Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 7.4. Капітал як матеріальна основа підприємництва

Здійснення підприємницької діяльності неможливе без ресурсів, з яких і виготовляються блага. Вони включають різні засоби виробництва – будівлі, споруди, устаткування, сировину, паливо тощо, а також необхідні фінансові ресурси. Економісти називають їх капіталом. З’ясуванню суті капіталу надавали великого значення всі школи економічної теорії. Але єдиної трактовки цього поняття не досягнуто і зараз. Прибічники марксистської економічної теорії мають один підхід, економісти-немарксисти – інший.

Найповніше дослідження капіталу зроблено К. Марксом. Він вважав капіталом будь-яку вартість, що приносить її власнику прибуток. Джерело прибутку Маркс вбачав у специфічному товарі – робочій силі. Вона має здатність створювати нову вартість більшу, ніж її власна вартість. Оскільки умовою отримання цього надлишку, який Маркс назвав додатковою вартістю, є певна сума вартості, що належить капіталісту і використовується для її збільшення, то будь-яка самозростаюча вартість і є капіталом. Щоб відбулося таке самозростання, необхідні певні суспільні умови. Тому капітал є не тільки сукупністю певних речей, що забезпечують одержання додаткової вартості, але має певну суспільну форму. Таким чином, капітал – це певне суспільне відношення, яке представлено у речах і надає їм специфічного суспільного характеру. Наявність капіталу Маркс вважав головною причиною експлуатації найманої праці в умовах капіталізму.

Противники марксизму таку трактовку капіталу заперечують. Більшість з них зводять капітал до сукупності матеріального фактора виробництва, створеного людською працею. Так, один із відомих сучасних економістів Пол Самуельсон дає таке визначення: “Капітал складається із виробничих товарів тривалого користування, які використовуються у виробництві. Основними компонентами капіталу є устаткування, будівлі та запаси”. Автори іншого популярного американського підручника “Економікс” під капіталом розуміють створені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. В умовах постіндустріального суспільства дедалі поширенішою стає думка про те, що капітал не обмежується матеріальними ресурсами, а охоплює також знання та інформацію.

Все частіше використовуються такі поняття, як “людський капітал”, “соціальний капітал”. Людський капітал – це знання, уміння людей, яких вони набули внаслідок навчання, професійної підготовки та практичного досвіду. В умовах науково-технічної революції освіта, професійна підготовка, здоров’я, природні здібності і творчість індивіда стають чинниками, що збільшують обсяги виробництва благ. Величина людського капіталу оцінюється потенційним доходом, який він може приносити власнику. До інтелектуального капіталу відносять нагромадження в процесі інтелектуальної діяльності сукупності знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу. Соціальним капіталом спеціалісти називають певну суму ресурсів, які накопичуються індивідами або їх групами за умов наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри. Складовими соціального капіталу називають зобов’язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища, інформаційні можливості, під якими розуміється здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм, а також соціальні норми та етичні принципи.

Сучасний етап світового розвитку характеризується і зростаючою роллю інформації як виробничого ресурсу. Відбувається процес інформатизації суспільства, що проявляється у збиранні, обробці, систематизації, нагромадженні, зберіганні та наданні інформації економічним суб’єктам для задоволення їх потреб. Для цього створюються інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації, таких як космічні, волоконно-оптичні та ш. Виникають і неформальні системи, створення яких вимагає великих інвестиційних ресурсів, розробки та реалізації відповідних інвестиційних проектів. За цих умов компанії витрачають на обладнання, яке потрібне для збирання, опрацювання та поширення інформації, більше інвестицій, ніж на устаткування для виробництва матеріальних благ і послуг. Це робить інформацію та знання найважливішим капіталом у сучасному виробництві. Дослідження американського економіста Дж. Piгa показали, що кожен рік додаткового навчання підвищує продуктивність праці міської робочої сили на 2,8%.

Але як би не трактувалось поняття капіталу, незаперечним є той факт, що він є обов’язковою умовою підприємницької діяльності, її матеріальною основою. Це передбачає певні умови. Автори навчального посібника “Сучасна економіка” до них відносять: нагромадження грошового капіталу та перетворення його на промисловий, наявність доступного ринку факторів виробництва та суспільних і правових основ, доступність інформації та знань, можливість руху капіталу в системі господарських зв’язків.

Суть капіталу повніше проявляється в його русі. Без постійного руху капітал не може принести прибуток. У процесі руху капітал проходить певні стадії і набуває деяких функціональних форм. Рух капіталу починається з грошової форми. Підприємець авансує певну суму грошей для організації виробництва. Для цього необхідно придбати необхідні ресурси – засоби виробництва і робочу силу. Після їх придбання відбувається процес виробництва, в ході якого робоча сила, використовуючи засоби виробництва, створює нові товари. Цей процес відбувається таким чином, що їх вартість перевищує авансову вартість за рахунок даної вартості. Після реалізації виготовлених товарів надлишок набуває грошової форми і виступає у вигляді прибутку. Цикл руху капіталу завершується, і може розпочинатись новий.

Такий рух капіталу, в процесі якого він проходить декілька стадій і набуває певних функціональних форм, називається кругооборотом капіталу. Він здійснюється за такою формулою:

Економічна теорія   Чепінога В. Г.   7.4. Капітал як матеріальна основа підприємництва

Де Г – первісно авансова сума грошей; Т – товар у вигляді робочої сили і засобів виробництва; Ре – робоча сила; Зв – засоби виробництва; В – процес виробництва; Т’ – знову створені товари з доданою вартістю; Г – гроші, одержані від реалізації товарів.

З формули видно, що процес кругообороту включає три стадії. На першій відбувається підготовка до процесу виробництва шляхом придбання за рахунок авансового капіталу необхідних засобів виробництва і робочої сили. На цій стадії капітал виступає у вигляді грошового капіталу, головна функція якого полягає у підготовці умов виробництва. Другою стадією є процес виробництва. У цей момент відбувається поєднання засобів виробництва з робочою силою, в результаті чого процес виробництва приводить до виготовлення нових товарів, вартість яких перевищує первісно авансовану на величину додатної вартості. На цій стадії капітал набуває продуктивної форми, функцією якої є створення нових благ і нової вартості.

На завершальній стадії руху капіталу створені нові товари перетворюються на гроші, величина яких перевищує первісно авансовану вартість. Капітал на цій стадії виступає у товарній формі, і його функція полягає у реалізації створених товарів з метою перетворення їх вартості у грошову форму. Такої ж форми набуває і додана вартість, виступаючи як прибуток.

Отже, здійснюючи кругооборот, капітал приносить своєму власнику прибуток. Щоб прибуток отримувати не одноразово, систематично, кругооборот капіталу повинен здійснюватися безперервно. Постійно повторюваний кругооборот капіталу називається оборотом капіталу. Час, протягом якого авансований у грошовій формі капітал проходить всі стадії кругообороту і повністю повертається у грошовій формі з прибутком, називається часом обороту капіталу. Він складається із двох частин: часу обігу і часу виробництва. Час обігу – це той проміжок часу, протягом якого грошовий капітал перетворюється на продуктивний, а товарний капітал – на грошовий. Час, упродовж якого капітал знаходиться у процесі виробництва, є часом виробництва.

Час обороту капіталу у різних галузях неоднаковий. Якщо в харчовій промисловості він дорівнює декільком місяцям, то в машинобудуванні триває декілька років. Щоб порівнювати різні капітали стосовно тривалості обороту, використовується поняття швидкості обороту капіталу, тобто кількість його оборотів, які здійснюються протягом року. Якщо тривалість одного обороту капіталу становить три місяці, він упродовж року здійснює 4 обороти. А капітал, один оборот якого триває 5 років, протягом року робить 1/5 обороту. Кожен підприємець прагне прискорювати оборот капіталу, бо це дозволяє одержувати більшу масу прибутку з меншою сумою авансованого капіталу.

Оскільки в процесі обороту капітал перебуває у безперервному русі, то він повинен бути одночасно в усіх своїх функціональних формах і має знаходитись на всіх трьох стадіях. В іншому разі процес економічної діяльності перериватиметься. Тому частина капіталу завжди виражена у грошовій формі, а частина – у продуктивній і товарній. Відповідно, капітал поділяється на продуктивний капітал і капітал обігу. Останній включає грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках підприємств, запаси сировини, палива, матеріалів та готової продукції. Виражені у грошовій формі, вони називаються оборотними коштами.

У процесі обороту різні складові продуктивного капіталу обертаються неоднаково. Такі його елементи, як будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, функціонують протягом тривалого часу, поступово втрачаючи свої якості як елементів капіталу. А такі елементи продуктивного капіталу, як сировина, паливо, матеріали, використовуються одноразово і, як правило, втрачають свою натуральну форму. Неоднаково ці різні складові частини капіталу впливають і на вартість створюваної продукції. Якщо вартість другої групи елементів протягом одного виробничого циклу переноситься на створену продукцію, то вартість елементів першої групи – лише частково, в міру зношування. Виходячи з цього, продуктивний капітал поділяють на основний та оборотний.

Основний капітал – це ті елементи продуктивного капіталу, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігають натуральну форму, а свою вартість на створювану продукцію переносять частинами. До нього належать будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування і засоби праці. Також основний капітал охоплює будь-які нефінансові активи підприємства, що мають відносно тривалий строк служби і окупаються протягом усього строку своєї роботи. Відповідно до бухгалтерського обліку до основного капіталу відносять основні засоби, в тому числі незавершені довгострокові інвестиції, нематеріальні активи та довгострокові фінансові інвестиції. До нематеріальних активів належать ліцензійні права користування земельними ділянками, природними ресурсами, інтелектуальною власністю. Довгострокові фінансові інвестиції включають затрати на пайову участь у статутному капіталі інших підприємств, на придбання акцій і облігацій на довгостроковій основі.

Оборотним капіталом називаються ті елементи продуктивного капіталу, що використовуються в одному виробничому циклі, втрачають натуральну форму і свою вартість повністю переносять на створювану продукцію. Він включає сировину, паливо, основні та допоміжні матеріали запасні частини для ремонту, напівфабрикати власного виробництва, а також заробітну плату. За бухгалтерською звітністю виділяються такі складові оборотного капіталу: матеріальні оборотні засоби, кошти у поточних розрахунках, короткострокові фінансові вкладення та грошові кошти.

Оскільки основний капітал функціонує протягом певного періоду часу, то виникає проблема його зносу. Розрізняють два його види: фізичний і моральний (див. схему 7.6).

Фізичним зносом називається втрата основним капіталом своїх властивостей під впливом сил природи. В результаті окислення та інших наслідків дії природних сил, що впливають на елементи основного капіталу, вони втрачають свої якості як капіталу. Це відбувається і тоді, коли вони не використовуються для виробництва або знаходяться у законсервованому стані. Інша природа морального зно

Економічна теорія   Чепінога В. Г.   7.4. Капітал як матеріальна основа підприємництва

Схема 7.6. Форми зносу основного капіталу

Су. Він пов’язаний із науково-технічним прогресом. Під впливом останнього, по-перше, відбувається зниження вартості товарів, що є елементами основного капіталу. Якщо, наприклад, на початку виробництва верстат коштував 100 тис. грн, то через декілька років такий же верстат буде дешевшим (скажімо, 70 тис. грн). Якщо строк служби верстата 10 років, то верстат, встановлений через 5 років, матиме нижчу ціну, ніж установлений раніше. Тому останній знеціниться, тобто втратить частину своєї вартості тільки тому, що є новий верстат такої ж продуктивності, але дешевший.

По-друге, під впливом науково-технічного прогресу відбуваються поліпшення споживчих властивостей створюваних благ. Це стосується і елементів основного капіталу, які будуть продуктивнішими від своїх попередників. їх використання приведе до зниження вартості одиниці продукції, створеної новими засобами виробництва. Тому застарілі елементи основного капіталу будуть знецінюватись, тобто їх використання стає невигідним, бо продукція, створена з їх допомогою, буде дорожчою, а отже, і неконкурентною.

Отже, моральний знос основного капіталу – це втрата ним частини своєї вартості під впливом науково-технічного прогресу. Розрізняють два види морального зносу (див. схему 7.6). Перша форма пов’язана зі створенням елементів основного капіталу, що мають нижчу вартість порівняно з аналогічними, але застарілими. Друга форма морального зносу виникає тоді, коли створюються продуктивніші елементи основного капіталу, що приводить до недоцільності використання застарілого. Отже, при моральному зносі елементи основного капіталу за своїми фізичними властивостями ще придатні для використання у виробництві, але з точки зору ефективності використання вони стають застарілим, втрачаючи частину своєї первісної вартості.

У практиці господарювання облік зносу основного капіталу відбувається через амортизацію. Це поступове перенесення вартості основного капіталу в міру його зносу на створену ним продукцію і нагромадження грошових ресурсів для його відновлення. Спожита частина основного капіталу включається у ціну продукції і після її реалізації спрямовується у спеціальний фонд амортизації. Це дає змогу накопичення грошових коштів, щоб замінити елементи основного капіталу новими. Для цього використовується норма амортизації, що є вираженим у відсотках відношенням суми річного зносу основного капіталу до його середньорічної первісної вартості. Амортизація може бути рівномірною, або прямолінійною, і прискореною. При рівномірній амортизації її величина визначається пропорційно вартості основного капіталу і розподіляється рівномірно на весь передбачуваний період його служби. При прискореній амортизації її норма різна для кожного періоду функціонування її об’єкта: для початкового періоду вона вища, а потім знижується. Це дозволяє прискорити формування фонду амортизації і таким чином зменшити ризик від морального зносу. Водночас, прискорена амортизація стимулює прискорення впровадження нової техніки та технології.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 7.4. Капітал як матеріальна основа підприємництва