Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 25.2. Формування банківської системи України
Функціонування ринкової економіки неможливе без такого елемента ринкової інфраструктури, як банки. Тому трансформація командної системи в ринкову передбачає також формування адекватної їй банківської системи. Остання є сукупністю банківських установ, що функціонують на території країни. Основними її функціями є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян через залучення коштів юридичних та фізичних осіб, касове та розрахункове обслуговування економіки держави, валютні та інші банківські операції. Створення банківської системи в Україні при переході до ринкової економіки здійснювалось у складних умовах. В Україні не було власної банківської системи. Банки, що функціонували на її території, належали метрополії. Функціонувала республіканська контора Держбанку СРСР і подібні контори таких союзних банків, як Промінвестбанк, Агропромбанк, Зовнішторгбанк і Ощадний банк. Тому першим кроком на шляху формування власної банківської системи було перетворення банківських контор і філій колишніх союзних банків у самостійні банки Української держави. Така реформа здійснювалася на підставі “Декларації про державний суверенітет України” та Закону “Про економічну самостійність Української PCP” від З серпня 1990 р.
Формування банківської системи України передбачає досягнення таких цілей (див. схему 25.3).
У ході створення банківської системи потрібно було розв’язати два завдання:
1) створити механізм грошово-кредитного регулювання, який дає можливість економічними методами впливати на макроекономічні процеси в країні;
2) забезпечити умови для вільного переливу фінансових ресурсів у ті сфери економіки, де вони дають найбільший ефект.
Схема 25.3. Основні цілі формування банківської системи України
У березні 1991 р. було прийнято Закон “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якого на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР було утворено Національний банк України і яким передбачалось створення різних видів і форм власності комерційних банків. Запроваджувалась дворівнева банківська система, перший рівень якої – це Національний банк України як головний банківський інститут, що є емісійним центром держави і здійснює управління усією грошово-кредитною системою, а другий рівень – комерційні банки, які, за умови здорової конкуренції, покликані задовольняти потреби юридичних і фізичних осіб щодо банківських послуг і створювати умови для економічного розвитку країни.
Національний банк України, як перший рівень банківської системи, виконує роль резервної системи. Головними цілями його діяльності є, по-перше, забезпечення внутрішньої і зовнішньої стійкості національної грошової одиниці, по-друге, збільшення ліквідності, кредитоспроможності та надійності функціонування грошово-кредитної системи і, по-третє, підтримка загальної економічної політики уряду.
Національний банк України обгрунтовує і здійснює грошово-кредитну політику держави, регулює роботу юридичних осіб, що видають кредити від свого імені за рахунок вкладів або інших видів поворотних коштів, отриманих від юридичних та фізичних осіб. Для виконання поставлених завдань НБУ наділений такими основними функціями (див. схему 25.4).
Виконуючи одну із найважливіших функцій – емісію грошей і організацію їх обігу, – НБУ організовує виготовлення банкнот і металевих грошей, встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей, забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей, визначає порядок обміну пошкоджених банкнот і монет та їх знищення, визначає порядок ведення касових операцій і обсяг кредитів, що видаються комерційним банкам.
Схема 25.4. Основні функції Національного банку України
На Національний банк України покладається функція регулювання діяльності комерційних банків. Для її здійснення НБУ встановлює певні економічні нормативи. Це, по-перше, мінімальний розмір статутного фонду, що є сукупністю матеріальних і грошових коштів, які надаються засновниками банку в його постійне розпорядження. У міру зміцнення комерційних банків збільшувався і розмір статутного фонду. З 1 січня 2006 р. він мав становити понад 1,4 млн євро для місцевих банків, більше 4,5 млн євро для регіональних і понад 7 млн євро для міжрегіональних банківських установ. Другим нормативом є граничне співвідношення між розмірами власних коштів і сумою його активів. Третій норматив – показники ліквідності балансу. Вони визначаються як нормативне співвідношення між активами і зобов’язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів. Четвертим нормативом є розмір обов’язкових резервів, що розміщуються в НБУ. Встановлюється також максимальний розмір ризику на одного позичальника, який визначається у відсотковому відношенні до загальної суми власних коштів банку. Розмір однієї позики не повинен перевищувати 25% капіталу банку. При видачі позик у розмірі від 10 до 25% капіталу банк має обов’язково повідомляти НБУ.
Важливою є функція контролю за дотриманням банками чинного законодавства. При його здійсненні НБУ використовує різні засоби. Це пропонування заходів фінансового оздоровлення, стягнення грошового штрафу у розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку, призначення тимчасової адміністрації для управління банком на термін, необхідний для його оздоровлення, і, у надзвичайному випадку, відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій.
Структура НБУ складається з центрального апарата та його функціональних органів, Кримського республіканського і обласних управлінь і розрахункових центрів при них, а також регіональних відділень і розрахунково-касових центрів у містах і районах. НБУ підпорядковані державні банки – Ощадбанк, Укрексімбанк та Республіканський банк Криму.
Другий рівень банківської системи України – це комерційні банки та банківські установи. Комерційним банком є кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам. Це головна ланка банківської системи. Комерційний банк залучає вклади і надає кредити, веде рахунки клієнтів і банків – кореспондентів, здійснює розрахунки за дорученням клієнтів, фінансує капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників коштів, здійснює касове обслуговування клієнтів, купівлю, продаж та збереження платіжних документів та інших цінних паперів, купує у фізичних та юридичних осіб валюту і продає її їм, купує і продає в Україні і за рубежем дорогоцінні метали та камені і вироби з них, здійснює довірчі та лізингові операції, надає консультаційні послуги, пов’язані з банківською діяльністю.
Класифікація комерційних банків здійснюється за різними критеріями. За належністю статутного фонду і способом його формування розрізняють державні, приватні, акціонерні та іноземні банки. За видами здійснюваної діяльності це універсальні, спеціалізовані й галузеві банки. Загальнодержавні, регіональні та міжнародні банки розрізняють за територією діяльності. Свою діяльність банки можуть здійснювати лише на основі ліцензій, які видає НБУ.
За понад 18-річний період банківська система Україна пройшла суттєвий шлях розвитку і сформувалася як така, що адекватна ринковій економіці. Станом на 1 вересня 2009 р. ліцензію на здійснення банківських операцій мали 184 банки, серед них 162 акціонерних товариств (110 відкритих, 14 закритих і 7 публічних), а також 22 товариства з обмеженою відповідальністю. Серед них 17 банків із 100-відсотковим іноземним капіталом та два державні банки. На кінець 2007 р. активи українських банків досягли 554 млрд грн (110 млрд дол.), що в 4 рази перевищує рівень 2003 р. Частка активів банків у ВВП країни за цей час подвоїлася і досягла 80%. Вітчизняна банківська система впевнено увійшла у п’ятірку найбільших у Центральній і Східній Європі і посідає четверте місце після Чехії, Польщі та Угорщини, Вклади фізичних осіб становили 154 млрд грн, тобто майже третину загальної суми банківських зобов’язань. Понад 80% населення України користується послугами банків.
Характерною ознакою розвитку банківської системи є концентрація капіталу і банківських операцій. На першу десятку банків припадає понад половини активів кредитного портфеля і зобов’язань системи комерційних банків, майже 3/4 вкладів у цінні папери, 2/5 сукупного балансового капіталу і 1/4 статутного капіталу. Ці банки залучили більше половини коштів суб’єктів господарської діяльності і 2/3 вкладів фізичних осіб. Доходи цієї групи банків становили 56% доходів усіх банків і 46% чистого прибутку. Однак досягнутий рівень концентрації не є оптимальним. Розміри активів на один банк набагато нижчі, ніж в інших країнах. Якщо середні розміри активів у банках ЄС становлять 2,3 млрд євро, у США – 1 млрд євро, то в Україні – 200-220 млн євро. Лише 15 банків мають достатній капітал для того, щоб видати одному позичальнику кредит у розмірі понад 10 млн євро. З огляду на це необхідно збільшувати розмір капіталів банку і переходити до створення банківських картелів.
Досягненнями банківської системи України є створення висококласної системи міжбанківських електронних платежів, однієї з найкращих у світі. Організовано і налагоджено власне виробництво високоякісних грошових знаків, здійснено перехід до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності, створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Про якість банківської системи України свідчить і щоразу більший інтерес зарубіжних інвесторів до українських банків, що після вступу нашої держави до СОТ реалізувався придбанням ряду українських банків іноземними інвесторами.
Дієвість банківської системи України послаблюється рядом факторів. Це, по-перше, відсутність повноцінного фондового ринку, що гальмує розв’язання таких проблем, як тінізація економіки, перетікання капіталу між галузями, залучення через акції і облігації як внутрішнього, так і зовнішнього капіталу. По-друге, це відставання законодавчої бази, що регулює кредитну діяльність, від стандартів ЄС, особливо стандартів “Базель-2”. У результаті посилюється ризикованість кредитних операцій, збільшується розрив між строком, на який банки розміщують активи, і строком, на який вони отримували пасиви, оскільки переважна частина депозитів є короткостроковими, а кредити – довгостроковими. Ця обставина яскраво проявилася під час фінансової кризи 2008-2009 років. Такий розрив погіршує надійність кредитування і веде до відсутності єдиної системи кредитних історій. Негативно позначається на банківській діяльності і відсутність чіткої процедури розкриття інформації. В офіційних виданнях НБУ і рейтингах Асоціації українських банків наводяться найзагальніші показники. Достовірну інформацію щодо кожного банку у відкритому доступі знайти важко. Це призводить до того, що вкладники, по суті, не знають, кому довіряють свої кошти. А це означає формальний характер реалізації в українській системі одного з міжнародних принципів корпоративного управління – забезпечення захисту прав акціонерів. Факторами, що знижують дієвість банківської системи України, є низькі доходи переважної частини населення, недостатня довіра до банків з боку громадян, недоліки системи гарантування банківських вкладів, незважаючи на те, що розмір гарантій збільшено до 150 тис. грн, висока частка готівкового обігу, високі резервні вимоги, недостатній рівень кваліфікації певної частини банківського менеджменту.
Недосконалість банківської системи України виразно проявилась у період світової валютної кризи 2008-2009 років. Надмірні зовнішні, як правило, короткострокові запозичення, не контрольоване розширення кредитів фізичним особам (лише з 1 січня 2005 р. до 1 грудня 2008 р. такі кредити зросли в 17 разів – із 14,6 до 149,6 млрд грн) позначились на ліквідності банків. Посилилася недовіра до банків з боку населення, що призвело до масового вилучення ним депозитів. Оскільки банківські кредитні портфелі практично перестали зростати, то збільшувалася частка проблемних кредитів. Для збереження стійкості банківської системи НБУ здійснив рефінансування комерційних банків майже на 40 млрд грн. Однак це не допомогло досягти стійкості банківської системи. Уряд України розробив ряд антикризових програм, скерованих на відновлення нормальної роботи банків. Одним із важливих заходів стала націоналізація банків через збільшення їх капіталів за рахунок коштів Держбюджету. Першими такій процедурі були піддані три банки – “Родовід-банк”, “Укргазбанк” і “Київ”, що створило сприятливі умови для відновлення їх нормальної роботи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)