Економічна теорія – Мочерний С. В. – Сутність історичної тенденції капіталістичного нагромадження
Уперше таку сутність обгрунтував К. Маркс. На його думку, суспільно-економічні формації виникають із закономірністю природного процесу, розвиваються, досягають зрілості і згасають, керуючись законами, які їх ініціювали: законом адекватності виробничих відносин рівню та характеру продуктивних сил, законом усуспільнення виробництва і праці та ін. Специфічними законами, які зумовлюють неминучість зникнення капіталістичного способу виробництва, К. Маркс називав закони концентрації і централізації капіталу, закон середньої норми прибутку, основний економічний закон капіталістичного способу виробництва та ін. Унаслідок їх дії поступово організаційно змінюється робітничий клас, який покликаний покінчити з пануванням капіталу: зростає його чисельність, рівень освіти, свідомості й організації. Тому монополія капіталу стає, за К. Марксом, кайданами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею, а централізація засобів виробництва та усуспільнення праці досягають такої вершини, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою і “експропріаторів експропріюють”.
Дію цих законів К. Маркс пов’язував із законами діалектики: законом кількісно-якісних перетворень, законом єдності і боротьби суперечностей та законом заперечення заперечення, особливе значення надаючи останньому. Зокрема, він зазначав, що капіталістичний спосіб привласнення, який випливає з капіталістичного способу виробництва, а значить і капіталістична приватна власність, є перше заперечення індивідуальної приватної власності, заснованої на власній праці. Але капіталістичне виробництво породжує своє власне заперечення, яке є запереченням заперечення. Важливий етап на цьому шляху – утворення акціонерних товариств, завдяки яким, за словами
К. Маркса, відбувається ліквідація капіталу як приватної власності в межах самого капіталістичного способу виробництва.
Намагаючись розвинути ідеї Маркса про історичну тенденцію капіталістичного нагромадження. Ф. Енгельс називав картелі і трести другим і третім ступенем розвитку акціонерного товариства, вказував на неминучість виникнення міжнародних картелів, у монополізації вбачав особливу форму усуспільнення, а історичною тенденцією її розвитку вважав неминучість експропріації монополістичного капіталу. Важливу роль у цьому процесі відіграє також розвиток банківського монополістичного капіталу, оскільки відбувається підготовка апарату для суспільного регулювання процесу виробництва і розподілу продуктів. Дію історичної тенденції капіталістичного нагромадження Ф. Енгельс та його послідовники також пов’язували з процесами одержавлення різних елементів економічної системи. Зокрема, Енгельс писав про одержавлення продуктивних сил, а Ленін – про утворення державної монополії, державного капіталізму, державне регулювання і пов’язаний з цим процес трансформації капіталізму у вищу планомірну форму, про підрив товарного виробництва. Соціалізм він називав державно-капіталістичною монополією, яка діє в інтересах всього народу, і вважав, що планомірне регулювання виробництва пошириться у планетарному масштабі. За державний капіталізм виступав і М. Туган-Барановський.
Але жоден з марксистів не міг передбачити появу та розвиток якісно нових і досконаліших форм еволюції капіталістичної власності, які б забезпечили тривалий прогрес продуктивних сил, у тому числі людини економічної, її переростання у соціальну. Хибною була думка В. Леніна про те, що в умовах капіталізму формуються лише матеріальні передумови нового ладу та ін.
Особливості дії тенденції капіталістичного нагромадження за умов НТР. Розкриття сутності історичної тенденції капіталістичного нагромадження відповідно до вимог принципу історизму, об’єктивності тощо потребує з’ясування особливостей її дії за сучасних умов; передбачає комплексний аналіз кожного елементу економічної системи в процесі його еволюції, дії основних законів діалектики і насамперед закону заперечення заперечення. К. Маркс звернув увагу лише на специфіку дії закону заперечення заперечення стосовно форм економічної власності, обмеживши свій аналіз фрагментарними висловлюваннями щодо акціонерних товариств та абстрагуючись від розвинутіших форм власності, зокрема державної. Ф. Енгельс певною мірою усунув цей недолік, зазначаючи, що коли продуктивні сили переростуть управління акціонерних товариств, їх одержавлення стане економічно неминучим. Він також справедливо заперечував ототожнення процесів одержавлення продуктивних сил і появи державної власності з соціалізмом.
Положення В. Леніна не повною мірою відповідали вимогам принципу системності.
Загальним недоліком марксистських трактувань цього питання є те, що дія закону заперечення заперечення здебільшого досліджувалась не як діалектичне, а як тотальне, або “голе” (за висловом Леніна), заперечення. Найповніше це проявилось у зробленому Ф. Енгельсом висновку про неминучість експропріації монополістичного капіталу нацією (що означало майже тотальне одержавлення економіки), тобто в ігноруванні ним позитивних аспектів розвитку монополій у формі акціонерних компаній. Це стосується і ленінського положення про доцільність існування єдиної державної фабрики. Марксисти не змогли спрогнозувати неминучість виникнення плюралістичної економічної системи за капіталізму, в якій поєднаються різні типи і форми капіталістичної економічної власності, власності, заснованої на особистій праці господаря, та елементи соціалістичної.
За вимогами системного підходу особливості дії історичної тенденції капіталістичного нагромадження слід розкривати на прикладі розвитку кожного з елементів (або підсистем) цілісної економічної системи: продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму.
В узагальненому вигляді дія закону заперечення заперечення щодо продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а при їх поєднанні – щодо технологічного способу виробництва) супроводжується діалектичним запереченням способу виробництва, основаного на ручній праці, наступним – технологічним способом, що грунтується на машинній праці, а його, у свою чергу, автоматизованим виробництвом (при одночасному вдосконаленні менш розвинутих способів виробництва). Аналогічно відбувається діалектичне заперечення в межах кожного елементу продуктивних сил (засобів праці, предметів праці, людини, застосовуваних сил природи, форм і методів організації виробництва, науки та інформації).
У межах техніко-економічних відносин відбувається діалектичне заперечення кожної з трьох основних форм суспільного поділу праці (загальної, часткової та одиничної) шляхом виникнення інтегративних форм в межах кожної з вих (наприклад, між торгівлею і виробництвом розвиваються гігантські торговельно-промислові комплекси) і появи нових форм, підпорядкованих дії закону суспільного поділу праці.
У процесі діалектичного заперечення в межах техніко-економічних відносин (тобто збереження позитивних властивостей основних форм суспільного поділу праці, їх збагачення на якісно новій основі) водночас усуспільнюється виробництво і праця, інтенсивніше починає діяти закон суспільного поділу праці, активніше здійснюється вплив на прогрес продуктивних сил, що створює матеріальні передумови досконалішого суспільного устрою.
Усуспільнення виробництва – об’єктивний процес розвитку суспільного характеру виробництва, який виражається в поглибленні суспільного поділу праці, посиленні взаємозв’язку і взаємозалежності між економічно відособленими господарськими одиницями, галузями І сферами народного господарства.
Усуспільнення виробництва носить історичний характер, оскільки відображає рівень розвитку продуктивних сил і техніко-економічних відносин. Воно виявляється у посиленні тенденції до планомірності розвитку, позаринкових форм зв’язку (тобто безпосередньо суспільної форми), масштабів свідомого регулювання економіки, послабленні техніко-економічного підкорення праці капіталом та ін. Планомірна форма зв’язку значно поглибилась і здійснюється у межах різних типів і форм економічної власності, у всіх сферах суспільного відтворення. У сфері регульованих ринкових відносин налагоджуються довгострокові коопераційні зв’язки між виробниками і споживачами. Виробнича діяльність планується за участю постачальників обладнання та споживачів, великі промислові корпорації інтегруються з торговельними компаніями. Крім того, за сучасних умов зростає роль таких форм співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією.
Багатогалузевий концерн є вищою національною формою корпоративної планомірності як вияву усуспільнення виробництва на мікрорівні.
На макрорівні вищою формою планомірності та організованості виробництва, свідомого контролю стає одержавлення економіки (продуктивних сил, фінансово-кредитної сфери, значної частини національного доходу, інтелектуальної власності, господарського механізму та ін.) і розвиток на цій основі державного регулювання економіки. Держава свідомо встановлює та регулює макроекономічні пропорції, проводить структурну політику та застосовує інші заходи, завдяки чому посилюються взаємозв’язки між сферами і галузями народного господарства. Координацію на макрорівні (на регіональному) в межах світового господарства здійснюють наднаціональні органи (наприклад, установи Європейського союзу).
В Україні після проголошення незалежності рівень усуспільнення виробництва істотно знизився як на мікро-, так і макрорівні. Це проявилось у руйнуванні державного управління економікою, штучному дробленні великих підприємств, послабленні взаємозв’язків між галузями (внаслідок значної руйнації окремих галузей тощо).
Організаційно-економічні відносини капіталізму діалектично заперечуються передусім внаслідок зростаючої демократизації процесу управління, зокрема ліквідації системи нагляду, переходу від авторитарних методів менеджменту до гуманних, поширення інформації серед найманих працівників та ін.
Через перетворення ринкових важелів саморегулювання економіки на другорядні, похідні щодо державного і наддержавного регулювання, а також трансформації державних методів в ядро господарського механізму відбувається діалектичне заперечення в межах господарського механізму, оскільки ринкове регулювання стає деструктивним. П. Самуельсон зазначав, що століття швидкого економічного прогресу та індивідуальної свободи призвели водночас до періодичних економічних циклів, розкрадання і виснаження не відновлюваних природних ресурсів, поляризації бідності і багатства, появи монополій і витіснення ними саморегульованої конкуренції1. На думку відомого американського історика А. Шлезінгера, ілюзія, що вільний ринок нібито є кращими ліками від усіх економічних неприємностей, ініціювала в Росії після розвалу СРСР розвиток грабіжницького, експлуататорського, жорстокого капіталізму взірця XIX ст.2. Це стосується й України. Найавторитетнішим визнанням цього є висновки, зроблені на конференції ООН у червні 1992 р.:
1) модель розвитку сучасного капіталізму вичерпала себе, оскільки посилене використання ринкової системи (рушійною силою якої є приватна власність) і зумовлене нею зростання споживання призводить до різкої поляризації життєвого рівня людей, що неминуче загострює соціальні конфлікти;
2) нова модель економічного розвитку повинна спиратись на могутні важелі централізованого регулювання на рівні держави і світової співдружності, причому вона мусить грунтуватися насамперед на інтересах суспільства загалом і лише потім враховувати інтереси приватного підприємництва.
Таке діалектичне заперечення в межах господарського механізму означає також значне послаблення негативних особливостей ринкового регулювання під впливом держави, перехід від менш результативних форм державного регулювання до ефективніших, органічне поєднання адміністративних, правових та економічних методів регулювання з домінуванням економічного.
Діалектичне заперечення капіталістичної власності в межах існуючого способу виробництва означає, що, коли на етапі первісного капіталістичного нагромадження об’єктивною необхідністю було відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва, а відтак посилення реального підкорення праці капіталом, то натепер економічною закономірністю стає подолання процесу соціально-економічного відчуження найманих працівників від засобів виробництва.
Отже, сучасну історичну тенденцію капіталістичного нагромадження можна визначити як об’єктивно неминучий процес діалектичного заперечення економічної системи капіталізму і поступового подолання техніко-економічного та соціально-економічного відчуження найманих працівників від засобів виробництва і управління власністю шляхом еволюційної соціалізації всіх підсистем та елементів економічної системи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)