Економічна теорія: Політекономія – Базилевич В. Д. – § 1. Глобалізація як закономірний процес світогосподарського розвитку
Перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не стане використовувати свій розум і свою працю на самознищення.
Володимир Вернадський
§ 1. Глобалізація як закономірний процес світогосподарського розвитку
Сутнісною ознакою сучасного світогосподарського розвитку є глобалізація.
Глобалізація (від фр. global – планетарний, всеосяжний) – всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв’язків і взаємозалежностей.
Поняття “глобалізація” увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загальноцивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію (рис. 22.1).
Процес глобалізації розвивається під впливом сукупності техніко-технологічних, соціально-економічних, політичних, морально-етичних і культурних факторів (рис. 22.2).
Революція в галузі інформаційних технологій, формування трансконтинентальних оптико-волоконних ліній, інтерактивних інформаційних мереж, використання новітніх комунікаційних засобів (супутникового телебачення, комп’ютерів, факс-зв’яз
Рис. 22.1. Загальна характеристика процесу глобалізації
Ку, Інтернету, реактивної авіації, контейнерних перевезень), дигіталізація (використання цифрових методів обробки, зберігання й відтворення інформації) уможливили:
-формування глобальної інформаційної інфраструктури та інтеграцію інформаційних ресурсів усіх рівнів, обсягів, масштабів;
– безпрецедентне зростання мобільності фінансових, матеріальних, людських та інформаційних ресурсів і об’єднання географічно роздрібненого світу в систему, яка функціонує в режимі реального часу;
– уніфікацію та упорядкування міжнародних потоків інформації, створення програмних засобів підтримки глобальних баз даних і забезпечення легкого доступу до них;
– формування мережевої логіки взаємовідносин і розвиток “мережевої культури”, заснованої на пріоритетності горизонтальних зв’язків як базової структури глобального господарства;
Рис. 22.2. Фактори глобалізації
– комплексну автоматизацію управлінської діяльності та різке зниження трансакційних витрат на рівні національних економік і світового господарства в цілому.
Згідно з концепцією глобалізації відомого західного дослідника Маршалла Маклюена(1911-1980), формування глобальної інформаційної інфраструктури викликало віртуальне звуження світової цивілізації та формування “глобального села” (global villiage)1 – нової технологічної, соціально-економічної і політичної системи в еволюції цивілізації.
Водночас, на думку багатьох вчених, Технологічні зміни зробили глобалізацію можливою, а соціально-економічні – реальною.
Найважливішими соціально-економічними передумовами глобалізації стали:
-подальша інтернаціоналізація економіки (рис. 22.3), посилення її транснаціоналізації та 6)юрмування мандрівних інтернаціональних відтворювальних ядер, які перетворюють цілі країни у країни-системи, здатні контролювати величезні господарські зони;
– формування міжанклавного (міжкорпоративного) поділу праці в глобальному масштабі та становлення нового геоекономічного простору, що контролюється транснаціональним капіталом;
– деконцентрація виробництва, пов’язана зі зниженням частки стандартизованих масових товарів і зростанням обсягу індивідуального, гнучкого, диверсифікованого виробництва, заснованого на новітніх технологічних укладах;
– крах командно-адміністративної системи, утвердження ринкової системи господарювання у світовому масштабі на основі використання уніфікованих механізмів функціонування і розвитку;
– лібералізація торгівлі товарами, послугами, інтелектуальною власністю, прийняття єдиних правил у сфері регулювання банківських і фінансових операцій, стандартизації та сертифікації продукції тощо.
Рис. 22.3. Генезис глобальної інтеграції
Форми вияву глобалізації:
– становлення загальнопланетарного науково-інформаційного простору, глобальної інформаційної інфраструктури, мережевих інформаційних технологій, світової комунікаційної системи та технологічних макросистем у сфері виробництва! транспорту і зв’язку;
– інтенсифікація міжнародних трансакцій, розвиток електронної комерції, становлення ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового зняття бар’єрів у торгівлі, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо;
– бурхливе зростання світового фінансового ринку, який функціонує в режимі реального часу на основі поєднання ринкових і мережевих комп’ютерно-комунікаційних технологій;
Різке збільшення обсягів і швидкості переміщення капіталів; інтенсифікація глобальних фінансових операцій.
Завдяки розвитку електронних технологій та новітніх засобів зв’язку світова фінансова система перетворилась у постійно діючу глобальну мережу, в межах якої так звані мегабайтні гроші (у формі сигналів на моніторі) швидко переміщуються в будь-яку точку світу, проходячи крізь кібер-простір та багато разів змінюючи напрям. Характерною ознакою глобалізації стала фінансова революція, пов’язана з еквітизаціао світової екокоміки (від англ. equities – звичайні акції) на основі розширення глобальної фондової капіталізації;
– зростання відкритості та взаємозалежності економік, господарсько-технологічне зближення країн, інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів, розвиток міжконтинентальної інтеграції тощо;
– становлення єдиного світового виробництва на основі розміщення складових виробничо-збутового процесу в різних країнах та інтенсифікації планетарної діяльності глобальних господарських комплексів (мультинаціональних компаній, багатопро-фільних транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків, їх об’єднань тощо);
– виникнення нових глобальних економічних суб’єктів (транснаціональних корпорацій, регіональних об’єднань, міжнародних організацій, містмегалолісів, неурядових організацій, громадських рухів, світових фінансових центрів, інтеграційних угруповань, спілок видатних особистостей) та нових форм ринкової поведінки (глобальних стратегій, нових методів конкурентної боротьби, глобальних мереж, об’єднань, поглинань, стратегічних альянсів);
– міжнародний рух циклічних коливань економіки, біржових, валютних, фінансових криз; зближення процентних ставок, внутрішніх і “світлих” цін тощо;
– уніфікація ведення бізнесу, втілення “мережевої логіки” взаємовідносин у світовому масштабі, реструктуризація діяльності фірм на основі гнучкого мережевого принципу;
– формування нової системи глобального управління; зростання кількості наднаціональних структур регулювання світового господарства, міжурядових і неурядових міжнародних організацій;
– інформаційно-культурне зближення народів, поширення єдиних стандартів життя, уніфікація уподобань, цінностей, принципів і норм поведінки, універсалізація культури тощо;
– сформування специфічних інтересів І нових суперечностей, порушення рівноваги світової екосистеми ізагострення глобальних проблем.
У сучасній науковій літературі виокремились Два основні підходи до визначення хронологічних меж глобалізації,
Представники першого (широкого) підходу трактують глобалізацію як тривалий історичний процес поетапного формування загальнопланетарної цілісності, який су проваджував увесь процес цивілізаційного розвитку або ж розпочався приблизно 100 років тому у зв’язку з інтенсифікацією зовнішньоекономічних відносин. Так, фахівці Світового банку виокремлюють три хвилі глобалізації:
– перша хвиля (1870-1914 рр.), Яка досі не перевершена, оскільки частка міжнародної торгівлі у валовому світовому доході за цей період зросла у два рази, кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 32 %, водночас міграція охопила 10 % населення;
– друга хвиля (1950-1970 рр.) Пов’язана з відновленням рівня міжнародних зв’язків до попереднього стану після руйнації у двох світових війнах. За цей період частка обсягу світової торгівлі у світовому ВВП досягнула рівня 1913 р., кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, становив 11 %;
– третя хвиля (починаючи з 1970р.) Започаткована потужним розвитком сучасних інформаційних і транспортних технологій. У 1998 р. кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 22 %.
На думку багатьох дослідників, довгостроковий процес розвитку глобалізації має циклічно-хвильову природу, пов’язану з періодичними піднесеннями та спадами інтеграційних процесів. При цьому глобалізаційні хвилі, які включають інтеграційні (зближення, взаємодії, взаємопереплетення і взаємопроникнення) та диференційні (примноження багатоманітності, урізноманітнення, плюралізації) процеси, уможливлюють оновлення форм, змісту та механізмів глобалізації, не впливаючи на її поступальний розвиток. Згідно із зазначеним підходом розрізняють такі цикли глобалізації:
I. Античний цикл (VIIIст. дон. е. – П ст. н. е.), який включає:
– хвилю диференціації (VIII-IV ст. до н. е.);
– хвилю інтеграції (III ст. до н. е. – П ст н. е.).
II. Середньовічний цикл (III-XIII ст. н. е.), який включає: – хвилю диференціації (III-УП ст. н. е.);
– хвилю інтеграції (VIII-XIII ст. н. е.).
Ш. Цикл Нового часу (XIV-XXI ст.), який включає:
– хвилю диференціації (XIV-XVIII ст.);
– хвилю інтеграції (XIX-XXI ст.)8.
У межах цього підходу є й інші варіанти періодизації процесу глобалізації. Так, деякі дослідники виокремлюють:
– колоніальну глобалізацію Як наслідок великих географічних відкриттів XV-XVI ст.;
– повільну еволюційну глобалізацію, Яка тривала до кінця XIX ст.;
– прискорену глобалізацію XX ст.
Є також підхід, згідно з яким процес глобалізації поділяють на такі етапи:
– повільну глобалізацію (до початку епохи великих географічних відкриттів);
– структурну глобалізацію, Пов’язану з переділом світу й утворенням протилежно спрямованих економічних систем (середина XIX – 80-ті роки XX ст.);
– послідовну глобалізацію (сучасний етап).
Представники другого (вужчого) підходу розглядають глобалізацію як новітній процес, який бере початок у XX ст. (останній чверті XX ст.), хоча і є органічно пов’язаним із загальнішим прогресом інтернаціоналізації. Аргументуючи свою думку, прихильники зазначеного підходу звертають увагу на такі риси:
– до XX ст. міжнародна економіка грунтувалася на відносинах між країнами, водночас світова економіка XX ст. спирається на мережу зв’язків, які пронизують господарства окремих країн;
– якою б не була частка зовнішньої торгівлі у ВВП світу до XX ст., загальний обсяг торгівлі та її інтенсифікація за сучасних умов є незіставними;
– новітні переливання фінансових ресурсів не вкладаються у звичайне розуміння експорту капіталу;
– транснаціоналізація економіки, транскордонне виробництво та феномен глобалізації комунікацій були започатковані лише у XX ст.
Таким чином, глобалізація є багаторівневим, багатовимірним, нерівномірним, складним і суперечливим процесом, який відіграє системоутворювальну роль у формуванні спільного загальнопланетарного господарства (рис. 22.4).
Аналізуючи глобальні перетворення, що відбуваються у сучасному світі, вітчизняні та зарубіжні дослідники розрізняють глобальні вертикальні (індивідуально-групові, кланові, державні, міжнародні) і горизонтальні (правові, економічні, політичні, культурні, освітні, інституційні та ін.) трансформації.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)