Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 6.2. Економічні функції держави
Державне регулювання ринкової економіки здійснюється через економічні функції держави. Ними виступають ті заходи, що здійснюються державою і впливають на деякі сторони та процеси економічної діяльності в межах певної країни. В сучасних умовах держава виконує багатоманітні функції, вичерпний перелік яких скласти дуже непросто. З метою спрощення аналізу економічні функції держави можна згрупувати таким чином (див. схему 6.1).
Важливим видом діяльності держави, що не вимагає великих затрат, є створення правового поля, в межах якого суб’єкти господарювання можуть залучатись до економічної діяльності і здійснювати її. Це надзвичайно важлива функція держави. Якщо уявити суспільство без держави, то лише застосування сили (передусім фізичної) могло хоча б якимось чином забезпечити нормальне функціонування господарської діяльності. Ринкова економіка, яка є взаємодією великої кількості юридично самостійних суб’єктів, немислима без наявності тих правових
Схема 6.1. Класифікація економічних функцій держави
Норм, якими визначаються дії цих суб’єктів. Такими актами насамперед є закони про власність. Без існування законів, що захищають право власності, люди не змогли б мати стимулів до економічної активності, оскільки можливість накопичення практично була б виключеною.
Права власності – це права користування та розпорядження. Вони визначають розмір результатів діяльності і виступають оптимальним засобом для мотивації і контролю за результативністю своєї діяльності. Якщо ж право власності неможливо адекватно визначити і реалізувати, то поведінка суб’єктів, що їх порушують, може призвести до помилкового розміщення ресурсів. Особливу роль відіграє при цьому право приватної власності на економічні ресурси, що створює найбільший вільний простір для ініціативи виробників. Тому держава створює та підтримує у функціональному стані правову систему, яка не тільки захищає право власності, а й надає законного статусу приватним підприємствам, встановлює такі правила здійснення економічної діяльності, що регулюють відносини між її суб’єктами, визначають заходи компенсації населенню збитків, накладають обмеження на ті види діяльності, що не забезпечені правовими санкціями. Водночас в межах правового поля держава здійснює функції арбітра в економічній сфері, виявляє недобросовісних її суб’єктів, що порушують встановлені правові норми, і застосовує заходи впливу на них. Для цього держава створює в межах правового поля відповідні служби та організації, які покликані забезпечувати названі функції.
В Україні така правова система ще перебуває у стані формування. Одним із перших законів, прийнятих після отримання незалежності, був Закон “Про власність”, яким було визначено рівноправність усіх форм власності, в тому числі і приватної. Право приватної власності закріплено і в Конституції України. Прийнято ряд кодексів, що регулюють певні сфери господарської діяльності. В тому числі Цивільний і Господарський кодекси, що створює сприятливі умови для зміцнення ринкових відносин в економіці України.
Друга група економічних функцій держави у ринковій економіці охоплює заходи щодо захисту конкуренції. Остання є одним із найважливіших елементів механізму саморегулювання ринкової економіки. В той же час, як і раніше, конкуренція породжує свою протилежність – монополію, яка суттєво впливає на ринок у своїх власних інтересах. Монопольна влада на ринку завдає шкоди інтересам як виробників – немонополістів, так і споживачів, зумовлюючи підвищення цін і неефективний розподіл економічних ресурсів. Цим і спричинена потреба регулювання діяльності монополій з метою захисту конкуренції. Для цього насамперед використовується антимонопольне законодавство. Першою країною, що його запровадила, були США, де у 1890 р. було прийнято Акт Шермана проти трестів. Відтоді протягом понад століття у США було прийнято ряд антимонопольних актів, що утворили складну і розгалужену систему законів, судових рішень та правових норм, яка одержала назву антимонопольного законодавства. Воно спрямоване на регулювання діяльності фірм і корпорацій на ринку, відсікаючи ті, що визнаються малоефективними, нечесними стосовно прав споживачів і виробників і шкідливими для широкої громадськості. На підставі цієї системи антимонопольне регулювання здійснюється за декількома напрямами.
По-перше, законодавчо обмежується монополізація на ринку. В Акті Шермана зазначається, що будь-яке монопольне об’єднання, спрямоване на обмеження торгівлі між штатами або з іноземними державами, є незаконним. А спроба будь-якою особою монополізувати будь-яку галузь торгових операцій між декількома штатами або з іноземними державами вважається правопорушенням. А в поправці до цього акта від 1894 р. це кваліфікується як “тяжкий злочин”. Критерієм монополізації визначається контроль над часткою ринку, що дорівнює 60% і більше.
По-друге, забороняється злиття компаній-конкурентів. Це було зроблено відповідно до закону Клейтона, прийнятого в 1914 р. Будь-яке злиття компаній, які є конкурентами, визначається як таке, що посилює монополізацію і послаблює конкуренцію.
По-третє, забороняються практично всі форми дискримінації в ціновій політиці. Будь-яка спроба домовленості про ціни між фірмами, що є конкурентами, визнається незаконною. За цим слідкує створена в 1914 р. Федеральна торгова комісія, яка своїми наказами забороняє виявлені випадки домовленостей про ціни.
Ще один напрям антимонопольного регулювання – боротьба з нечесними методами конкуренції, такими як підробка продукції конкурентів, порушення патентів, копіювання товарних і фірмових знаків, застосування демпінгу (заниження цін) для підриву позицій конкурента, фальшива реклама тощо.
Антимонопольне законодавство використовується і в інших країнах світу. За ним накладаються обмеження на практику злиття фірм, забороняються заходи стосовно монополізації цін, здійснюються заходи щодо непорушення і усунення методів недобросовісної конкуренції.
Розпочато роботу зі створення антимонопольного законодавства і в Україні. Прийнято ряд законів, які започаткували антимонопольне законодавство. Це закони “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про захист економічної конкуренції” тощо. Правове поле антимонопольної діяльності формують і укази Президента України, зокрема “Про міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки”, “Про основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 рр. і заходи щодо її реалізації”. Видано декілька постанов Кабінету Міністрів України щодо антимонопольного регулювання, серед яких “Про механізм антимонопольного регулювання монопольних утворень”, “Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків” та ін. Створено і державний орган, покликаний здійснювати заходи щодо антимонопольного регулювання. Ним є Антимонопольний комітет України.
Третю групу економічних функцій держави складають заходи коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. Потреба коригування зумовлена такими ринковими невдачами, як зовнішні ефекти і виробництво суспільних благ. Дія зовнішніх факторів, як уже зазначалось, приводить до переміщення частини витрат виробництва до третіх осіб, чим зумовлюється заниження суспільних витрат виробництва і відповідний перерозподіл економічних ресурсів у виробництві таких благ. Прикладом слугують галузі, що негативно впливають на навколишнє середовище, перекладаючи частину своїх витрат на третіх осіб. Щоб уникнути цього, держава застосовує заходи законодавчого і економічного впливу. Так, приймаються відповідні закони, якими виробників, що негативно впливають на довкілля, зобов’язують здійснити дії з усунення цього впливу. Це може бути встановлення граничних норм викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище, що примусить виробників звести очисні споруди для уникнення таких викидів. Застосовуються і заходи економічного впливу, коли з виробників, які використовують зовнішні ефекти, стягують підвищені податки, що знижує доходність такого виробництва і перешкоджає переливу додаткових ресурсів у такі виробництва.
Потреба перерозподілу ресурсів зумовлена і необхідністю виробництва суспільних благ. їх приватні виробники, як правило, не виробляють, отже, у такі галузі не направляються ресурси. Щоб спрямувати їх туди, держава застосовує такі заходи, як податки, дотації, та вдається до організації державних підприємств. Через систему податків держава отримує необхідні кошти, які спрямовуються на придбання або виробництво благ суспільного споживання. Прикладом можуть бути витрати на оборону, освіту, будівництво шляхів сполучення, деякі види страхування. Без державного регулювання забезпечення такими благами було б або неповним, або взагалі неможливим. Одночасно оподаткування впливає на обсяг товарів індивідуального споживання, зменшуючи його, і тим самим вивільняє частину ресурсів, зайнятих їх виробництвом, переорієнтуючи їх на створення благ суспільного споживання.
Перерозподіл ресурсів здійснюється державою і через створення державного сектора. Останній, як правило, охоплює галузі економіки з низькою прибутковістю, серед яких галузі видобувної промисловості, пошта, телекомунікації, електроенергетика, залізниці, авто-лінії, водопостачання, освіта та інші. Низька прибутковість і висока капіталомісткість таких галузей не стимулюють залучення приватного капіталу. Тому задоволення потреб у їх продукції зумовлює використання державних ресурсів для забезпечення виробництва у цих галузях. Саме через створення і функціонування державного сектора економіки досягається перерозподіл економічних ресурсів, вилучення їх з високоприбуткових галузей і спрямування у ті галузі, де приватний капітал не має достатніх стимулів функціонування.
Важливою функцією держави є перерозподіл доходів та багатства. Ринковий механізм не забезпечує соціально справедливого розподілу. Він приводить до поглиблення розшарування членів суспільства за рівнем доходів і багатства. Для зменшення такої диференціації держава використовує ряд заходів, серед яких: система оподаткування доходів та майна, різного роду трансфертні платежі та допомоги окремим групам громадян з низькими доходами, регулювання цін, заходи соціального забезпечення. Першими у здійсненні таких функцій держави були США, де вони були започатковані з середини 1930-х років відповідно до так званого “нового курсу” Ф. Рузвельта. Після Другої світової війни заходи щодо регулювання доходів соціального захисту населення поширилися і в державах Західної Європи, і інших, насамперед, розвинених країнах світу. Регулювання доходів здійснюється передусім через систему оподаткування, що базується на принципі прогресивної залежності розміру податків від доходу. Важливу роль відіграють державні програми, спрямовані на подання допомоги найбіднішим і малозахищеним прошаркам населення.
Умови для здійснення державою функцій регулювання доходів і соціального захисту формуються і в Україні. Створюється законодавча база таких заходів. Прийнято ряд законів, що регулюють сферу соціального захисту населення. Це закони “Про пенсійне забезпечення”, “Про зайнятість населення”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та ін. Однак обмеженість фінансових та матеріальних ресурсів не дає можливості здійснювати в повному обсязі заходи щодо соціального захисту громадян України.
Історичний досвід свідчить, що економічна кон’юнктура у країнах з ринковою економікою зазнає коливань. Існують чітко виражені економічні, або ділові, цикли. Наслідком є порушення економічної рівноваги, зростання безробіття та інфляція. Тому держава здійснює функцію стабілізації економічної кон’юнктури, впливаючи на економічну активність через заходи кредитно-грошової та фіскальної політики, розробку різного роду програм, спрямованих на регулювання певних сфер економіки (так зване програмування економіки). Широко використовуються заходи впливу на грошовий обіг, що дозволяють регулювати грошову масу в обігу і через неї впливати на економічну активність. Цій меті слугують і фіскальні заходи, такі як оподаткування та субсидії і субвенції. Через них держава здійснює регулюючий вплив на платоспроможний попит суб’єктів економічної діяльності, на рівень їх активності. Широко використовується програмування. Суть його полягає в обгрунтуванні програм розвитку як економіки в цілому, так і окремих галузей, в яких визначаються певні цілі та засоби їх досягнення. Такі програми розробляються державними органами і мають індикативний характер. Суб’єкти економічної діяльності використовують такі програми як важливе джерело інформації про тенденції економічного розвитку.
Отже, в сучасних умовах в усіх розвинених країнах створені і використовуються потужні соціальні противаги, що стабілізують ринкову економіку. В цьому і проявляються економічні функції держави, її вплив на ринковий механізм саморегулювання економіки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)