Економічна теорія – Мочерний С. В. – Аграрні, грошово-кредитні та фінансові кризи
Аграрні кризи та їх особливості в Україні.
Аграрні кризи тісно пов’язані з промисловими. Під час аграрних криз скорочується попит на сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, інші промислові товари, що негативно впливає на розвиток промислового виробництва. Основною причиною аграрних криз є суперечність між потребами розвитку продуктивних сил у сільському господарстві та існуючими там типами і формами економічної власності.
Аграрні кризи – економічні кризи у сільському господарстві, які виявляються у скороченні обсягів виробництва, посиленні аграрного перенаселення, зростанні нереалізованих запасів тощо.
Перша аграрна криза розпочалась у 1873 р. і тривала до другої половини 90-х років XIX ст., охопивши Росію, США, Західну Європу; друга аграрна криза – у 1914-1918 pp., тривала до Другої світової війни. Після неї (у 1948) виникла третя аграрна криза, яка поширилася на США, Канаду, Австралію та деякі інші країни. Ця криза на початку 70-х років змінилася кризою недовиробництва.
Аграрні кризи триваліші, ніж промислові. Це зумовлено як особливостями розвитку сільського господарства, так і більшою тривалістю структурних змін у цій сфері, політикою “ножиць цін”, яку проводить уряд та великі промислові компанії тощо. Найвідчутніше аграрні кризи позначаються на дрібних фермерських господарствах.
Системна криза вразила сільське господарство України в останнє десятиліття XX ст. На початку 90-х років в Україні вироблялося на душу населення майже така сама кількість продукції, як і в країнах Європи. За 1991-1999 рр. обсяг виробництва сільськогосподарської продукції скоротився більш ніж удвічі. Системний характер аграрної кризи в Україні зумовлений кризовою ситуацією в кожній ланці економічної системи: у продуктивних силах, техніко-економічних та організаційно-економічних відносинах, відносинах економічної власності та господарському механізмі.
У межах продуктивних сил причинами кризових процесів в аграрній сфері є: скорочення посівних площ; зниження ефективності використання залучених ресурсів; нераціональна структура землекористування, що виснажує посівні площі, перешкоджає самовідтворенню і стабільному розвитку агробіоценозів; значне скорочення обсягів внесених у грунти органічних і мінеральних добрив та їх подорожчання; величезні обсяги еродованих земель (понад 80 %); низький рівень ветеринарної служби; істотне погіршення матеріально-технічної бази; значне послаблення селекційної роботи та ін.
З боку техніко-економічних відносин кризові явища в аграрній сфері зумовлені насамперед зниженням рівня концентрації сільськогосподарського виробництва (внаслідок ліквідації великих рентабельних колективних господарств), значним послабленням внутрігосподарської спеціалізації. Тому більшість сільськогосподарських підприємств різних типів і форм власності стали багатопрофільними.
Зумовленість аграрної кризи кризовими процесами з боку продуктивних сил і техніко-економічних відносин загалом характеризує причинно-наслідкові зв’язки між цими явищами в межах технологічного способу виробництва. Погіршення умов його розвитку та функціонування є загальною причиною аграрної кризи. Технологічний спосіб виробництва у розвинутих країнах в аграрній сфері дедалі більше грунтується на впровадженні ЕОМ, досягненнях біотехнологічної революції, а в Україні – на ручній праці та використанні застарілих машин (тракторів, комбайнів тощо) надзвичайно низької якості. Придбання незначної кількості досконаліших і дуже дорогих машин лише погіршувало фінансовий стан сільськогосподарських підприємств.
У межах організаційно-економічних відносин такими причинами є відсутність науково обгрунтованого менеджменту і проведення необхідних маркетингових досліджень.
У межах економічної власності кризові процеси в аграрній сфері зумовлені:
1) диспаритетом цін на промислові товари та сільськогосподарську продукцію, а отже, недотриманням вимог закону вартості;
2) поспішним волюнтаристським реформуванням відносин економічної власності, зокрема намаганням насадити пріоритетність приватної форми власності;
3) недосконалістю банківської системи України, внаслідок чого виділені НБУ пільгові кредити для розвитку сільського господарства майже не доходили до адресата, а на початку XXI ст. надавались під високі ставки і на короткий період (здебільшого до кінця збирання врожаю, коли ціни на зерно були дуже низькими), тому значна частина господарств не змогла за них розрахуватись і стала збитковою;
4) значною заборгованістю держави селу, бартеризаціею торгівлі, внаслідок чого посередницькі комерційні структури посилюють диспаритет цін у сільському господарстві (скуповують за низькими цінами сільськогосподарську продукцію, а за завищеними продають пальне, мастильні матеріали та ін.);
(1 votes, average: 5,00 out of 5)