Економічна теорія – Мочерний С. В. – Міжнародна класифікація вартості робочої сили
Така класифікація передбачає виокремлення основних груп елементів витрат на розширене відтворення робочої сили, хоча у західній економічній літературі вартість робочої сили називають вартістю праці. Вона охоплює такі основні групи елементів: І. Пряма заробітна плата та оклади:
1) плата за прямий робочий час з погодинною оплатою;
2) прогресивні виплати працівникам з погодинною оплатою;
3) заробітна плата відрядників (за винятком понадурочних і преміальних);
4) виплата премій за понадурочну роботу, нічну зміну, роботу у вихідні дні;
Б) доплати за відповідальність, антисанітарні умови, небезпеку і незручності, грошові компенсації на харчування, виплати по системі гарантованої зарплати, доплата по прожитковому мінімуму та інші регулярні доплати.
ІІ. Оплата невідпрацьованого часу:
1) щорічна відпустка, друга оплачувана відпустка, включаючи відпустку за вислугу років;
2) державні та інші кодифіковані свята;
3) інші виплати (народження або смерть членів сім’ї, одруження службовців, профспілкова діяльність та ін.);
4) вихідна допомога, кінцевий розрахунок, не пов’язані з витратами на соціальне забезпечення.
III. Преміальні та грошові винагороди:
1) премія року або сезонні премії;
2) премія відповідно до участі у прибутках;
3) додаткові виплати до відпустки понад звичайну оплату відпустки та ін.
IV. Вартість житла для працівників:
1) вартість житла – власності установи;
2) вартість житла, яка не є власністю установи (дотації, субсидії та ін.);
3) інші види вартості житла.
V. Затрати підприємців на соціальне забезпечення:
1) законодавчо встановлені виплати на соціальне страхування (по старості, інвалідності і втраті годувальника, хворобі, безробіттю, пільги по багатосімейності, материнству);
2) виплати за приватними програмами соціального забезпечення і соціального страхування відповідно до умов колективного договору, контракту або необов’язкові (згідно з програмами по старості, інвалідності, безробіттю та ін.);
3) прямі виплати службовцям, зумовлені відсутністю на роботі через хворобу, виробничу травму і материнство, та інші прямі виплати, що розглядаються як соціальні, страхові, допомога;
4) вартість догляду за хворими та медичне обслуговування;
5) вихідна допомога і остаточний розрахунок, які вважаються витратами на соціальне забезпечення.
VI. Вартість професійного навчання:
1) оплата за навчання та інші виплати позаштатним інструкторам, закладам освіти;
2) оплата за навчальний матеріал;
3) компенсація працівникам плати за навчання та ін.
VII. Вартість культурно-побутового обслуговування:
1) вартість їдальні на підприємстві та інші послуги з харчування;
2) виплати на їжу, напої і паливо в натуральній формі;
3) вартість освіти, культурних, відновних та пов’язаних з цим засобів обслуговування і послуг без дотацій, податкових знижок тощо, отриманих від державних органів влади і працівників;
4) субсидії на кредитування профспілок і вартість пов’язаних з цим послуг для службовців.
VIII. Вартість доставки робітників на роботу і з роботи, робочого одягу, на відновлення здоров’я, податки на використання найманої праці і на списочний склад після вирахування доплат і знижок з боку держави.
Одним з елементів процесу праці є вартість робочого місця.
Вартість робочого місця.
Цю величину формують затрати на робочу силу, вартість засобів і предметів праці. У різних галузях і сферах економіки вона неоднакова, а найдорожчим її елементом за сучасних умов є робоча сила. За даними російського “науковця Ю. Васильчука, вартість створення однієї складної робочої сили у США в середньому перевищує 400 тис. дол., а вартість машин, техніки та устаткування у 1983 р. становила 15-16 тис. дол. В обробній промисловості вартість затраченого постійного капіталу на одне робоче місце становить до 40 тис. дол. Така вартість робочої сили відображає всю сукупність затрат суспільства на її підготовку: прямі затрати середньої сім’ї на виховання дитини до 18-річного віку; втрачені матір’ю заробітки; оцінка праці учня; праця його вчителів, батьків (у неробочий час).
Якщо оцінювати вартість одного робочого місця щодо затрат фірми або корпорації, то вартість товару робоча сила буде набагато більшою. Наприклад, корпорація “ІВМ” на початку 80-х років витрачала на підготовку одного торговельного агента до 100 тис. дол. протягом 1,5 року. Ця сума різниться відповідно до галузей, сфер, секторів (немонополізований, корпоративний, державний) економіки, окремих підприємств. У середньому щорічна заробітна плата американського робітника середньої кваліфікації становила на початку XXI ст. до ЗО тис. дол. Середня вартість основного капіталу на одне робоче місце в обробній промисловості дорівнювала майже 60 тис. дол. Отже, середня вартість одного робочого місця для фірми у цій галузі США була приблизно 70 тис. дол. на рік. При використанні повністю автоматизованих систем вартість робочого місця досягає 1 млн дол. В Україні наприкінці 90-х років XX ст. вартість робочого місця на спільних підприємствах наближалася до 50 тис. дол. В епоху НТР вартість робочої сили зростає швидше, ніж вартість постійного капіталу. На думку Ю. Васильчука, це явище почалося з 1910 р.
Найдорожчою у розвинутих країнах є науково-технічна робоча сила. У США, наприклад, вона у 2 рази дорожча від вартості складної робочої сили (відповідно 800 і 400 тис. дол. на початку 90-х років). Це свідчить, що людина перестала бути лише засобом для виробництва додаткової вартості, вона опосередковано стає метою соціально-економічної системи. Така вартість робочої сили є значною мірою основою для оцінювання вартості життя у разі нещасних випадків з вини держави або підприємств: вчені вважають, що вартість життя у США приблизно у 500 разів вища, ніж в Росії, Україні та деяких інших країнах СНД.
За адміністративно-командної системи переважала дешева робоча сила із слаборозвинутими потребами, яка формувалася переважно через надання “безкоштовних” соціальних послуг низької якості. Майже половина такої робочої сили займалася ручною працею. Поряд з відсутністю реальних прав і свобод це давало змогу правлячим колам впроваджувати вищий, ніж у розвинутих країнах, ступінь експлуатації. Так, у США в обробній промисловості норма додаткової вартості у 1988 р. становила 70 %, а у СРСР – 130-170 %.
Різні методи визначення показника норми додаткової вартості (m/v) ∙ 100%, тобто відношення додаткової вартості до необхідного продукту) зумовлювали коливання його розмірів від 70 до 1000 %. Найбільшою помилкою було обчислення його без урахування соціальних затрат держави і корпорацій на відтворення робочої сили. Якщо взяти до уваги ці аспекти, то норма додаткової вартості у США була найвищою у 1929 р. і становила 185-200 %. Потім, згідно з підрахунками російських економістів, цей показник почав зменшуватися; у 1968 р. він знизився до 100 %. Такі зміни норми додаткової вартості у США (і в інших розвинутих країнах) зумовлені якісними зрушеннями у відносинах економічної власності. В Україні в 90-ті роки XX ст. – на початку XXI ст. норма додаткової вартості зросла щонайменше у 5 разів. Формою вияву вартості робочої сили є заробітна плата.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)