Економічна теорія – Чепінога В. Г. – Диференціальна рента II
Пов’язана з природними факторами, що зумовлюють різну якість земельних ділянок. До них належать природна родючість землі або місцезнаходження земельних ділянок щодо ринків збуту. У першому випадку природна родючість землі зумовлює отримання додаткового доходу на кращих земельних ділянках. Коли земельні ділянки однакової родючості знаходяться на різній відстані від ринку збуту продукції, тоді ціна визначається умовами ділянки, що є найвіддаленішою від ринку збуту, бо середні витрати виробництва тут будуть вищими від витрат на інших ділянках за рахунок більших транспортних витрат. Тому на ділянках, що знаходяться ближче до ринків, за рахунок цього фактора отримується надприбуток, що виступає у формі диференціальної ренти І.
Диференціальна рента II
Пов’язана з економічною родючістю. Землекористувач здійснює додаткові затрати, що дозволяють збільшувати виробництво продукції, не змінюючи розмір земельних ділянок. Відбувається процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, в результаті чого середні витрати виробництва на таких ділянках зменшуються, і створюється надприбуток. Він набуває форми диференціальної ренти II. Однак тут є особливість. Якщо землекористувач здійснює додаткові капіталовкладення, які приносять надприбуток у період після укладення договору оренди земельної ділянки, в якому було визначено розмір земельної ренти, то одержаний надприбуток присвоюється самим землекористувачем. Він набуває форми диференціальної ренти II після того, як буде укладатися новий договір оренди, бо тоді землевласник включить його до плати за користування землею. Тому між землевласниками і землекористувачами завжди відбувається боротьба за строки оренди: землевласники прагнуть встановлювати їх якомога коротшими, а землекористувачі – якомога довшими.
Крім диференціальної, існує ще одна форма земельної ренти – абсолютна. Розглядаючи механізм формування диференціальної ренти, ми бачили, що землі гіршої якості (чи за родючістю, чи за місцезнаходженням) додаткового доходу не приносять. Однак в умовах приватної власності на землю її власник без винагороди, тобто безплатно, навіть такі земельні ділянки в оренду не віддасть. Право користування такими ділянками підприємець отримує лише за плату, яка і набуває форми абсолютної земельної ренти. Вона сплачується за право використання будь-яких земельних ділянок незалежно від їх якості. Механізм її утворення пов’язаний із попитом на сільськогосподарську продукцію (див. схему 11.7).
Розглянемо механізм формування абсолютної ренти. Підприємець, що здійснює свою діяльність на гірших за якістю земельних ділянках, надприбутку не одержує. Отже, і можливості платити за її користування у нього немає. І якщо землевласник братиме з нього таку плату, йому буде невигідно застосовувати свій капітал, оскільки це зменшить його нормальний або середній прибуток. У такому разі
Схема 11.7. Механізм формування абсолютної ренти
Пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться і не зможе задовольнити ринковий попит на неї. Порушення рівноваги між попитом і пропозицією приведе до підвищення ціни на таку продукцію, і вона встановиться на рівні, який дозволить застосувати капітал і на гірших за якістю землях, оскільки нова ціна буде перевищувати попередню на величину, яка і становить абсолютну ренту. Саме такий механізм дозволяє підприємцям на гірших земельних ділянках встановлювати ціну на свою продукцію, яка компенсує витрати виробництва, забезпечує нормальний прибуток і створює надприбуток, який становить основу абсолютної земельної ренти. Водночас така ціна збільшує і надприбуток на всіх інших земельних ділянках. Таким чином, монополія приватної власності на землю, породжуючи абсолютну земельну ренту, приводить до підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, виступає причиною своєрідного податку, яким землевласники обкладають усіх споживачів сільськогосподарської продукції.
Земля є фактором виробництва і в інших галузях економіки. Тому і в них право власності на землю приводить до виникнення рентних відносин. Це стосується насамперед добувної промисловості і будівництва. У добувній промисловості підприємницька діяльність приносить різну результативність залежно від якості земельних ділянок, на яких здійснюється видобуток корисних копалин. Оскільки умови виробництва, пов’язані з природною якістю таких ділянок, суттєво відрізняються, це приводить у дію механізм, подібний до того, що діє у сільському господарстві: при однакових затратах на видобуток корисних копалин індивідуальні середні витрати виробництва будуть неоднаковими. Обмеженість ділянок з кращими умовами приводить до того, що ринкова ціна корисних копалин формується під впливом витрат виробництва на гірших за якістю ділянках, що зумовлює утворення надприбутку, який і набуває форми ренти в добувній промисловості. Як і в сільському господарстві, вона включає як диференціальну, так і абсолютну ренту. Подібний механізм формування ренти у будівництві. Фактором, що зумовлює рентні відносини в цій галузі, є місцезнаходження земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво.
Ще однією формою ренти є монопольна. Вона утворюється тоді, коли продукція реалізується за монопольними цінами. В сільському господарстві умовами монопольної ренти є наявність земельних ділянок особливої якості, що дозволяє виробляти продукцію надзвичайної рідкості з монопольними ознаками. Прикладом може бути вирощування певних сортів винограду, що дозволяє виробляти рідкісні вина, монопольне становище яких на ринку забезпечує високі ціни, що приносять надприбуток, який набуває форми монопольної ренти. Ця рента утворюється і в добувній промисловості та будівництві.
Схема 11.8. Структура орендної плати
Отже, із землею як одним із факторів виробництва пов’язана і рента в добувній промисловості та будівництві. Вона виступає формою реалізації права власності на землю і є платою, яку землевласник стягує із землекористувача за оренду землі. Однак між рентою та орендною платою існує суттєва відмінність (див. схему 11.8).
Орендна плата включає не тільки земельну ренту як плату за право використання землі, а й плату за інші капіталовкладення на орендованих ділянках землі. Це відсоток на вкладений в землю капітал, амортизація за будівлі, що знаходяться на землі і надаються в оренду землекористувачу. Тому орендна плата зазвичай кількісно перевищує земельну ренту як плату лише за одержання права використовувати землю.
У ринковій економіці ресурси, в тому числі і земля, є платними. Земля стає товаром, тобто купується і продається, а отже, має ціну. В той же час вона не є продуктом людської праці, а це означає, що-вона не має вартості. Що ж лежить в основі ціни землі?
Коли землевласник продає земельну ділянку, він передає право власності на неї іншій особі, а отже, втрачає можливість одержувати земельну ренту. Тому, щоб не втратити цей дохід, він повинен в обмін на земельну ділянку отримати можливість одержувати за неї таку ціну, яка б дозволяла йому мати дохід, що дорівнює земельній ренті, яку він втрачає. Найпростіший спосіб досягти його – покласти одержану за продаж земельної ділянки суму грошей у банк, що забезпечить продавцю землі дохід у вигляді відсоткових надходжень. Тому розмір ціни землі залежить від двох факторів – величини земельної ренти і відсоткової ставки, яку виплачують банки за внесені депозити. Величина ціни землі прямо пропорційна розміру земельної ренти і обернено пропорційна рівню відсоткової ставки та визначається за такою формулою:
Отже, ціна землі є капіталізованою земельною рентою, тобто рентою, перетвореною у грошовий капітал. Водночас її величина, як і ціна будь-якого іншого товару, залежить від співвідношення попиту і пропозиції на даний товар. Оскільки пропозиція землі відносно нееластична, то на величину ціни землі передусім впливають зміни у попиті на неї. З розвитком суспільства попит на землю характеризується тенденцією зростання, що пов’язано із щоразу більшою потребою у сільськогосподарській продукції і будівництві житла. Зростання попиту на землю зумовлюється і інфляційними процесами, оскільки в умовах інфляції вигідно вміщувати грошові капітали у нерухомість, що захищає їх від знецінення. Це і зумовило в другій половині XX ст. тенденцію до зростання ціни землі. Так, у деяких регіонах США на кінець XX ст. ціна землі перевищувала довоєнний рівень в три-п’ять разів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)