Економічна теорія – Мочерний С. В. – Рушійні сили та фактори економічного прогресу
Економічні суперечності – головна рушійна сила прогресу.
Визначальна роль економічних суперечностей серед інших рушійних сил і факторів економічного прогресу зумовлена насамперед тим вирішальним значенням, яке відіграють суперечності у природі, суспільстві й мисленні як першооснова їх розвитку. Ця роль також зумовлена місцем суперечностей загалом, законом єдності і боротьби протилежностей у системі діалектики.
Економічні суперечності-об’єктивні суперечності, властиві економічним явищам і процесам, форма зв’язків і відносин між протилежними сторонами (їх елементами, властивостями, тенденціями та ін.) всієї економічної системи та кожного явища або процесу зокрема.
Повніше, системно, сутність економічних суперечностей розкривають виконувані ними функції, їх окремі важливі властивості.
1. Суперечності передусім є джерелом саморуху економічної системи (в тому числі її окремих елементів тощо), її рушійною силою. Одна із найпотужніших рушійних сил економічної системи – суперечність між потребами розвитку продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили – людини (її потребами, інтересами, цілями) та відносинами економічної власності. Так, перехід власності до трудових колективів у США зумовив зростання продуктивності праці на 15-20 %, значне скорочення плинності робочої сили тощо, розв’язав антагонізм між працівниками і попередньою менш розвинутою формою капіталістичної власності, персоніфікатором якої були капіталісти. Економічна наука повинна розкривати такі суперечності, досліджувати взаємодію протилежних сторін.
2. Визначення сутності економічних явищ і процесів через категорію суперечності найглибше, воно охоплює ядро сутності, сутність другого, третього і вищих порядків. Тому другою функцією економічної суперечності є вираження істинної сутності речей, явищ, процесів. У цій функції конкретизовано гносеологічний аспект (з погляду теорії пізнання) економічної суперечності.
3. Суперечність є формою зв’язків і відносин між протилежними сторонами, їх якостями, властивостями, ознаками, тенденціями тощо. Економічні суперечності зумовлені загальними зв’язками, залежностями і обумовленостями всередині економічної системи, взаємодією різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей тощо у межах суперечностей. Так, капітал як виробниче відношення характеризує взаємодія безпосередніх найманих працівників (позбавлених засобів виробництва і засобів споживання, юридично вільних, здатних продавати свою робочу силу з притаманними їй якісними характеристиками, властивостями тощо) і власників засобів виробництва (з властивими їм ризиком підприємництва, організаторськими здібностями тощо). Капітал як само-зростаюча вартість збільшується за рахунок праці безпосередніх робітників і праці підприємців (не самих засобів виробництва). Взаємодію протилежних сторін супроводжує їх взаємопроникнення, взаємообумовленість, взаємозаперечення тощо. Від сутності кожної із сторін суперечності, її структури, особливостей взаємозв’язку окремих елементів залежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба та взаємодія.
4. Рух внутрішніх суперечностей через взаємодію протилежних сторін можливий лише тоді, коли такі суперечності існують одночасно, а кожна суперечність містить у собі власне заперечення, коли це сторони однієї сутності. Так, для збільшення капіталу необхідне поєднання праці безпосередніх найманих робітників і функціонуючого постійного капіталу, підприємницької діяльності власника засобів виробництва або менеджерів.
5. Кожна економічна суперечність проходить у своєму розвитку такі етапи: тотожність, відмінність, суперечність, конфлікт і ступінь розв’язання суперечності, перехід у вищу форму свого руху. На кожному з них якісно змінюється характер взаємодії протилежних сторін. Найшвидше економічна система розвивається на перших трьох фазах – тотожності, відмінності і суперечності, на останніх двох її розвиток сповільнюється. Наприклад, індивідуальна капіталістична власність упродовж майже трьох століть була формою розвитку продуктивних сил (сприяла їх прогресу), але на початку XIX ст. вона почала перетворюватися на їх гальмо, обмежувати їх розвиток. Економічні суперечності, зокрема суперечності між виробництвом і надто малим платоспроможним попитом населення, який гальмує виробництво продукції, між потребами розвитку продуктивних сил і номенклатурно-клановим характером роздержавлення, в тому числі приватизації, в Україні перебувають нині у фазі конфлікту.
6. Протилежні сторони, властивості, ознаки, тенденції економічної суперечності взаємодіють у процесі руху. Рух суперечностей стимулює насамперед активність заперечувальних, більш революційних сторін, наприклад, розвитку продуктивних сил, платоспроможного попиту. Для процесу суспільного відтворення найважливішими у розвитку економічної системи є суперечності у сфері безпосереднього виробництва, а також суперечності між виробництвом та іншими сферами (розподілом, обміном і споживанням). На противагу цьому Й. Шумпетер вважав, що вирішальну роль в еволюції економічної системи відіграють суперечності у підприємницькій діяльності.
Відповідно до структури економічної системи можна виокремити п’ять типів економічних суперечностей:
1) у межах продуктивних сил (між високим рівнем розвитку техніки і недостатнім рівнем освіти та кваліфікації робочої сили та ін.);
2) у межах техніко-економічних відносин (між досягнутим рівнем концентрації виробництва і недостатньо розвинутою спеціалізацією та ін.);
3) у межах організаційно-економічних відносин (суперечність між різними формами менеджменту, наприклад між високим рівнем організації та низьким рівнем стимулювання праці та ін.);
4) у межах відносин економічної власності (між низьким рівнем заробітної плати і високим рівнем цін, між окремими типами і формами власності тощо);
5) у межах господарського механізму (між економічними та адміністративними важелями державного регулювання економіки, між ринковим і державним регулюванням та ін.).
Розвиваються також суперечності між названими підсистемами. Наявний особливий тип суперечностей у масштабі світового господарства, окремих його регіонів, між окремими країнами, економічними угрупованнями тощо. Загалом механізм дії економічних суперечностей у межах економічної системи синтезує окремі їх ознаки, методи їх розв’язання тощо.
Вихідною точкою перевороту в технологічному способі виробництва, у взаємодії людини і техніки були засоби праці, а сама промислова революція почалася з машини-знаряддя, або робочої машини, у текстильній промисловості. Переворот технологічного способу виробництва у цій сфері зумовив переворот в інших. Така ланцюгова реакція в розвитку продуктивних сил відбувається внаслідок впливу системи суспільного поділу праці, тісного взаємозв’язку між різними галузями промисловості, динаміки кількісних та якісних пропорцій.
У межах системи продуктивних сил важливою рушійною силою є змагання між людьми у процесі спільної праці, доповнене специфічними суспільними формами. За капіталізму це конкуренція між робітниками і капіталістами та всередині кожного з цих класів.
Самостійною рушійною силою економічного прогресу є відносини економічної власності. Оскільки вони розвиваються відносно незалежно від розвитку продуктивних сил у межах суспільного способу виробництва, мають свої закономірності розвитку, специфічні суперечності між різними типами і формами власності, то рух цих суперечностей стає окремою рушійною силою економічного прогресу. Чим більше типів і форм власності у межах певного способу виробництва, тим дієвіші рушійні сили та джерела економічного прогресу.
Потребують аналізу особливості взаємодії між окремими елементами продуктивних сил і відносинами економічної власності загалом або їх окремими підсистемами (наприклад, між відносинами власності у сфері безпосереднього виробництва, розподілу тощо). Водночас суперечність між продуктивними силами і відносинами економічної власності можна розглядати як суперечність між людиною як елементом відносин власності (цей аспект відображає людина-власник) і людиною як елементом продуктивних сил (цей аспект відображає людина-працівник).
Найдинамічнішими елементами продуктивних сил в сучасних умовах є людина, наука, засоби праці. Тому, розвиваючись, вони першими вступають у суперечність, конфлікт з відносинами економічної власності. Кожен з елементів, у свою чергу, сформований з відповідних компонентів (наприклад, наука –з фундаментальної і прикладної). Такими компонентами людини-працівника нині є рівень освіти, кваліфікації, техніко-технологічної культури, психологічний стан тощо. Вони першими вступають у конфлікт з існуючими відносинами економічної власності, що ініціює процес переростання людиною або наукою панівної форми або типу власності, перехід до якісно нових, розвинутіших форм і типів власності у межах суспільного способу виробництва. Адекватними для розвитку певного елементу продуктивних сил, а отже, й усієї їх системи, стають водночас кілька типів і форм власності у межах одного суспільного способу виробництва.
Такий механізм взаємодії продуктивних сил і відносин економічної власності передбачає наявність різних форм та методів часткового і тимчасового розв’язання економічних суперечностей у межах одного й того самого суспільного способу виробництва. Основним методом розв’язання є створення якісно нових, розвинутіших форм руху для попередніх суперечностей, що означає водночас певне пристосування відносин економічної власності до рівня, характеру і структури розвитку продуктивних сил. Так, внаслідок загострення суперечності між продуктивними силами та індивідуальною (приватною) капіталістичною власністю у першій половині XIX ст. виникла і почала розвиватися акціонерна власність. Це водночас означає і появу нової категорії, яка є теоретичним відображенням розвинутішої форми руху суперечності.
Другий важливий метод розв’язання економічних суперечностей суспільного способу виробництва – економічні кризи. Залежно від їх глибини і сфери поширення (кризи надвиробництва товарів, фінансові, кризи кредитної системи та ін.) відбувається часткове (коли криза охоплює одну із сфер господарства, окремі їх галузі або групу) і тимчасове, або більш повне і тимчасове розв’язання економічних суперечностей. Через деякий час ці суперечності знову входять у фазу власне суперечності, конфлікту, загострення і зумовлюють нову економічну кризу.
Третім методом розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва є його господарський механізм і регулююча діяльність держави.
Четвертий метод розв’язання економічних суперечностей, а отже, й прискорення економічного прогресу, пристосування суспільної форми до речового змісту способу виробництва, – діяльність держави (економічна, політична, юридична, ідеологічна).
Частково й тимчасово розв’язувати економічні суперечності дає змогу кількісний метод (п’ятий). У процесі переростання продуктивними силами або їх окремими елементами меж типу або форми економічної власності в умовах певного суспільного способу виробництва спершу відбуваються переважно кількісні зміни, тобто нагромадження більшої суми грошей, засобів виробництва тощо, що забезпечує передумови для розвитку окремих елементів продуктивних сил. І лише через якийсь час кількісні зміни зумовлюють появу нової якості – розвинутішої форми або типу власності. Ці процеси розвиваються відповідно до вимог закону переходу кількості в якість і навпаки.
Поява якісно нової, розвинутішої форми або типу власності у межах одного суспільного виробництва означає водночас діалектичне заперечення попередньої, менш розвинутої форми або типу власності, тобто часткове усунення зі збереженням її позитивних якостей і одночасним перетворенням на залежну, підпорядковану вищій формі чи типу власності. Позитивні властивості всіх існуючих форм економічної власності зберігаються, завдяки чому виробничі відносини пристосовуються до рівня, характеру й структури продуктивних сил, відбувається економічний прогрес. Процес такого діалектичного заперечення у межах суспільного способу виробництва є шостим методом розв’язання (часткового і тимчасового) економічних суперечностей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)