприємств щодо повноти сплати податків виникають колізії, коли податковий інспектор і керівник підприємства, відстоюючи кожен свою точку зору, керуються різними нормативними актами. І досить часто податковий інспектор, маючи більше повноважень, такі спірні матеріали направляє до правоохоронних органів для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Правоохоронні органи, порушивши кримінальну справу, після ретельної перевірки закривають її за відсутністю складу злочину.

Яке ж рішення необхідно прийняти у таких спірних ситуаціях? Державний податковий інспектор діє від імені держави і контролює справлення податків на прибуток підприємств. Керівник підприємства як особа, що поважає закони, повинен спочатку сплатити нараховані чи донараховані платежі, а вже потім оскаржувати дії податкового інспектора. В разі незгоди або відмови сплачувати нараховані платежі на підставі п. 6. ст. 129 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” податковий орган має право на списання зазначених сум з визнаних винними підприємств у безспірному порядку |5|.

Стаття 21 цього Закону України надає право платникові податку на оскарження дій службових осіб державних податкових адміністрацій у судовому порядку, але такий порядок вирішення спірних питань не завжди виправдовує себе (великі збори, довгий термін розгляду), тому доцільно створити такий державний орган, який вирішував би ці спірні питання без звернення до суду і рішення якого мали б законну силу і були б обов’язкові для виконання. Для удосконалення контролю у сфері оподаткування доцільно вивчити досвід зарубіжних країн, який дає підстави відзначити, що система оподаткування є основним Інструментом регулювання економіки. Оподаткування – це те тільки джерело великої частини доходів держави, а й один з найважливіших важелів впливу на сферу бізнесу.

З ростом податкового тягаря в багатьох країнах світу потенційні вигоди від ухилення від податків стають все більш привабливими для платників податків. Щоб протистояти діям недобросовісних платників податків, порушення при оподаткуванні законодавство багатьох країн відносить до податкових злочинів та проступків.

Коло злочинних дій, пов’язаних із сплатою податків, у кожній конкретній країні відрізняється своїми особливостями. Відповідальність за ці правопорушення наступає за нормами цивільного, адміністративного та кримінального права. Слід зазначити, що кримінальні санкції за злочини в сфері оподаткування встановлюються не кримінальними кодексами, а нормами, які входять до податкового законодавства.

У США, наприклад, на рівні федерації відповідальність за злочини в сфері оподаткування регулюється Кодексом внутрішніх державній доходів 1954 р., у Франції – Загальним кодексом про податки 1950 р., у Німеччині – Положенням про податки 1977 р., а у Великобританії та Італії – окремими спеціальними законодавчими актами про податки.

Ухилення від сплати податків – основний вид правопорушень у сфері оподаткування. До них відносять: неподання в податкові установи інформації про доходи, приховання реальних доходів шляхом внесення неправильних або перекручених відомостей в документи, використання підроблених документів.

Приховання або перекручення інформації про доходи шляхом обману, шахрайства або підробки, як правило, належить до злочинних дій. Законодавством більшості країн за такі дії передбачається кримінальна відповідальність у вигляді штрафу або позбавлення волі на строк від 1 до 5 років. Крім того, у Франції, наприклад, однаково карається як закінчений злочин, що проявляється у викривленні або приховуванні даних, суттєвих для оподаткування, так і замах на такий злочин. У США відповідальність настає навіть за спробу уникнути сплати податків. Податкові злочини відносяться до категорії діянь, які дуже важко викрити і розслідувати. Тому в багатьох країнах передбачено особливий порядок їх розслідування і судового розгляду.

Спільним у цій проблемі є те, що і в Україні, і за рубежем не всі бажають сплачувати податки належним чином, але за кордоном проводять чітку різницю між мінімізацією податків та ухиленням від їх сплати шляхом приховання доходів. Приховання доходів від оподаткування є злочином, а мінімізація податків, тобто намагання зменшити їх суму, за оцінками західних фахівців, є цілком законною справою і забезпечує роботу великої кількості спеціалістів у галузі податкового законодавства та бухгалтерського обліку.

Консультації громадян та приватних компаній з питань ухилення від податків перетворились на самостійну галузь з мільярдними обігами капіталу, який охоплює сотні компаній та тисячі експертів, що займаються приватною практикою. їм протидіє велика кількість податкових інспекторів, які докладають зусилля, щоб уловити той делікатний момент, коли операції з податкового планування перетнуть межу, яка відділяє мінімізацію від ухилення від сплати. Така боротьба завершується визначенням, перш за все, стану податкового законодавства та бухгалтерських правил. Тому обидві сторони докладають багато зусиль щодо з’ясування норм податкового законодавства і правил контролю за їх додержанням.

Сплата податків у США є обов’язком, з яким кожному потрібно рахуватися, тому що згідно з чинним законодавством навіть за неправильно заповнену податкову декларацію може бути накладено штраф до І тис доларів. Кожний американець зобов’язаний підрахувати свої прибутки за минулий рік, визначити за спеціальною таблицею суму податку, акуратно заповнити формуляр 1040 і відправити його разом з чеком на відповідну суму в податкове бюро.

Ухилитися від сплати податків у США дуже складно, а точніше, практично неможливо, але до зменшення суми прагне багато платників. Існують різноманітні законні та напівзаконні способи, які допомагають наблизитися до цієї мети. Одні відраховують від суми, призначеної для сплати податків, кошти, витрачені на широко тлумачені “представницькі витрати”, інші вдаються до маніпуляції своїм капіталом, щоб одержати пільги, якими преміюються капіталовкладення в якісь проекти або програми, треті використовують з вигодою для себе інфляцію, спекулюють цінними паперами тощо.

За обов’язковими платежами, які вилучає держава з юридичних та фізичних осіб, у ряді країн стежать податкові інспекції В США така інспекція носить назву служби внутрішніх доходів (СВД). Представників цієї служби американські громадяни бояться більше, ніж поліцейських, агентів ФБР, ЦРУ, інших спецслужб. Ці страхи не позбавлені підстав. Навряд чи яка інша державна установа в США може зрівнятися з податковою інспекцією за широтою наданих повноважень.

В Італії розкриттям і розслідуванням економічних злочинів у сфері оподаткування, поряд з Державною поліцією та Корпусом карабінерів, займається Генеральне командування фінансової гвардії (ГКФГ). яке структурно знаходиться в Міністерстві фінансів. Основними функціями ГКФГ є попередження, викриття та розслідування фінансових злочинів. Підрозділи ГКФГ певною мірою діють автономно, однак фактично координація з відповідними структурами поліції в рамках здійснення оперативних і слідчих заходів з боротьби з економічними злочинами має характер підпорядкованості їм, оскільки в даному разі офіцери ГКФГ реалізують свою поліцейську функцію. Офіцери ГКФГ наділені фіскальними функціями податкових інспекцій і правами поліції в частині здійснення оперативних заходів та кримінального розслідування. Вони мають право доступу на підприємства, фірми, в банки і до будь-яких документів, вони самостійно здійснюють оперативний пошук таких злочинів, як приховання доходів від оподаткування, фіктивне банкрутство, махінації з переказом валюти за кордон і навпаки, інших подібних злочинів.

В англійській судовій практиці ухилення від сплати податків віднесено до категорії шахрайства у сфері комерції. Такі шахрайства англійське законодавство визнає злочинами. Справи про ці злочини розслідуються спеціальними відділами поліції з боротьби із шахрайством.

До недавнього часу в швейцарському законодавстві зберігався традиційний принцип відмови в правовій допомозі у справах про податки іноземним податковим і валютним органам ні з особистої ініціативи, ні у відповідь на запити іноземних служб. Великі зміни в міжнародній економіці за останні роки трохи послабили, хоч і в обмежених рамках, непохитність цього принципу. З одного боку, до деяких винятків привів розвиток організованої злочинності, з іншого – і в швейцарському законодавстві з податків з’явились більш жорсткі норми. Податкові злочини з обтяжуючими обставинами стали каратися позбавленням волі, і їх розслідування було передано до компетенції органів з кримінальних справ.

У Німеччині податкова служба виконує функції фінансового правоохоронного органу. Місцеві податкові органи мають добре підготовлені слідчі відділи з відповідними повноваженнями, а також апаратуру підслуховування і звукозапису, лабораторії, де проводиться аналіз справжності документів, поданих платниками податків, почеркознавчі, хімічні та інші криміналістичні експертизи.

Податкові служби Німеччини мають право вилучати фінансові документи з банків, страхових компаній тощо. У своїй діяльності вони застосовують такі методи, як конфіскація ділової документації у фірм і громадян, зайнятих приватною практикою.

За нинішніх умов становлення недержавного сектору економіки в країнах СНД постало питання про правове регулювання у фінансовому і кримінальному законодавстві відповідальності за ухилення від сплати податків і утворення органів, які забезпечують економічну безпеку. У зв’язку з цим у Росії прийнято Закон про федеральні органи податкової поліції і Положення про проходження служби в органах податкової поліції.

Федеральні органи податкової поліції є самостійним відомством правоохоронних органів і складовою частиною сил по забезпеченню економічної безпеки Росії. Федеральні органи податкової поліції Росії мають широкі повноваження, зокрема вправі проводити оперативно-розшукові заходи і дізнання з метою виявлення, попередження і припинення фактів приховання доходів від оподаткування і ухилення від сплати податків, здійснювати перевірки платників податків, призупиняти операції по рахунках у банках і кредитних установах на строк до одного місяця у випадках ненадання документів, пов’язаних із сплатою податків, накладати адміністративний арешт на майно юридичних та фізичних осіб з наступною реалізацією його у встановленому порядку у випадках невиконання зазначеними особами обов’язків щодо сплати податків, зборів та інших платежів, проводити невідкладні слідчі дії, залучати громадян до співробітництва для виявлення злочинів і порушень у сфері податкового законодавства [23, с. 79).

Таким чином, для удосконалення контролю у сфері оподаткування необхідно поєднання зусиль і взаємодії всіх контролюючих органів, ефективне законодавство, яке забезпечує відповідальність платників податків за ухилення від сплати податків та приховання інформації про доходи. Досвід багатьох зарубіжних країн показує, що в боротьбі зі злочинністю у сфері оподаткування необхідно надавати більші повноваження податковим службам та іншим контролюючим органам і вживати заходів щодо своєчасного викриття та попередження таких правопорушень.

Податкова система України пройшла певний період свого становлення й нині перебуває на етапі удосконалення. З огляду на це актуальним є наукове питання, пов’язане з кримінологічною характеристикою стану, структури і динаміки злочинів у сфері оподаткування, способів їх учинення, причин та умов, які їм сприяють, та розробки спеціальних заходів, спрямованих на їх попередження.

Оцінюючи податкове законодавство України, можна зазначити, що воно є нестабільним. Податкова система України потребує докорінного реформування щодо:

Забезпечення стабільності податкового законодавства. Для цього потрібно законодавчо закріпити недопустимість будь-яких змін у податковій системі протягом господарського року;

Суттєвого спрощення податкового законодавства. Закони про податки мають бути, як правило, законами прямої дії;

– скасування дублювання одних податків іншими.

Крім того, що порушення встановлених законом принципів побудови податкової системи свідчить про неефективність податкової політики, воно ще й породжує прецедент невиконання правових норм владними структурами, а це дає можливість окремим платникам податків виправдовувати ухилення від сплати податків.

Значні масштаби ухилення від оподаткування порушують перший і основний принцип оподаткування, а саме “рівний розподіл податків”, за яким платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні з його доходами і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу веде до того, що додаткове податкове навантаження лягає на законослухняних платників податків або на тих, хто не має можливості ухилятися від оподаткування. Таке становище знову провокує ухилення від сплати податків.

Недосконалість системи оподаткування в Україні відзначається багатьма вченими-фінансистами. Так, за словами М. Азарова нинішня податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність мають місце в ставках оподаткування, у визначенні бази і періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень 112, с. 7].

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами господарювання. Однак не можна сказати, що податкова система ефективна і досягає мети свого функціонування.

Які ж причини такого становища? Перша й основна та, що становлення податкової системи України відбувається у важких економічних, соціальних і політичних умовах. Складність економічних умов полягає втому, що в Україні відбувається економічний спад, економіка перебуває на перехідному етапі від централізовано-планової до ринкової. Складність соціальних умов – в успадкованій від минулого системі соціального захисту, яка більшою мірою зорієнтована на державний бюджет і меншою – на заощадження громадян. Складність політичних умов полягає у відсутності в політичної еліти єдності щодо напрямків економічних реформ, а як наслідок, і єдності щодо податкової системи.

Друга причина – це причина інституціонального характеру. Річ у тім, що податкова система виявилася особливо чутливою до наявності суспільних інститутів. Нагадаємо, що під “інститутами” чи “інституціями” слід розуміти соціально зумовлені й історично обмежені закони, норми, звички і стереотипи, що склалися в даному суспільстві й настільки очевидні для контрагентів, які діють в економіці, що це не потребує офіційних угод.

Погляньмо на податкову систему як на сукупність суспільних інститутів і зробімо аналіз становлення такого з них, як “платник податків”. Відомо, що бажання ухилитися від податків існує відтоді, як існують податки, але в економічно розвинутих країнах масштаби ухилення менші, ніж у країнах, що розвиваються. Гадаємо, що причин тут кілька: відпрацьовані протягом багатьох років і технічно добре забезпечені механізми справляння податків, більш-менш усталене й досконале податкове законодавство. Але не менш важливим є формування у платників податків почуття відповідальності перед суспільством і неминучості покарання за несплату податків. Саме відсутність “звичок* і “стереотипів” платників податків – одна із причин неефективності податкової системи України. У даному разі піл “звичками” й “стереотипами” слід розуміти готовність платників податків до вчасної і повної їх сплати.

Отже, неможливо побудувати ефективну податкову систему не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут.

Слід зауважити, що ДП А України у цьому плані вже дещо робиться. Зокрема створені відділи для роботи з платниками податків, розроблена ідея створення асоціації платників податків як громадської організації, що стоятиме на сторожі інтересів платників і матиме своїх представників у Державній податковій адміністрації. Але відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у розвинутих європейських країнах.

На сьогодні домінуючими категоріями, щодо яких ведуться карні справи, відносяться особи, які вчинили традиційні злочини. Варто зауважити, що такі злочини зберігають ресурси правоохоронних органів в такому обсязі, який не відповідає шкідливим наслідкам від злочинів проти власності і, відповідно, економічних злочинів. Про це варто пам’ятати, навіть якщо ми в наявності маємо досить значні ресурси поза рамками правоохоронних органів для боротьби з економічними злочинами. Відсутність балансу в правоохоронних органах, про який згадувалося дещо раніше, також підлягає перегляду. Вважається, що досить багато сил затрачається на виловлювання дрібних злодіїв, в той час, коли крупним дозволено вчиняти подальші протиправні діяння. Поряд із цим нині наявна тенденція до використання більш значних кадрових ресурсів органів МВС, СБ України та податкової міліції на боротьбу з економічними злочинами. За останні роки три роки значно зросла кількість осіб, які відбувають покарання за вчинення таких злочинів.

Зростання кількості кримінальних справ, порушених лише в поточному році, майже на 20% свідчить про проблему кримінальної політики в Україні [47, с. 21]. Якщо сьогодні є вагомі підстави вважати, що за економічні злочини призначаються дещо легші покарання, ніж, наприклад, за злочини проти власності, то кращого балансу можна досягти лише шляхом зменшення покарань за злочини проти власності і посиленні кримінальної відповідальності за економічні злочини. Практика діяльності органів внутрішніх справ України підтверджує те, що значно легше отримати дозвіл на посилення покарань, ніж на їх пом’якшення. Як результат, нашій державі характерно посилення покарань і підвищення рівня санкцій, що викликає непотрібні людські страждання.

Найбільш значущими ознаками є незадоволення рівнем контролю в сфері оподаткування. Варто зауважити у цьому випадку про намагання на протязі декількох останніх років представниками вищих органів влади з метою боротьби з приховуванням податків зібрати відповідні цифрові дані, що на сьогодні не вдається.

Вищезгадане достатньо підтверджується контрольними заходами, які проводяться в сфері оподаткування. В четвертій лекції висловлювались окремі способи підрахунку розмірів ухилення від оподаткування в Україні. Вони показали, що майже 60% податків вказуються у відповідних фінансових документах та деклараціях. В той же час розширення системи контролю дозволяє зробити висновок про складність цього процесу, оскільки заходи владних структур, які застосовуються ними для вирішення поставленої проблеми, можуть розглядатися як такі, що наносять збитки гідності особистості. На перших етапах посилення контролю результат буде достатньо значущим, тобто користь перевершить затрати, коли шляхом застосування нових засобів контролю частка передбачуваних податків зросте з 60 до 90%. Але в подальшому віддачі від застосування подібного методу не відчуватиметься.

Проведене дослідження не обмежується лише економічними цінностями тимчасового характеру в той час, коли державі необхідно розробити, прийняти та ввести в дію акти податкового законодавства стосовно платників, які беруть участь у цільових державних інвестиційних програмах протягом певного терміну. Головною метою для держави повинно бути досягнення збалансованості інтересів бюджету і конкретного підприємця. Для цього слід забезпечити гнучкість податкової системи, пристосувати її до зовнішньої і внутрішньої економічної кон’юнктури.

Безумовно, сьогодення вимагає реформи податкового законодавства. Саме поняття податкової реформи включає в себе не тільки зміну законодавства, яке регулює розміри і процес стягнення податків, а й модернізацію податкової служби, приведення її у відповідність з уже здійсненими ринковими перетвореннями, які навіть в наявному недосконалому правовому полі змогли б на достатньому рівні забезпечити належне дотримання законності і недопущення злочинів (48].

Ефективна боротьба із злочинністю в сфері оподаткування можлива лише при застосуванні механізмів контролю держави за тіньовим обігом капіталу, які передбачають:

Систематичне взаємне інформування про стан забезпечення вимог податкового законодавства і обставини, що сприяють їх порушенню;

Формування банку даних про порушників податкового законодавства та спільне використання його в практичній діяльності;

Розробку і погодження планів щодо проведення спільних організаційно-управлінських і практичних заходів з перевірки господарської діяльності платників податків;

Підведення підсумків і аналітичну оцінку роботи щодо забезпечення податкового законодавства та напрацювання заходів по усуненню недоліків;

Підготовку та внесення спільних пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства;

Спільну перевірку конкретних фактів порушень податкового законодавства та вирішення питань щодо притягнення винних до відповідальності.

Оскільки важливою проблемою в економіці в цілому є корупційна діяльність, то важливо виробити напрямки протидії їй, просування вперед, оскільки потенціал для розростання корупції наша держава успадкувала від минулої системи, безумовному її обмеженню повинні сприяти економічні реформи [14, с. 157]. У перехідний період важливо прискорити процеси лібералізації, знизити тарифи, встановити більш низькі бар’єри для міжнародної торгівлі, відмовитися від контролю за цінами, скоротити субсидії, кредитування здійснювати відповідно до його необхідності, приватизацію проводити на прозорій основі.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)