Економічна теорія – Мочерний С. В. – Зайнятість та її основні форми
Зайнятість та її основні форми.
Основна частина економічно активного населення – зайняті особи, яких в Україні у 1990 р. було 25,4 млн осіб, а у 2001 р., за офіційними заниженими даними, – 21 млн осіб. Рівень безробіття зріс на 12,5 %, а кількість найманих працівників за цей самий період скоротилась з 24,7 до 15,8 млн осіб.
Зайнятість – сукупність соціально-економічних відносин між людьми, юридичними особами, які регулюють забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів з метою їх ефективної участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.
Вона відображається у певних економічних категоріях: статус зайнятості (індивідуальна, у тому числі сімейна); колективна трудова (підприємці, само-зайняті); ринок праці; інтенсивність і продуктивність праці; мобільність робочої сили; загальноосвітня і професійна підготовка кадрів; наймання і звільнення; заробітна плата тощо.
Зайнятість, як і економічні кризи, має циклічний характер. На її рівень і динаміку змін впливають стан економічної кон’юнктури, обсяг внутрішнього ринку (ступінь проникнення на нього іноземних компаній, рівень платоспроможності населення) та можливість експансії національними компаніями зовнішніх ринків, особливості державної економічної політики (інвестиційної, податкової, кредитно-фінансової та ін.), участь держави у міжнародному суспільному поділі праці і т. ін. В Україні на зайнятість впливають такі додаткові чинники, як процес роздержавлення, зокрема приватизації, структурні перетворення у народному господарстві, обсяг іноземних інвестицій, рівень інфляції тощо.
У розвинутих країнах зайнятість населення постійно збільшується. Так, у США з 1973 р. до кінця 90-х років вона зросла з 87 до понад 128 млн осіб, в країнах ЄС – з 135 до 140 млн осіб. У слаборозвинутих країнах зайнятість, хоча й зростає, але дуже низькими темпами, і супроводжується збільшенням кількості безробітних. Унаслідок цього у масштабах планети питома вага зайнятих значно скорочується. Про це свідчить той факт, що чисельність робочої сили світу становить приблизно 2,5 млрд осіб, але до ЗО % з них не мають роботи. Щорічно кількість безробітних зростає на кілька мільйонів.
Істотні зміни відбуваються у складі зайнятого населення:
– у розвинутих країнах неухильно скорочується частка зайнятих фізичною працею та у сфері матеріального виробництва. Так, якщо у США фізичною працею наприкінці XIX ст. було зайнято до 95 % працівників, то наприкінці XX ст. – приблизно 20 %;
– швидко зростає частка зайнятих у сфері нематеріального виробництва: у США та деяких інших розвинутих країнах вона перевищила позначку 75 %. У цій країні з середини 70-х до кінця 90-х років XX ст. зайнятість у сфері послуг збільшилась з 53 до 93 млн, тоді як в ЄС – з 62 до 74 млн;
– високими темпами збільшується зайнятість у науковому та інформаційному комплексі, тобто фахівців зі збирання, оброблення та надання інформації, науковців;
– стає дедалі обсяговішою частка інженерно-технічного та адміністративно-управлінського персоналу (нині у розвинутих країнах вона становить від 25 до 30%).
Такі зрушення вимагають поліпшення якості робочої сили.
Відповідно до Закону “Про зайнятість населення”, прийнятого Верховною Радою України у 1991 p., до зайнятих належать особи, що працюють за наймом; працюють самостійно (ГГП, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об’єднаннях, товариствах; які проходять дійсну службу у Збройних силах; які набувають професійної підготовки або перепідготовки з відривом від виробництва; учні та студенти денної форми навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими і людьми похилого віку; громадяни інших країн, що працюють у народному господарстві України.
Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну та ефективну.
Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню змоги займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.
Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце у суспільстві з урахуванням доцільності використання і перерозподілу трудових ресурсів, їх статевої, вікової і освітньої структур. Цей вид зайнятості не завжди ефективний, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості або залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих регіонів тощо.
Ефективна зайнятість – зайнятість, здійснювана відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності і результативності, зорієнтована на скорочення непрестижної, важкої фізичної праці.
Повній зайнятості (характерній для колишнього СРСР) властиві переважно екстенсивне економічне зростання, низька заробітна плата, наявність прихованого безробіття, відсутність або незначна мобільність робочої сили тощо. Так, у СРСР з майже 140 млн осіб, зайнятих у народному господарстві у 1989 р., до 40 млн можна вважати умовно зайнятими, тобто такими, що за ефективної зайнятості при капіталізмі виявилися б зайвими, що свідчить про гуманність системи. Така категорія працівників була найменш зацікавленою у підвищенні свого професійно-кваліфікаційного рівня, збільшенні продуктивності праці тощо. Наслідками були гальмування науково-технічного прогресу, розвитку основної продуктивної сили, тобто людини-працівника, а отже, і людини-власника, що стримувало поступальний рух економічної і соціальної систем, поліпшення трудової моралі та ділової етики тощо загалом.
З огляду на це об’єктивною стала необхідність переходу до прогресивнішої моделі зайнятості – ефективної. На противагу повній зайнятості вона зорієнтована на використання висококваліфікованої, дорогої, мобільної робочої сили з вищим рівнем освіти, сформованими рисами сучасного працівника і розвинутими ознаками людини-власника, на зайняття змістовною працею та ін. Ефективна зайнятість також передбачає вільний вибір місця роботи, широке впровадження гнучких форм зайнятості, оплату повної вартості робочої сили, тобто тісніший зв’язок заробітної плати з результатами праці тощо.
Трудова діяльність відповідно до форм власності здійснюється на державних, колективних і приватних підприємствах. Переважна частина працездатного населення у розвинутих країнах зайнята у недержавному секторі. Якщо збільшення частки зайнятих у сфері послуг цілком узгоджується з особливостями структурних зрушень в економіці, то скорочення зайнятості в освіті, культурі, мистецтві й науці України відображає гостру соціально-економічну кризу в країні, що супроводжується масовим зубожінням населення.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)