Економічна теорія. Політекономія – Семененко В. М. – 13.2. Заробітна плата як ціна товару “робоча сила”
13.1. Робоча сила як товар.
13.2. Заробітна плата як ціна товару “робоча сила”.
13.3. Форми і системи заробітної плати.
13.1. Робоча сила як товар
Особливістю капіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі Найманої праці, Тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.
Купівля-продаж робочої сили означає, що остання перетворюється на товар. Це перший ступінь переходу капіталістичної власності зі свого юридичного змісту в економічний зміст, тобто в реальні економічні відносини між власником робочої сили – найманим працівником та власником грошей – капіталістом. Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі соціальні умови: По-перше, її власник має бути юридично вільною особистістю, тобто мати змогу вільно розпоряджатися своєю робочою силою; По-друге, юридично вільна людина має бути позбавлена засобів виробництва матеріальних благ і послуг, а отже, засобів до існування, що змушує її продавати свою робочу силу; по-третє, необхідна наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому змушені і мають змогу купувати робочу силу з метою її використання у виробництві.
Перетворюючись на товар, робоча сила, як і будь який інший товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість.
Споживча вартість товару “робоча сила” – це здатність робочої сили бути джерелом вартості й до того ж більшої вартості, ніж вона сама має, тобто має здатність бути джерелом додаткової вартості.
Вартість робочої сили має якісне і кількісне визначення.
Якісне визначення вартості товару “робоча сила” утворюють відносини купівлі-продажу робочої сили між найманим робітником і капіталістом.
Кількісне визначення вартості товару “робоча сила” зводиться до величини її вартості, яка визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників.
13.2. Заробітна плата як ціна товару “робоча сила”
Основною умовою відтворення робочої сили людини є Заробітна плата – одна із складових доходів споживчого призначення (рис. 13.1; 13.2).
В економічній науці питання заробітної плати завжди були дискусійними.
Найбільш поширеними серед науковців є два концептуальних підходи до визначення заробітної плати. Згідно з класичною концепцією, заробітна плата являє собою плату за працю. Таку концепцію вперше запропонував відомий англійський економіст Вільям Петті (1623-1682). Такої думки дотримується і більшість західноєвропейських економістів (П. Самуельсон, В. Нордхауз), а також деякі російські і українські науковці.
Як стверджують З. Г. Ватаманюк і С. М. Панчишин [Економічна теорія. Кн. 2: Макроекономіка. – К., 1997. С. 230], “Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці”.
Такого погляду на заробітну плату дотримується і доктор економічних наук, професор Радіонова – автор підручника для 10-11 класів середніх загальноосвітніх закладів [Загальна економіка, с. 140]. “Заробітна плата, – стверджує автор підручника, – це винагорода за працю, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці”.
Напевне, розглянута концепція має право на існування, якщо за основу взяти таку логіку:
1. Згідно з теорією західних економістів, у забезпеченні випуску продукції беруть участь три фактори виробництва: а) праця (зауважимо – праця, а не робоча сила); б) земля; в) капітал.
2. Видимість продажу праці породжується тим, що найманий працівник одержує заробітну після завершення процесу праці.
3. Величина заробітної плати залежить від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності в заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці промислово-виробничого персоналу.
Принципово іншої точки зору дотримувався К. Маркс. Він аргументовано показав (Капітал – розділ “Заробітна плата”), що об’єктом купівлі-продажу є не праця, а товар – робоча сила.
Праця, на його думку, не може бути товаром, оскільки вона:
A) Не має вартості. Якщо ж допустити, що вона має вартість (а вартість – це суспільно-необхідна праця уречевлена в товарах), то дійдемо нелогічного висновку, що вартість праці вимірюється самою працею.
B) Праця не є товаром, оскільки її ще немає до процесу виробництва. Продається лише розумова та фізична здатність до неї, яка називається робочою силою.
C) Якби працівник продавав працю, а не робочу силу, то у підприємця не було б можливості отримати додаткової вартості, тому що згідно із законом вартості йому прийшлося б оплачувати вартість цієї праці (необхідної і додаткової), а не вартість відтворення робочої сили.
Усе це є достатніми підставами, щоб стверджувати: те, що називають “вартістю, ціною праці”, є в дійсності вартість, ціна робочої сили. Роботодавець купує на ринку не працю, а робочу силу. Споживання робочої сили є процес праці. Це споживання відбувається уже за межами ринку. Вартість робочої сили завжди менша, ніж вартість, створена працею найманого працівника. Заробітна плата є оплатою лише частки робочого дня, вона приховує і стирає межу між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Отже, оскільки заробітна плата за формою виступає як оплата праці, то створюється уявлення, начебто весь робочий день оплачений повністю. Саме тому заробітну плату при капіталізмі (в умовах розвинутого ринку) К. Маркс називає перетвореною (ірраціональною) формою вартості, або ціною робочої сили.
Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару “робоча сила”. Її речовим, матеріальним змістом виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого працівника і членів його сім’ї. Це життєвий фонд робітника, який за умов товарного виробництва має і вартісне, і грошове вираження. Таким чином першим економічним законом, який регулює величину заробітної плати, є закон вартості робочої сили.
Його вимоги зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою від її рівня, який не дає змоги підтримувати стан постійної працездатності і утримувати членів своєї сім’ї.
У цьому випадку заробітна плата виконує одну з основних Своїх функцій – Від-творювальну.
Важливу роль виконує і стимулювальна функція заробітної плати. Вона є засобом залучення населення до суспільно корисної і продуктивної праці, створює зацікавленість у підвищенні кваліфікації, оволодінні суміжними професіями тощо.
Заробітна плата має верхню і нижню межу.
Верхня межа визначається рівнем продуктивності праці і встановлює максимальний рівень оплати праці.
Нижня межа встановлює мінімальний рівень оплати_праці. Останній має бути не нижчим від прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум – це мінімальна кількість засобів, потрібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім’ї, відновлення робочої сили.
Існує дві основні форми прожиткового мінімуму:
1) фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологічних потреб);
2) соціальна ( задовольняє мінімальні духовні та соціальні потреби).
(2 votes, average: 2,50 out of 5)