Економічна теорія – Мочерний С. В. – Роль Ульянова (Леніна) у розвитку політичної економії
Як вчений-економіст Ленін зробив певний внесок у розвиток методології політекономічного дослідження в умовах соціалізму та вищої стадії капіталізму, насамперед використавши принцип суперечності. Зокрема, він визначив соціалістичний продукт як товар і не товар, розглянув імперіалізм як поєднання двох суперечливих сторін (монопольної і вільної конкуренції), виділив у державі ті сторони, які треба ліквідувати, і ті, що доцільно зберегти та ін. Ленін сформулював застосування принципу матеріалізму щодо аналізу природи, суспільства і мислення (або матеріалізм взагалі) стосовно суспільства і суспільного способу виробництва. Цей принцип передбачає зведення виробничих відносин “до висоти продуктивних сил”, пояснення нових суспільних форм, передусім матеріальними умовами. Він аргументував положення про те, що для зміни форми привласнення необхідно попередньо перетворити форму виробництва, розвинути його суспільний характер; сформулював висновок про перехідний характер, рухливість, плинність не тільки явищ, а й сутності речей. Водночас Ленін стверджував про наявність у сутності багатьох якостей (а також властивостей, ознак тощо), характеризуючи перехід нижчої стадії капіталізму у вищу, як перехід однієї якості економічної системи в іншу без зміни внутрішньої сутності. Він заклав основи короткого, розгорнутого і повного визначення сутності складних економічних явищ і процесів, ілюстрував це на прикладі з’ясування сутності імперіалізму; виокремив закони розвитку і закони функціонування економічної системи.
Внеском Леніна у розвиток політичного дослідження на вищій стадії капіталізму було:
1) формулювання закону переважаючого зростання виробництва порівняно зі зростанням предметів споживання у капіталістичному суспільстві і відносної незалежності розвитку першого підрозділу суспільного виробництва від другого;
2) системний аналіз вищої стадії капіталізму (з’ясування комплексу взаємозв’язків між основними ознаками цієї стадії у їх субординації) та її взаємодії з нижчою відповідно до вимог закону заперечення заперечення;
3) формулювання загального і основного закону вищої стадії, якими Ленін назвав закон породження монополії концентрацією виробництва;
4) комплексне визначення економічної, політичної сутності імперіалізму та з’ясування його історичного місця;
5) обгрунтування закону нерівномірності економічного і політичного розвитку капіталізму;
6) розмежування вищої стадії капіталізму на два ступені (монополістичний і державно-монополістичний капіталізм); їх порівняльна характеристика, відзначення об’єктивної неминучості процесу переходу від монополії взагалі (приватної, колективної, фінансової, промислової, банківської та ін.) до державної, а тим самим до вищої планомірної форми капіталізму.
Водночас економічні погляди Леніна мають недоліки методологічного та теоретичного плану:
1. У методологічному плані суперечливою є позиція про розмежування економічного і соціального. Ідея такого розмежування належала П. Струве і була підтримана М. Туган-Барановським. Ленін назвав її беззмістовною і схоластичною. Поняття “соціальний” використовують у широкому і вузькому розумінні. У першому разі К. Маркс, наприклад, цим поняттям позначав усі сфери суспільних відносин, зокрема політичні відносини. У другому – воно означає процес формування класів, їх відносини між собою. Очевидно у першому разі доцільніше вживати категорію “соціологічний”, або “соціальний”. Безперечно і те, що хоча з моменту виникнення класового суспільства виробничі відносини (відносини економічної власності) пронизуються класовими суперечностями, але це не означає, що всю сукупність виробничих (а тим більше економічних) відносин можна звести до класових або соціальних (у вузькому значенні цього поняття). Водночас Ленін виступав за доповнення економічного соціальним. Так, у “Капіталі”, за словами Леніна, йдеться лише про економічні, а не про соціальні відносини. Розкриваючи вимоги до економічного аналізу, він також наголошував, що аналіз охоплює тільки економічне. Лише після цього аналіз треба доповнити характеристикою соціальних, політичних, правових та інших відносин. Крім того, у “Капіталі” (за Леніним) К. Маркс показав усю капіталістичну суспільну формацію з фактичним соціальним виявом притаманного виробничим відносинам антагонізму класів. У такому самому аспекті Ф. Енгельс формулює одну із форм прояву основної суперечності капіталізму, вказуючи, що суперечність між суспільним виробництвом і капіталістичним привласненням “виступає на поверхні як антагонізм між пролетаріатом і буржуазією”.
2. Помилковою і непослідовною була позиція В. Леніна стосовно періоду дії закону випереджаючого зростання засобів виробництва. З одного боку, вія вважав його діючим лише для періоду заміни ручної праці машинною, що згодом підтвердилося практикою капіталістичної дійсності. З іншого – поширював дію цього закону на весь період існування капіталістичного способу виробництва і навіть на соціалістичне суспільство, що виявилось хибним стосовно економіки розвинутих країн.
3. Неправомірне наполягання на необхідності тотального одержавлення економіки при соціалізмі, створення єдиної державної фабрики.
4. Полемізуючи з К. Каутським, Ленін вважав неможливими або реакційними (створеними з метою придушення соціалізму в Європі) Сполучені Штати Європи. Розвиток ЄС засвідчив правоту К. Каутського щодо цього питання.
5. Ленін надто негативно оцінював західних учених як “прикажчиків” класу капіталістів, жодному слову яких не можна довіряти в загальній теорії політичної економії. Ця теза відіграла реакційну роль у вивченні західної економічної думки, поставила бар’єр при з’ясуванні її позитивних сторін.
Загалом у теоретичній спадщині класиків марксизму-ленінізму найціннішим для пізнання законів та закономірностей розвитку економічних систем є економічне вчення К. Маркса та Ф. Енгельса.
Найглибше західні вчені осмислили евристичну цінність теорії К. Маркса. Так, Й. Шумпетер називав ідеї К. Маркса великим творінням розуму, що поєднується із життєздатністю. Є. Хант наголошував, що, незважаючи на використання імені Маркса різними силами, творці суспільства, що грунтуються на принципах справжньої рівності і свободи, значною мірою будуть зобов’язані ідеям Маркса щодо гуманізму, оптимального поєднання інтересів людини, колективу і суспільства, можливості еволюційним шляхом змінити капіталістичний устрій. Дж. Робінсон писала: “Марксів внесок у науку був настільки важливим і справив такий великий вплив на спосіб мислення як на своїх противників, так і прихильників, що в наш час знайти серед істориків і соціологів справді чистого не марксиста так же важко, як серед географів захисника теорії, що земля плоска. У цьому відношенні всі ми марксисти”1. В. Леонтьев зазначав, що Марксові праці є невичерпним джерелом прямих, безпосередніх спостережень дійсності. Пояснення, чим насправді є заробітна плата, капіталістичне підприємство, можна отримати в трьох томах “Капіталу” , це найреалістичніша і якісна інформація із першоджерела, якої не можуть дати дюжини сучасних підручників.
Американський економіст Мартин Бронфенбреннер у доповіді на сесії Американської економічної асоціації, присвяченій 100-річчю виходу “Капіталу”, відзначив дев’ять важливих відкриттів Маркса, що до 30-х років XX ст. ігнорували економісти і які були відкриті заново:
1) поділ економіки на інвестиційний і споживчий сектори;
2) відкриття (до Вальраса) теорії загальної ринкової рівноваги;
3) розроблення (до Кейнса) теорії рівноваги при неповній зайнятості;
4) розроблення (до Кейнса) питання про перевагу ліквідності та кредитно-грошової теорії відсотка;
5) передбачення теорії інституціоналістів і структуралістів від Веблена і Ейра до Леонтьева і Ченері, характеристика важливості ролі техніко-виробничих відносин;
6) сучасна теорія циклу своїм існуванням цілком зобов’язана Марксовій економії;
7) відкриття, зроблені в аналізі кон’юнктурних коливань і недосконалої конкуренції, які стали основою для нових здобутків у майбутньому;
8) поєднання статичного і динамічного підходів;
9) поєднання теорії і практики, економіки та інших соціальних наук.
М. Бронфенбреннер вважав, що Маркс є найвизначнішим прикладом наукової багатогранності, і ніхто з економістів, включаючи Кейнса і Шумпетера, його в цьому не перевершив.
“Часто сучасні західні економісти запозичують теорії від Маркса, – зазначив шведський економіст Г. Мюрдаль, – не визнаючи звичайно його авторства. Інколи вони не інформовані про свій інтелектуальний борг, а інколи вони його заперечують і називають себе “не марксистами””3. Варто пригадати слова всесвітньо відомого дослідника з проблем історії економічної думки англійського вченого М. Блауга про те, що Маркс піддавався переоцінці, переглядався, спростовувався, його умовно “хоронили”, але він противився кожного разу, коли його намагалися відправити в інтелектуальне минуле, і що вів найактуальніший економіст XIX ст.
П.-Е. Самуельсон називає К. Маркса, А. Сміта та Дж. Кейнса найвидатнішими економістами світового рівня, а згідно з опитуваннями, проведеними англійською радіокомпанією “Бі-Бі-Сі”, К. Маркс названий найвидатнішим ученим другого тисячоліття не лише у сфері гуманітарних, а й природничих наук.
Певного переосмислення потребує доробок Ф. Енгельса та В. Леніна. Від фетишизації їх поглядів, зумовленої сталінським тлумаченням їхніх теоретико-методологічних положень, спотвореним впровадженням у практику, намаганням правлячої еліти використовувати їх у викривленому вигляді, вириванням із контексту, вітчизняна економічна думка у 90-ті роки XX ст. перейшла майже до повного нігілізму, звинувачень або замовчувань. Значною мірою це спричинено поверховим знанням багатьох економістів теоретичної спадщини класиків марксизму-ленінізму, особливо діалектичного методу дослідження, кон’юнктурними міркуваннями тощо. Домінують спроби науковців колишнього СРСР повністю заперечити марксизм, протиставити його реаліям дійсності. Найбільше це стосується марксистської теорії експлуатації, власності, формаційного підходу, їх передбачень про неминучість соціалізму тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)