Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 9.3. Прибуток, його норма і напрями використання
З витратами виробництва пов’язана ще одна категорія – прибуток. Вона надзвичайно складна і неоднозначна. Американський економіст Ф. Найт у середині XX ст. зазначив, що жоден економічний термін не використовується у такій неуявлюваній кількості загальновживаних значень, як прибуток. Це пов’язано з тим, що стосовно суті та джерела прибутку серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Кожна теорія по-своєму трактує джерело прибутку. Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами порівняно з внутрішніми.
Класична політична економія, представниками якої є А. Сміт і Д. Рікардо, джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як дохід на капітал. Водночас він вважав прибуток на капітал лише іншою назвою для винагороди особливого виду праці – з нагляду та управління. А. Сміт вказував і на відміну прибутку від заробітної плати та зазначав, що його розмір визначається величиною капіталу і не залежить від кількості, важкості чи складності праці з нагляду та управління. Д. Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати. Він розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обгрунтовані економічні засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників.
Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістичних відносин, маскуючи справжнє джерело прибутку, яким є неоплачена праця найманих робітників.
Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов’язує прибуток з капіталом і розглядає його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов’язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності. При цьому одні економісти вважають, що прибуток є винагородою за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Такий підхід обгрунтував американський економіст Ф. Найт. Інші, зокрема Й. Шумпетер, трактують прибуток як винагороду за новаторство, впровадження різного роду нововведень. Американський економіст Е. Чемберлін започаткував теорію, згідно з якою прибуток є наслідком монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції.
Не вдаючись до детального аналізу теорій прибутку, слід зазначити, що ближчими до істини є ті з них, які вбачають джерело прибутку у безпосередньому виробництві й пов’язують його з додатковим продуктом. Дійсно, на поверхні економічних явиш прибуток виступає як надлишок над витратами виготовлення товару. Підприємець реалізує товар і одержує певну суму грошей, що становить валову виручку або суму продаж. Якщо з цієї суми вирахувати загальні витрати виробництва, то це і буде прибуток (або чиста виручка). Оскільки ця виручка надходить лише після того, як реалізується виготовлений товар, складається враження, що саме процес реалізації (обігу) і створює прибуток. Проте це хибне уявлення про прибуток. Лише у сфері обігу прибуток виникнути не може. При продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок грошей над витратами на виготовлення товару, тобто виступає як прибуток. При цьому прибуток і вартість додаткового продукту, як правило, не збігаються. Це пов’язано з тим, що ціни, за якими реалізуються товари, під впливом ринкової кон’юнктури відхиляються від вартості товару. Недоодержану одним суб’єктом частину вартості додаткового прибутку ринок перерозподілить іншому, на продукцію якого на цей час сформувався високий попит. У зв’язку з цим останній реалізує як прибуток і свою, і частину чужої вартості додаткового продукту. Це дає підстави для висновку, що прибуток є формою додаткового продукту.
Сучасна економічна наука оперує поняттям “прибуток” у різних значеннях. У найзагальнішому вигляді прибуток – це надлишок над витратами виробництва або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробництва. Оскільки останні поділяються на явні та приховані, то розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток (див. схему 9.4).
Схема 9.4. Прибуток в умовах ринкової економіки
Бухгалтерський прибуток це перевищення валового доходу фірми над явними зовнішніми або бухгалтерськими витратами. Він включає і приховані, або внутрішні витрати, до складу яких входить і так званий нормальний прибуток. Останній є прибутком, необхідним для нормальної діяльності фірми, що визначається як такий прибуток на капітал, що міг би бути отриманим, якби капітал було використано найпростішим способом, скажімо у вигляді позички або оренди. Нормальним прибутком нерідко називають винагороду підприємцеві за використання підприємницьких здібностей, достатню для діяльності його у відповідній сфері діяльності.
Економічний прибуток – це надлишок валового доходу фірми над економічними (повними) витратами виробництва. В статичній економіці, тобто системі, яка не піддається змінам, економічний прибуток не виникає, він дорівнює нулю. З’являється він тоді, коли відбуваються динамічні зміни в економіці, що вимагає від підприємця певного ризику при використанні капіталу. Економічний прибуток і є винагородою за такий ризик. Виникає він і тоді, коли є монопольна влада на ринку, що дає змогу монополісту впливати на ринкову ціну. За марксистською термінологією економічний прибуток – це надприбуток, що одержується за певних умов. Ще одним видом прибутку є чистий прибуток – той, що залишається у розпорядженні фірми після сплати податків, відрахувань та обов’язкових платежів.
Сутність прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує (див. схему 9.5).
Як уже зазначалося, прибуток є головною метою діяльності підприємця (фірми). Чим більший обсяг прибутку, який отримує підприємець (фірма), тим ефективнішою є робота підприємця (фірми), тим повніше реалізується мета підприємницької діяльності. Отже, однією з функцій прибутку є оцінювальна, тобто прибуток є показником оцінки діяльності підприємства (фірми). В законі “Про підприємства в Україні” зазначається, що на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (дохід).
Схема 9.5. Функції прибутку
Другою функцією прибутку є розподільна, суть якої полягає у регулюванні розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва. Підприємці прагнуть одержати прибуток і уникнути збитків. Кожен з них намагається вкласти свої капітали у такі галузі, де є можливість одержати найвищі прибутки. Високі прибутки є сигналом для підприємця, що в суспільстві є заінтересованість у розширенні цієї сфери. І сюди спрямовуються капітали, а отже, й інші ресурси. Водночас зниження прибутків свідчить про намагання суспільства скоротити виробництво товарів та послуг, що виготовляються в цих галузях. Тому через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки.
Прибуток виконує і стимулюючу (інноваційну) функцію. Саме прибуток, його очікування змушує підприємця (фірму) здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції (послуги). А нововведення стимулюють інвестиції, запровадження нової техніки і технології. У такий спосіб реалізується стимулююча функція прибутку.
Кожен підприємець прагне одержати якомога більший прибуток. Однак при цьому його цікавить не тільки абсолютний розмір прибутку, а й віддача кожної одиниці здійснених витрат. Для того щоб її визначити, в практиці підприємництва використовують норму прибутку, яка обчислюється як виражене у відсотках відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів. Якщо масу прибутку позначити як Р, суму авансованих у виробництво коштів – К, норму прибутку – рто норму прибутку можна обчислити за такою формулою:
Визначена у такий спосіб норма прибутку є показником ефективності використання капіталу. Чим вища норма прибутку, тим ефективніше використовуються авансовані кошти. Саме тому норму прибутку ще називають показником доцільності капіталовкладень. І кожен підприємець прагне у своїй діяльності одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників.
По-перше, при незмінному рівні цін прибуток, а отже, і його норма залежать від рівня витрат виробництва. Тому всі чинники, що знижують витрати виробництва, є одночасно і чинниками, що підвищують норму прибутку. Це один із найдієвіших шляхів зростання норми прибутку.
По-друге, на норму прибутку впливає рівень цін на продукцію (послуги). Максимально високою норма прибутку є тоді, коли ринкова ціна перебуває на рівні купівельної спроможності, а максимально низькою – на межі цін з витратами виробництва. Незважаючи на те, що ринкова ціна виступає значною мірою зовнішнім чинником щодо підприємства, останнє має певну можливість через маркетингову діяльність сформувати більший попит на свою продукцію і цим підвищити прибутковість.
По-третє, чинником, що впливає на норму прибутку, є швидкість обороту капіталу. Коли оборот прискорюється, авансований у виробництво капітал за визначений проміжок часу робить більшу кількість оборотів. А це означає, що збільшується і маса отримуваного прибутку. Оскільки сума авансованого капіталу залишається незмінною, норма прибутку зростає.
У практиці підприємництва країн з розвиненою ринковою економікою застосовуються різні методи розрахунку норми прибутку. За першим методом норма прибутку визначається як відношення прибутку до обсягу продаж, тобто
Ця норма прибутку дає можливість визначити ефективність поточних витрат на здійснення підприємницької діяльності.
За другим методом норма прибутку визначається як відношення маси прибутку до акціонерного капіталу, тобто
Цей метод дає змогу визначити ефективність використання власного капіталу корпорацій.
Третій метод визначення норми прибутку полягає в зіставленні прибутку з активами компанії, тобто
Це показник ефективності всього капіталу, використаного компанією.
І, нарешті, четвертий метод визначення норми прибутку полягає у зіставленні прибутку з чистим відтворюваним капіталом корпорацій.
Ця норма прибутку характеризує прибутковість елементів речового капіталу (будівель, споруд, устаткування, сировини, матеріалів). Отже, методи розрахунку норми прибутку відображають різні відносні оцінки ефективності капіталу.
Норма прибутку, як видно з наведених формул, розкриває взаємозв’язок між розміром капіталу і масою прибутку. З цього взаємозв’язку випливає такий висновок: одержання максимуму прибутку залежить як від норми прибутку, так і від авансованого капіталу. Це особливо важливо пам’ятати, оскільки зазначені величини можуть змінюватись у протилежних напрямах. У цьому разі маса прибутку залежатиме від того, яка з двох величин переважатиме. При зростанні норми прибутку сума авансованого капіталу може бути відносно меншою. А при зменшенні норми прибутку для підтримання на певному рівні маси прибутку потрібно збільшувати розмір авансованого капіталу. Однак при цьому слід ураховувати дію закону спадної доходності, згідно з яким на кожному етапі розвитку економіки є об’єктивна межа, за якою ефект від додаткових вкладень починає зменшуватися.
Прибуток завжди є власністю підприємця, який авансував капітал для його одержання. Привласнення прибутку – це одна з важливих форм економічної реалізації власності. Виходячи з цього, власник капіталу, що приніс прибуток, визначає і напрями його використання. Це положення зафіксовано й законодавчими актами. У Законі України “Про підприємства в Україні” зазначено, що порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) або уповноважений ним орган згідно з чинним законодавством та статутом підприємства. Діапазон цих напрямів широкий (див. схему 9.6).
Однак при цьому в підсумку прибуток фірми (який називають валовим, бо він включає всю отриману фірмою масу прибутку) використовується, по-перше, для розрахунку з державним бюджетом різних рівнів, по-друге, для створення резервного (страхового) фонду, по-третє, для створення фонду нагромадження і, по-четверте, для формування фонду споживання (задоволення невиробничих потреб). Ці напрями використання прибутку регулюються законодавчими актами кожної країни. Згідно із законодавством державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції.
У практиці підприємницької діяльності розрізняють балансовий і чистий прибуток. Балансовим прибутком називають різницю між загальною сумою виручки підприємства (фірми) і загальними витратами виробництва (собівартістю) за певний період (місяць, квартал, рік). З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов’язкові платежі до бюджету.
Частину прибутку, що залишається після здійснення зазначених платежів, називають чистим прибутком. Його спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду. Кошти цього фонду використовують для стабілізації фінансових зв’язків з держав
Схема 9.6. Розподіл прибутку фірми (підприємства)
Ним бюджетом, банками, партнерами, на позапланове придбання устаткування та нової техніки тощо.
Другим напрямом використання чистого прибутку є формування фонду нагромадження. Його створюють з метою фінансування витрат на розвиток виробництва, технічне переоснащення і реконструкцію, нове виробниче будівництво і розширення об’єктів, виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, здійснення інших витрат на розвиток матеріальної бази підприємства. Кошти фонду нагромадження використовуються на фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і технологічних робіт, здійснення витрат капітального характеру з технічного переоснащення, модернізації, заміни устаткування, будівництва нових об’єктів та розширення їх, для сплат відсотків за довготерміновими позиками банків та для погашення довготермінових кредитів, фінансування витрат на підготовку і підвищення кваліфікації кадрів, придбання акцій та інших цінних паперів підприємств і організацій. Частка чистого прибутку, що спрямовується у фонд нагромадження підприємства, залежить від конкретних завдань його діяльності у певному періоді. Практика показує, що мінімальний рівень відрахувань до фонду нагромадження становить, як правило, не менше 30% від загального розміру чистого прибутку.
Частина чистого прибутку підприємця спрямовується у фонд споживання. Кошти цього фонду використовуються за двома напрямами: 1) на матеріальне заохочення працівників (додаткові виплати; оплата додаткових відпусток працівників, у тому числі жінок, які виховують дітей; тих, хто виходить на пенсію, матеріальну допомогу, соціально-побутові пільги, що мають індивідуальний характер, індексацію грошових доходів працівників); 2) відрахування на соціальний розвиток (фінансування житлового будівництва, будівництва та утримання об’єктів соціально-культурної сфери, витрати на спортивні, оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби).
Крім зазначених напрямів, у господарських товариствах і колективних підприємствах частину чистого прибутку спрямовують на виплату дивідендів.
Детально порядок розподілу та використання прибутку визначається статутом підприємства. Слід зазначити, що в Україні в період переходу до ринкової економіки розподіл і використання прибутку характеризуються істотним впливом держави. Це зумовлено тим, що в цей період значна частина капіталу залишається державною власністю, і держава, з одного боку, як власник капіталу визначає напрями використання прибутку, а з іншого – має нести відповідальність за забезпечення економічного та соціального розвитку суспільства, а тому прагне залучити до бюджету більше коштів для реалізації цієї відповідальності. З розвитком ринкових відносин вплив держави на розподіл і використання прибутку зменшуватиметься.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)