Економічна теорія – Мочерний С. В. – Безпосередньо суспільне виробництво
Матеріальною базою виникнення товарного виробництва, а отже, першою важливою його передумовою є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми не лише у сфері безпосереднього виробництва, а й у сфері обміну. Але сам суспільний поділ праці не породжує товарного виробництва. Другою важливою передумовою його виникнення є економічна відокремленість виробників, яка після розкладу первіснообщинного ладу виявляється у формі приватної власності на засоби виробництва.
Товарне виробництво – організація суспільного виробництва, за якої окремі продукти виробляються відокремленими товаровиробниками, і для задоволення Індивідуальних, колективних і суспільних потреб необхідна купівля-продаж на ринку цих продуктів, які стають товарами.
З погляду суспільної форми виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремленістю виробників від засобів виробництва та результатів праці. Внаслідок цього обмін діяльністю і продуктами праці перетворився на товарний. Оскільки приватна власність виражається у двох протилежних за економічним змістом формах (дрібнотоварна, заснована на власній праці, і капіталістична, заснована на експлуатації найманої праці), то й відокремлення має різний характер.
Економічна відокремленість виробників – власність окремих товаровиробників на засоби виробництва та результати праці, яка дає змогу самостійно вирішувати питання господарської діяльності (що, як і в якому обсязі виробляти) та управління власністю.
В окремих підручниках і навчальних посібниках 90-х років XX ст. однією з причин товарного виробництва називають право приватної власності на економічні ресурси1. Таке пояснення свідчить про підміну економічної категорії “приватна власність” юридичним поняттям “право приватної власності”. Підставою для цього є ігнорування власності як фундаментальної економічної категорії у працях західних економістів і підміна її поняттям “право власності”, яке відображає лише юридичний аспект складної і багатопланової соціологічної категорії “власність”.
Характер відокремленості (повна або часткова) залежить від панівного типу власності. З погляду продуктивних сил відокремленість виробництва зумовлюється насамперед неоднорідністю праці. Види праці різняться складністю, різним функціональним змістом – співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці. Відповідно до умов праці виокремлюють працю легку і важку, працю в шкідливих умовах тощо. Оскільки фізичні, духовні здібності та навички людей до праці неоднакові, результативність, ефективність праці окремих осіб відрізняється. З погляду відносин економічної власності відокремленість виробників зумовлює їх прагнення привласнити результати своєї (в умовах простого товарного виробництва) і чужої (в експлуататорських формаціях, насамперед за капіталізму) праці.
Сучасними формами вияву економічної відокремленості товаровиробників є:
1) приватна власність на засоби виробництва (що базується на власній і чужій праці);
2) самостійне встановлення обсягів виробництва, цін, розподілу отриманих прибутків тощо;
3) незалежність в управлінні виробництвом і збутом продукції;
4) самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів, договорів;
5) самофінансування, економічний ризик, самоокупність тощо.
Безпосередньою матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділи праці, які забезпечили створення великих матеріально відокремлених сфер виробництва, що функціонують як сукупний суспільний відтворювальний організм за економічного відокремлення виробників внаслідок обміну продуктами праці як товарами.
Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво. Простому товарному виробництву властиві єдність працівників із засобами виробництва, капіталістичному – їх антагонізм. Таке виробництво базується на власній праці, а капіталістичне – на експлуатації чужої. Продукт праці у простому товарному виробництві належить самому товаровиробникові, . в капіталістичному – власнику засобів виробництва (капіталісту). Просте товарне виробництво є дрібним, розрізненим, у ньому не існує одиничного поділу праці. Його мета – задоволення особистих потреб товаровиробника. Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета – отримання прибутків капіталістом. Просте товарне виробництво має обмежений характер (одна частина вироблених у суспільстві продуктів використовується безпосередньо для особистого споживання, друга йде на ринок), а капіталістичне – загальний.
Основними ознаками товарного виробництва класичного типу (простого і капіталістичного – лише на нижчій стадії розвитку капіталізму) є: суспільний поділ праці; приватна власність (базується на власній і чужій праці) на засоби виробництва, зосереджена в руках приватних товаровиробників; економічна відокремленість товаровиробників; економічні зв’язки між такими товаровиробниками через обмін; стихійний анархічний розвиток. Ці ознаки наповнюються якісно новим змістом на вищій стадії розвитку капіталізму (наприклад, держава регулює товарне виробництво), водночас з’являються нові, а стихійність найповніше виявляється за економічних криз.
Отже, товарне виробництво в сучасних умовах – це виготовлення товарів і надання послуг економічно відособленими виробниками, представлене підприємствами різних типів і форм власності в умовах більшості суспільних способів виробництва (крім первіснообщинного) і регульоване державою.
Просте товарне виробництво продовжує існувати нині в усіх країнах, оскільки приватна власність (заснована на власній праці) відповідає здебільшого біологічній природі людини, наявні економічна відокремленість товаровиробників та суспільний поділ праці тощо, хоча капіталістичне товарне виробництво домінує з кінця XVI ст. Просте товарне виробництво в розвинутих країнах поширене в сільському господарстві, роздрібній торгівлі, сфері послуг, лісовому господарстві. У сільському господарстві кількісно переважають фермерські господарства, що базуються на сімейній праці, але більшість товарної продукції виробляють великі капіталістичні ферми. Таке виробництво підтримується за рахунок подовження робочого дня, великою інтенсивністю праці господаря та його сім’ї, відсутністю відпусток або їх значним скороченням та іншими факторами. Такі підприємства найчастіше стають банкрутами. Через механізм цін, кредитний механізм тощо вони потрапляють в економічну залежність (повну або часткову) від капіталістичних товаровиробників. Водночас прагнення реалізації своїх підприємницьких здібностей, намагання розбагатіти, певні переваги дрібнотоварного виробництва (гнучкість, економія на управлінських витратах тощо) є важливою причиною їх існування.
В Україні просте товарне виробництво (у формі індивідуального (сімейного) фермерського господарства, індивідуальної трудової діяльності тощо) у процесі господарської діяльності наражається на складніші економічні проблеми, ніж на Заході (відсутність відповідної техніки, високі відсоткові ставки за кредити тощо).
Товарне виробництво (просте й капіталістичне) існувало лише приблизно 6-7 тис. років. Його розвиток як форми суспільного виробництва має історичний характер. Це означає, що на зміну цій формі (внаслідок розвитку і поглиблення її внутрішніх суперечностей) прийде розвинутіша, окремі елементи якої вже формуються у передових країнах.
Безпосередньо суспільне виробництво.
Таке виробництво розвивається здебільшого на основі одиничного поділу праці як у межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). Великі фірми мають свої філії в багатьох країнах. Усі філії працюють за єдиним технологічним планом, розробленим головною (материнською) компанією, дотримуються єдиного ритму виробництва, вимог щодо якості продукції тощо. Продукт кожної такої філії, або дочірньої фірми, перестає бути товаром у повному значенні цього слова.
Аналогічні процеси, як правило, відбуваються у відносинах між окремими великими компаніями та десятками тисяч дрібних та середніх підприємств – постачальників окремих деталей, вузлів. Так, японська компанія “Тойота” закуповує в інших фірм понад 70 % деталей та матеріалів до автомобіля. Але вони перестають бути класичним товаром, який власник вивозить на ринок, щоб знайти покупців. Головна фірма укладає контракт, запроваджує для підприємств-постачальників обмежений комерційний розрахунок, контролює затрати виробництва, якість продукції тощо. Певною мірою товарне виробництво підривається виконанням компаніями державних замовлень. У всіх цих випадках філіали компаній або не виготовляють товар, або його виробництво набуває планомірного й організованого характеру та орієнтується на заздалегідь відомий ринок (за наперед узгодженими цінами, якісними параметрами продукції тощо). Найповнішого розвитку суспільне виробництво набуде в умовах високо розвинутого інформаційного суспільства, в якому відпаде необхідність у грошах.
Безпосередньо суспільне виробництво – безтоварне планомірне високоорганізоване виробництво продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму.
Сучасні економісти не виокремлюють найвищу форму суспільного виробництва, тим самим антиісторично підходячи до проблем товарного виробництва.
Окремі ознаки товарного і безпосередньо суспільного виробництва розкриваються при аналізі товару та товарного виробництва в сучасних умовах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)