Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 26.1. Особливості створення соціального захисту населення в перехідній економіці
Ринкова трансформація командної економіки України передбачає не лише грунтовні зміни у власності, структурі економіки, перебудову грошового обігу і фінансової сфери, а й створення системи соціального захисту населення, притаманної ринковій економіці з максимальним урахуванням усього розмаїття інтересів окремих осіб та прошарків населення, яка б захищала людину від соціально-економічної деградації і сприяла утвердженню соціальної і політичної стабільності в суспільстві.
Розглянемо, як відбувається створення системи соціального захисту.
26.1. Особливості створення соціального захисту населення в перехідній економіці
Формування в Україні соціального захисту населення, адекватного ринковій економіці, відбувається в складних соціально-економічних умовах, що певним чином позначається на ньому та обумовлює деякі його особливості. Складність полягає в тому, що потрібно не тільки якісно змінити створену в командній економіці систему соціального забезпечення, а й протистояти деградації соціальної сфери, зумовленій кризовим станом економіки і суттєвим зниженням рівня життя населення.
У суспільстві з командною економікою функціонувала система соціального забезпечення, яка базувалась на принципах державного захисту з дуже обмеженим використанням принципів соціального страхування за відсутності якихось інших форм організації такого захисту. Така система існувала і на території України за часів радянської влади. Вона була зорієнтована на незмінний стан суспільства та мала чітко виражений патерналістський характер. Принципи, на яких грунтувалася ця система, виходили з відносної стабільності соціально-економічної системи, що дозволяло соціальному забезпеченню досить ефективно виконувати притаманні йому функції.
Інший зміст має соціальний захист у суспільствах з ринковою економікою. В його основі лежить один із принципів державного регулювання ринкової економіки, суть якого полягає в поєднанні ринку і справедливості. Ринкова система формально створює усім членам суспільства рівні можливості. Оскільки люди за своїми здібностями нерівні, то перевагу отримують ті, що здатні працювати і витримувати жорсткі умови конкуренції. Тому й потрібна така система захисту, яка включає комплекс законодавчих, економічних і соціальних гарантій, що надає, з одного боку, працездатним рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а з іншого – непрацездатним і соціально вразливим верстам населення, зокрема, дітям, молоді, що навчається, інвалідам, пенсіонерам, молодим, неповним та багатодітним сім’ям переваги в користуванні суспільними фондами споживання. Ця система захисту також виражається в матеріальній підтримці й пільговому оподаткуванні. Соціальний захист – це сукупність заходів, що здійснюються у суспільстві для забезпечення нормальних умов матеріального і духовного життя усіх членів суспільства, передусім тих, хто не здатний самостійно створити такі умови. Це поняття ширше, ніж соціальне забезпечення, оскільки передбачає надання матеріальної, натуральної та інших видів державної допомоги, здійснення заходів із забезпечення зайнятості населення, розробку загальнодержавних і регіональних програм такого захисту для різних категорій населення, включаючи соціальне забезпечення і соціальне страхування. Розширення меж соціального страхування порівняно з соціальним забезпеченням зумовлює і специфіку його формування у перехідній економіці. Потрібно здійснювати не лише трансформацію наявних у командній системі форм соціального захисту, що є складним процесом, а й створення нових форм, аналогів яким у попередній системі не було.
Необхідність формування сучасної системи соціального захисту в Україні зумовлена рядом причин. Система соціального захисту, одержана в спадок від радянської влади, не відповідає сучасним вимогам. Необхідно розробляти систему, адекватну ринковій економіці. Тому в процесі ринкових трансформацій потрібно створювати умови для забезпечення громадян на рівні сучасних стандартів, гарантування особистої безпеки кожної особи. Посилюється потреба в сучасній системі соціального захисту і трансформаційною кризою в Україні, пов’язаною з демонтажем командної системи, оскільки це привело до падіння життєвого рівня значної частини населення. Потреба в такій системі пов’язана із процесами роздержавлення, що привели до суттєвого майнового розшарування суспільства. Тому Україна, ставши на шлях ринкової трансформації економіки, повинна сформувати дієву, адекватну їй систему соціального захисту населення.
Створювана в Україні система соціального захисту підпорядкована певним цілям. У документах Міжнародної організації праці зазначається, що соціальний захист населення передбачає захист будь-якого громадянина від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення доходу, хвороби, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника тощо. Це означає, що головною метою соціального захисту є забезпечення добробуту громадян країни.
Створення в Україні адекватної ринковій економіці системи соціального захисту триває з перших років незалежності. Значна частина елементів старої системи виявилась непридатною, інші зазнають суттєвих змін. Ці процеси відбуваються у певній послідовності. Спочатку усвідомлюється необхідність нового типу соціального захисту. Далі він виокремлюється в самостійний вид діяльності разом з об’єктами, суб’єктами, діями тощо.
Таким чином створюється система соціального захисту як певної сфери діяльності, що має свої організаційні форми та потребує наявності особливих правових норм, правил, традицій, які визначають поведінку її суб’єктів. Потреба в такому правовому полі пов’язана з тим, що в процесі функціонування такої сфери між її суб’єктами можуть виникати різні конфлікти і суперечності, розв’язання яких і регулюється відповідними законодавчими актами. Водночас формуються і певні організаційні утворення, що здійснюють регулювання системи соціального захисту населення в умовах ринку. Завершується процес створенням організаційних установ, які постійно відтворюють умови функціонування системи соціального захисту.
Першими кроками в напрямі реформування соціального захисту населення було прийняття законодавчих актів, якими створено нормативно-правову базу для здійснення комплексу заходів щодо пенсійного забезпечення, державної соціальної допомоги, захисту окремих груп і прошарків населення та передбачено інші складові соціального захисту. Це загальне законодавство, що включає Конституцію України, Концепцію соціально-економічного забезпечення населення України, Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” та інші законодавчі акти. До другої групи належать закони, що регулюють пенсійне забезпечення, систему допомоги та соціальне страхування в Україні.
Важливою складовою системи соціального захисту населення є соціальні гарантії та стандарти. Під соціальними гарантіями розуміють соціальні послуги (житлові, освітні, медичні), види соціального забезпечення та оплати праці, які гарантуються громадянам чи мешканцям країни державою. Вони є складовою конституційних прав громадян. В Україні до таких належать право на працю, на підприємницьку діяльність, на житло, на соціальний захист, на достатній рівень життя, охорону здоров’я, медичну допомогу, на освіту та інші визначені Конституцією України права. Крім того, соціальні гарантії включають права, визначені законодавчими і нормативними актами, зокрема межу забезпеченості, мінімальну заробітну плату, рівень пенсійного забезпечення, виплати по соціальному страхуванню, пільги для окремих верств населення та ін. , Із соціальними гарантіями тісно пов’язані соціальні стандарти та нормативи. Вони охоплюють соціальні права громадян: на працю, справедливі умови праці, на свободу професійних об’єднань, права дітей та підлітків, інвалідів, осіб похилого віку та ін. Другу групу становлять стандарти рівня життя. У Законі України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” зазначається, що метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, гарантованих Конституцією України. На їх основі встановлюються мінімальні розміри заробітної плати і пенсії за віком, розміри соціальних фондів, обсяги коштів на утримання соціальної сфери. Через них визначаються параметри мінімальних соціальних норм, що гарантують певний рівень життя. В цій групі нормативів основним є мінімальний споживчий бюджет. Його загальний обсяг відповідає рівню номінального доходу, який дає можливість задовольняти потреби в харчуванні на рівні мінімальних фізіологічних норм споживання, а також мінімальні потреби у необхідних предметах одягу, взуття, предметів культурно-побутового призначення та господарського використання, основних видах послуг. Він є основою для визначення цілого ряду параметрів функціонування соціальної сфери.
У перші роки незалежності України в основу системи соціального захисту населення було покладено мінімальний споживчий бюджет. У 1991 р. було прийнято Закон “Про мінімальний споживчий бюджет”, на підставі якого в нашій країні було встановлено загальноприйнятий у світі механізм соціального захисту. Він включає державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти. Кризові явища в Україні в останнє десятиліття минулого сторіччя не дозволили використовувати мінімальний споживчий бюджет при розрахунку гарантованого рівня заробітної плати і мінімальних норм пенсійного забезпечення. Законом “Про межу малозабезпеченості” було закладено нижчий, порівняно з мінімальним споживчим бюджетом, рівень матеріальної забезпеченості.
На підставі масиву законодавчих актів було створено необхідні установи, визначено їх повноваження та джерела фінансування для здійснення соціального захисту населення, тобто було реорганізовано старі та відкрито нові заклади, які забезпечують функціонування системи соціального захисту населення та захист його інтелектуального середовища. Ці заходи дали змогу створити розвинену мережу соціальної підтримки непрацездатних громадян, яка діє нині. Інституційна база соціального захисту населення розширювалась і за рахунок утворення і розвитку недержавних та благодійних організацій, діяльність яких спрямована на задоволення нагальних суспільних потреб при наданні соціальних послуг, орієнтованих на різні категорії населення. їх діяльність регулюється Конституцією України і групою спеціальних законів, зокрема “Про місцеве самоврядування”, “Про об’єднання громадян”, “Про благодійництво та благодійні організації” та ін.
Одним із напрямів формування сучасної системи соціального захисту населення в Україні є розвиток професійної підготовки фахівців для неї та становлення професійного статусу людей, які працюють у цій сфері. Вони включені до Державного класифікатора професій України.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)