Економічна теорія – Мочерний С. В. – Теорія громадського вибору
Тривалий час домінувало переконання, що метою рішень, які приймають окремі політики, політичні та державні організації, повинно бути забезпечення найбільшої користі суспільству. К. Віксель у 1897 р. вперше визначив політику як взаємовигідний обмін між громадянами та суспільними структурами.
Згодом ця думка розвинулася і відобразилася у теорії громадського вибору. Упродовж 60-70-х років XX ст. на базі Вірджинського університету (США) та однойменного політехнічного інституту засновниками теорії громадського вибору була сформована Вірджинська школа. Провідним розробником Ті є лауреат Нобелівської премії з економіки 1986 р. Дж.-М.-Дж. Б’юкенен, активні прихильники – Г. Таллок, У. Наттер та ін.
Б’юкенен Джеймс – Мак – Джіл народився 3 жовтня 1919 р. в м. Мьорфрісборо (США). Навчався в університеті Теннессі, отримав докторський ступінь з економіки (Чиказький університет) і став професором університету Теннессі. Згодом працював деканом економічного факультету Флоридського, професором Вірджинського університетів. Автор праць “Формула згоди (1962, співавтор Г. Таллок), “Громадські фінанси і демократичний процес” (1966), “Попит і пропозиція суспільних благ” (1968), “Теорія громадського вибору” (1972), “Обмеження свободи або від анархії до Левіафану” (1975), “Свобода в конституційних договорах: перспективи для політико-економістів” (1977), “Свобода, ринок і держава: політична економія у 80-ті роки” (1986), “Політична економія держави загального добробуту” (1988) та ін. Книга “Твори” у 1997 р. побачила світ російською мовою.
Член Американської академії мистецтв і наук, Національної академії Лінсей (Італія), почесний доктор Академії економічних наук Румуни, почесний доктор Цюріхського, Гессенського, Лісабонського, Лондонського, Бухарестського, Вальядолід-ського та інших університетів, почесний член Американської економічної асоціації. Лауреат Нобелівської премії.
Дж.-М.-Дж. Б’юкенен досліджує проблему, що лежить на стику економічної теорії та теорії державного управління. Активізація участі держави у бізнесі та господарському регулюванні зумовлює потребу дослідження практики прийняття рішень. Необхідно домогтися, щоб прийняття законів, встановлення податків, розподіл бюджетних коштів, інші рішення владних органів насправді відповідали потребам суспільства, а не окремих осіб чи бізнес-груп. Вчений вважає, що пріоритетним повинен бути не вибір певної політики (нео-кейнсіанської, монетарної або іншої), а обмеження державного регулювання і регламентації. Теорія громадського вибору досліджує ринок політичний, на якому взаємодіють політики, виборці і державні чиновники. За аналогією з традиційним ринком товарів та послуг продавцем тут є політик, покупцем – виборець, а держава має виконувати посередницькі функції. Політики пропонують пакети різних програм дії, виборці розплачуються у разі покупки своїми голосами. На думку вчених, купівля-продаж передвиборних програм утворює суть сучасної представницької демократії.
Теорія громадського вибору передбачає, що політична поведінка основана на тій же логіці, що і ринкова, а питання про її мотиви є похідним. Представники теорії негативно ставляться до державного втручання в економічне життя, вважаючи, що ринок не є ефективним регулятором, але держава буде ще гіршим. Ця теорія вивчає, як конкуренція політиків за голоси виборців призводить до посилення державного втручання в економіку; як через державні програми дохід перерозподіляється від найбідніших і найбагатших верств населення на користь середніх класів; як малі, але згуртовані політичні групи можуть брати верх над широкою, але розпорошеною політичною більшістю. Тому, на думку Дж.-М.-Дж. Б’юкенена та його прихильників, слід знайти інструменти, що пов’яжуть практичну і правову діяльність з економічною теорією неокласиків. Щоб підтримати ефективність регулювання, треба кардинально вдосконалювати сам механізм прийняття рішень на політичному рівні, сформувати нову, подібну до діючої на товарно-грошовому ринку систему вироблення політичних рішень.
Б’юкенен вважає, що, застосовуючи модель економічної поведінки до аналізу політики, слід враховувати різницю у мотивах поведінки, а головне, між структурами ринкової і політичної систем. Основою теорії громадського вибору є застосування економічного підходу до аналізу політичних процесів. Політичні рішення – це вибір альтернативних варіантів. Якщо на ринку люди міняють яблука иа апельсини, то у політиці сплачують податки в обмін на суспільні блага. Цей обмін нераціональний, адже найчастіше платять податки одні суб’єкти, а блага за рахунок податків одержують інші.
Не політичному ринку замість принципу “один долар — один голос” діє принцип “одна людина – один голос”. Саме з цим теоретики громадського вибору пов’язують високу ймовірність появи у сфері політики малооптимальних з точки зору суспільства результатів. Громадяни в політичному процесі не можуть керуватися правилами торгівлі, оскільки споживачем суспільних благ є не окрема людина, а суспільство загалом. Але у політиці все-таки існує аналог вільної торгівлі, переконує Б’юкенен. Це згода між людьми, що властива будь-якому виду обміну. Досягнута учасниками колективного вибору одностайність в політиці є аналогічною добровільному обміну індивідуальних товарів на ринку.
Теоретики громадського вибору пропонують нову концепцію організації політичного ринку: реформувати політичні процедури і правила у такий спосіб, щоб вони сприяли досягненню загальної згоди. У межах “політичного обміну” виокремлюють два рівні громадського вибору:
1. Розроблення правил і процедур політичної гри. Наприклад, правил, що регламентують способи фінансування бюджету, схвалення державних законів, систем оподаткування (зокрема, принцип одностайності, кваліфікованої більшості, правило простої більшості тощо). Це дасть змогу узгоджувати рішення. Сукупність пропонованих правил, норм поведінки, процедур Б’юкенен називає “конституцією економічної поведінки”.
2. Практична діяльність держави та її органів на основі прийнятих правил і процедур. З огляду на це критерієм справедливості та ефективності політичної системи повинно стати поширення правил економічної гри на політичний процес. Прихильники теорії громадського вибору вважають, що держава повинна виконувати захисні функції і не брати на себе функцію участі у виробничій діяльності. Вони висувають принцип захисту порядку без втручання в економіку, блага суспільного користування пропонують перетворити у товари та послуги, що продаються на ринку. Люди і фірми укладатимуть угоди, реалізовуватимуть контракти за взаємною вигодою без регламентації з боку держави. Вибір політичних правил, застерігає вчений, не повинен виходити за межі реальності.
Будучи прихильником внесення конституційних поправок для формування збалансованого федерального бюджету, Дж.-М.-Дж. Б’юкенен на основі моделі постконституційної поведінки обгрунтовує можливість для політиків отримати політичну підтримку шляхом збільшення витрат на спеціальні та соціальні цілі, одночасно стримуючи зростання податків, яке могло б покрити ці затрати. Загалом у працях ученого послідовно обгрунтовується теза, що масштаби економічного втручання функціонуючої на демократичних принципах держави потребують конституційних обмежень або конституційно закріплених правил, які заборонятимуть утворення дефіцитів бюджету чи обмежуватимуть їх розміри. Такий підхід схвалили багато парламентів різних країн.
Натепер вченими західних країн здійснено серію досліджень проблем бюрократії, лобістської діяльності, війн і революцій, добродійності та ін.
Українські реалії потребують тривалого проміжку часу для оптимізації взаємозв’язків населення та владних органів, удосконалення політичного механізму. Необхідно обмежити маніпулювання суспільною свідомістю з допомогою відпрацьованих технологій; навчити громадян відсіювати псевдоінфор-мацію, яку постійно постачає та впроваджує у свідомість і підсвідомість політичний ринок. В українців повинен сформуватися своєрідний імунітет до маніпуляцій політиків та засобів масової інформації. Відповідальність має стати двосторонньою: з боку політиків і з боку виборців, які відповідають за те, що їхніми оцінками і думками маніпулюють “аналітики” та “іміджмейкери”.
Дж.-М.-Дж. Б’юкенен показав, що протягом останніх 150 років американської історії баланс державних доходів і витрат зводиться до від’ємного сальдо в основному у періоди війн та економічних криз. У першому разі це спричиняє зростання воєнних асигнувань, а у другому – короткострокове зниження податкових надходжень до державної скарбниці. У мирний час за сприятливої економічної кон’юнктури сальдо бюджету виявлялося, як правило, позитивним, і надлишок фінансових ресурсів спрямовувався на погашення державного боргу.
Економіст аналізував і питання про те, як може існувати країна з величезним державним боргом, спрямовуючи надлишки фінансових ресурсів від податкових надходжень не на погашення боргу, а на розвиток різних соціальних програм. При цьому нарощуються державні витрати за соціальними статтями бюджету для обслуговування політичних інтересів певних політичних груп з метою перемоги на наступних виборах.
На думку вченого, теорія громадського вибору допомагає визначити принципи створення такої фіскальної системи, з якою могли б погодитися всі громадяни. Однією із найважливіших переваг теорії є те, що вона доповнює теорії як державних витрат, так і оподаткування. Податки та бюджетні асигнування трактують як дві сторони одного і того самого акту обміну податкових платежів на державні послуги, здійснюваного між державою, з одного боку, і одержувачами благ – виборцями (платниками податків) – з другого.
Створення теорії громадського вибору, відносно нової гілки в економіці, забезпечило Дж.-М.-Дж. Б’юкенену популярність вченого-економіста.
Отже, в розробленій Б’юкененом теорії громадського вибору поведінка індивідів у політичній сфері, тобто їхні політичні ролі (виборці, лобісти, члени політичних партій, урядові чиновники та ін.), пов’язані з результатами, які проявляються в їхніх економічних ролях (покупців і продавців, підприємців і робітників тощо). Метою вченого було дослідження здатності цих приватних осіб приймати раціональні рішення, що ведуть до їх загальної економічної вигоди і одночасно впливають на політичне обличчя всього суспільства.
Багаторічні напрацювання Дж.-М.-Дж. Б’юкенена та його прихильників зумовили те, що теорія громадського вибору стала окремим розділом економічної науки, який вивчає застосування методів економічної теорії до аналізу прийняття “неринкових рішень”. Цей розділ розглядається як економічний аналіз політичної діяльності.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)