Економічна теорія. Політекономія – Семененко В. М. – Тема 5. Економічні відносини власності
5.1. Власність у системі виробничих відносин.
5.2. Основні тенденції розвитку у відносинах власності на сучасному етапі. Фор-
Ми власності.
5.3. Інтелектуальна власність як складова і особлива форма відносин власності.
5.4. Роздержавлення і приватизація як шляхи реформування відносин власності
В Україні.
5.1. Власність у системі виробничих відносин
Вузловим елементом суспільних відносин і економічної системи в цілому є відносини, які пов’язані з власністю.
Власність – дуже складна категорія, яка з різних боків вивчається суспільними науками і характеризується різними аспектами: політичними, морально-психологічними, соціальними, ідеологічними, юридичними та економічними. Пояснюється це тим, що дане поняття є надзвичайно важливим для суспільства і містким для науки (рис.5.1).
По-перше, відносини власності завжди були основним виробничим відношенням, на якому формувалися усі інші суспільні відносини (політичні, юридичні, культурні тощо). По-друге, відносини власності є основою економічної системи:
– вони визначають суспільний спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва;
– зумовлюють специфічність дії економічних законів певної економічної системи;
– власність визначає цілі, мотиви і мету функціонування й розвитку економіки в цілому і конкретного виробництва;
– вона визначає характер розподілу і споживання створеного продукту.
По-третє, власність визначає панівну систему політичної та економічної влади. По-четверте, власність визначає класову і соціальну структуру суспільства.
Власність – складна багатогранна, багатоаспектна категорія, це діалектичний зв’язок економічних і юридичних відносин, економічного змісту та юридичної форми.
З економічного погляду, власність спочатку розглядалася в літературі як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі в людини.
Однак пізніше, з розвитком суспільства, вчені дійшли висновку, що “речі самі по собі – не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима”.
Головною характеристикою власності є не річ і не ставлення людей до речі, а те, ким і як привласнюється річ і як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей.
Відповідно до цього, власність – це виробничі відносини між людьми з приводу привласнення речей.
Відносини власності виявляються через суб’єкти та Об’єкти Власності.
Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити:
– засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;
– нерухомість (будинки і споруди, земля, присадибні ділянки тощо);
– природні ресурси (надра, ліси, водні ресурси тощо);
– предмети особистого споживання;
– гроші, цінні папери, дорогоцінні метали тощо;
– інтелектуальна власність (твори літератури, інформаційні ресурси, досягнення науки і техніки, відкриття і винаходи, комп’ютерні програми та інформаційне забезпечення тощо);
– культурні та історичні цінності;
– робоча сила.
Суб’єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності:
– окрема особа (індивід) – людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків;
– юридичні особи – організації, підприємства, установи всіх форм власності;
– держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);
– інші держави або міжнародні організації та інституції.
Привласнення – процес, що виникає в результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Такий підхід дає змогу встановити :
– хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
– як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
– хто і які отримує доходи від господарської діяльності.
Як бачимо, відносини власності охоплюють усю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Інтереси мають суперечливий характер, що може призвести до конфліктів і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових, тобто Суб’єкти відносин власності мають бути носіями певних потреб і обов’язків. Держава встановлює права власності.
Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.
З Юридичного погляду, власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей.
Розвинуті країни у своїй практичній діяльності користуються Системою прав власності, Розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи :
1. Право володіння.
2. Право користування.
3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).
4. Право на доход (право володіння результатами використання благ).
5. Право на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).
6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).
7. Право на передачу благ у спадок.
8. Право на безстроковість володіння благом.
9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.
10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).
11. “Зворотний” характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково – у випадку порушення її умов тощо.
Така структура власності є своєрідним “розщепленням” змісту і функції класичної тріади структури відносин власності як правової категорії.
З точки зору класиків економічної теорії, власність як правова категорія – це сукупність вольових, ідеальних відносин володіння, використання та розпорядження об’єктами власності, що оформлюються правовими нормами (див. рис.5.1.).
Володіння – реальні, фактичні дії людей щодо умов і результатів виробництва.
Володіння – це ще не власність. Людина може фактично володіти предметами, але не бути їхнім власником.
Використання – відносини між людьми щодо вилучення корисних властивостей (споживчої вартості) з об’єктів належності під час їхнього виробничого і особистого споживання, а також отримання відповідного доходу від об’єктів власності.
Розпорядження – форма відносин між людьми щодо реальних дій з об’єктами володіння і використання, якими є продаж, обмін, дарування, застава тощо.
Між юридичним та економічним змістом власності існує певний зв’язок. Він грунтується на тому, що зміст юридичного відношення є виразом економічного відношення і ним задається ( відносини оренди і найманої праці).
Проте в цій єдності первинним є економічний зміст власності, а похідним (вторинним) – її юридичний зміст.
Економічні відносини власності утворюють певну систему, що містять у собі Три види відносин:
1) відносини з приводу привласнення;
2) відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності;
3) відносини з приводу господарського використання.
Відносини привласнення передбачають повне відчуження об’єкта власності певним суб’єктом від інших суб’єктів.
Економічна реалізація власності (процес вилучення корисних властивостей і доходу) потребує переходу юридичного змісту власності (ідеальних відносин у реальні) в її економічний зміст.
Необхідність такого переходу зумовлена тим, що юридичні відносини власності не можуть забезпечити задоволення ні виробничих, ні особистих потреб людей, оскільки юридичні відносини перебувають поза сферою виробництва і тому не містять у собі економічних процесів реалізації: у правових відносинах власність перебуває в пасивній формі, формі спокою.
Зміст діяльної форми власності утворюють відносини привласнення як реальні відносини володіння, розпорядження і використання факторів виробництва.
Привласнення як економічна категорія виступає як:
– первинне привласнення – сукупність нетрудових відносин, якими опосередковуються процеси опанування виробниками засобів і технологій виробництва;
– вторинне привласнення – сукупність соціально-економічних відносин, через які здійснюються процеси присвоєння результатів виробництва.
Конкретні форми вторинного привласнення:
– заробітна плата. Вона є формою реалізації власності працівника на свою робочу силу;
– промисловий і торговельний прибуток. Останні виступають формою реалізації власності роботодавця на промисловий і торговельний капітал;
– позичковий відсоток – є формою реалізації власності на позичковий капітал;
– земельна рента – є формою реалізації власності на землю;
– дивіденд – є формою реалізації власності на акціонерний капітал.
Механізмом реалізації власності є перехід правових відносин власності в реальні виробничі відносини, які характеризуються поняттям “механізм господарювання”. Формами такого механізму є оренда, лізинг і т. д.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)