Економічна теорія – Мочерний С. В. – 4.3. Місце та роль банків і позичкового капіталу в економічній системі
Важливу роль у функціонуванні та розвитку сучасної економічної системи” зокрема у забезпеченні стабільності та ефективності її грошово-кредитної складової, відіграють банки (насамперед центральний). Вони забезпечують рух банківського капіталу як форми капіталу, що розвивається відповідно до вимог загальносистемних і притаманних лише цій формі економічних законів, які регулюють розвиток кредиту, норму відсотка, рух позичкового капіталу як товару та інші явища і процеси. Розкриття сутності та структури банків і банківської системи, особливостей розвитку позичкового капіталу, зокрема кредиту і відсотка, на різних етапах еволюції суспільства, їх трактування представниками основних напрямів і шкіл економічної теорії дають змогу усвідомити роль банків в обслуговуванні діяльності економічної системи.
Банки і банківська система
Банки та їх функції.
Виникають банки лише за розвинутих товарно-грошових відносин й існують у кількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм та ін.). Банки (в економічному аспекті) – це фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та різноманітні нагромадження (золоті запаси, цінні папери та ін.), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, операції із золотом та дорогоцінними металами, забезпечують обіг грошей і цінних паперів, виконують інші функції.
У сучасній економічній літературі ця категорія трактується по-різному. В “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна банк охарактеризовано як “…спеціалізована фінансово-кредитна установа, призначена для: а) посередництва і кредитних відносин між економічними суб’єктами: мобілізації (концентрації) вільних грошових коштів і їх наступного розподілу у формі кредитів; б) грошових розрахунків між економічними суб’єктами; в) створення кредитних засобів обігу; г) перетворення в капітал грошових заощаджень населення і грошових доходів суб’єктів економіки”. У “Сучасному економічному словнику” банк розглядається як “…фінансова організація, установа, що проводить різноманітні види операцій з грошима і цінними паперами та надає фінансові послуги уряду, підприємствам, громадянам та одна одній”. У “Великому економічному словнику”) банк визначено як “…фінансове підприємство, яке зосереджує тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів, позичок, …займається посередництвом у взаємних платежах між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей”. На думку авторів “Банківської енциклопедії”, “банки – установи, що акумулюють грошові кошти і нагромадження, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, облік векселів, емісію грошей та цінних паперів, операції з золотом, іноземною валютою та інші функції”. Англійські вчені характеризують банк як “фінансового посередника, що приймає кошти, як правило, у вигляді депозитів, що видаються за вимогою або при повідомленні за короткий термін, які він використовує для надання кредитів у вигляді овердрафтів, позик або обліку векселів, а також для інвестицій в інші, як правило, фінансові активи (ринкові цінні папери)”.
Цим визначенням властиві:
1) відсутність загальної характеристики банків безвідносно до виконуваних ними функцій та операцій;
2) різні трактування банку: як фінансово-кредитної установи, як фінансової організації та установи, як фінансового підприємства, як фінансового посередника, просто як установи, що не сприяє пошуку загальноприйнятого конструктивного визначення;
3) абстрагування від економічних відносин і передусім відносин економічної власності при з’ясуванні категорії, недотримання вимог принципу суперечності з методологічної точки зору.
Позбувшись названих недоліків і врахувавши вимоги діалектичного методу дослідження, можна визначити сутність банків у політекономічному аспекті.
Банк (італ. banca – лава, конторка) (у політекономічному аспекті) – система відносин економічної власності між банками та іншими суб’єктами господарювання з приводу формування активів, відчуження і привласнення депозитів ними (банками), виконання своїх функцій і проведення операцій та забезпечення на цій основі руху позичкового капіталу.
Найдоцільніше банк називати підприємством, оскільки він надає різноманітні послуги, наприклад сучасний комерційний банк – понад 300 послуг.
Уперше банки з’явилися за феодалізму, але банківська справа започаткувалася за рабовласницького суспільства. У XIV ст. банківські операції набули значного розвитку в Італії, Німеччині, Нідерландах, а банкіри кредитували передусім королів і феодалів.
За капіталізму у XVII-XVIII ст. банки поширилися в Англії. Перший акціонерний банк був організований у 1764 р. групою лондонських банкірів, а в 1844 р. за ним була закріплена роль центрального банку. Першими банкірами в Англії були, як правило, золотарі, що приймали на зберігання золото під розписки (які ставали при цьому депозитними квитанціями), що згодом набули форми векселів – банківських білетів.
Грошові кошти у банках акумулювалися здебільшого за рахунок внесків капіталістів, а кредити видавались, як правило, торговими розписками, які стали прообразом банкнот. Такі розписки видавалися і у разі купівлі приватних Комерційних векселів. Кредитування здійснювалося також шляхом запису кредитів на рахунок клієнтів. Виступаючи гарантом векселів комерсантів і сплачуючи їх достроково готівкою, банки сприяли зростанню вексельного обігу. У такий спосіб банкноти стали векселями на банкіра, обіг векселів поступово заміщувався обігом банкнот (кредитних грошей) і чеків, за допомогою яких і нині здійснюються безготівкові розрахунки.
У XVII-XVIII ст. найважливішою функцією банків було посередництво у кредитних платежах. З їх ростом позичковий капітал стає відокремленою формою промислового капіталу. Банки зберігають резервні фонди у вигляді цінних металів і вкладів у центральному банку. Акумулюючи грошові кошти промислових підприємств, землевласників, торгових установ і заощаджень різних верств населення, банки значно розширюють базу нагромадження грошового капіталу. Ця функція розвивається з поширенням акціонерних банків у ХІХ ст.
Діяльність банків сприяє витісненню з обігу металевих грошей. Позички надаються не тільки залежно від власного та залученого капіталів, а й шляхом їх зарахування на рахунки клієнтів. Постійне розширення банківських операцій призводить до посилення концентрації банківського капіталу і зростання масштабів привласнюваного ним прибутку. Його основними джерелами є виконання банками розрахункових, емісійних, облікових та інших функцій, надання кредитів за вищим відсотком, ніж відсоток на вклади.
Наприкінці XIX – на початку XX ст. на основі зростаючої концентрації банківського капіталу виникають банківські монополії у формі банківських картелів, синдикатів (консорціумів), банківських трестів і концернів. Поряд з концентрацією відбувається і централізація банків. Особливо різко зросла кількість злиттів у банківській сфері у 80-ті роки (лише в першій половині 80-х років було поглинуто понад 2000 банків) і наприкінці 90-х років (так, у банківському секторі єврозони у 1999 р. відбулося 245 поглинань і злиттів на загальну суму майже 150 млрд євро).
Концентрація, централізація, монополізація банківського капіталу призвели як до якісних змін у виконуваних ними операціях, так і до появи нових функцій. Так, від епізодичного посередництва у платежах і кредитах банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств, переорієнтовуючись з короткострокових позичок на всі види та форми надання позичкових коштів передусім на довгострокові інвестиції в основний капітал. Завдяки цьому вони отримують контроль над окремими підприємствами, частково і над деякими галузями. Оскільки через кредитну систему країни, наприклад у США, проходить приблизно 75 % тимчасово вільних коштів, то банки прямо та опосередковано розпоряджаються дедалі більшою часткою власності промислових, торгових, транспортних та інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно-засновницькі операції банків, тобто випуск цінних паперів різних компаній та їх розміщення на валютних ринках.
Значно зросли масштаби кредитування банками держави через обслуговування державного боргу, постійно підвищується значення кредиту в забезпеченні держави грошовими ресурсами. З цією метою міністерство фінансів випускає різні урядові цінні папери, які є борговими зобов’язаннями держави і покривають ЇЇ бюджетний дефіцит. їх власниками є комерційні банки, страхові компанії, промислові корпорації, федеральні резервні банки та ін. Зростає частка державної власності у банківській сфері – центральний банк, як правило, перебуває у власності держави, а в окремих країнах (Франції, Італії) державною власністю є великі комерційні банки. Створюються також спеціальні державні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сільського господарства, житлового будівництва та ін.
Важливою функцією банків за сучасних умов є посередництво в міжнародному обігу позичкових капіталів, надання дедалі більших міжнародних кредитів. Тому кількість філій іноземних банків у розвинутих країнах постійно зростає.
Універсалізація банків розширюється: вони виконують операції зі страхування, консультаційного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо), забезпечують фінансовий лізинг (фінансування банками оренди устаткування, особливо нової наукомісткої та дорогої техніки), проектне фінансування та ін.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)