Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 19.4. Міжнародні валютно-фінансові організації

Функціонування міжнародних валютних відносин потребує певних валютно-фінансових установ. Останні створюються на основі багатосторонніх міждержавних угод. Головне призначення таких установ – сприяти розвитку світової економіки, зовнішньої торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин, підтримувати рівновагу платіжних балансів країни, що входять до цих установ, регулювати курси їх національних валют, надавати кредити країнам і гарантувати приватні позики за кордоном. Вони виконують різні функції. Одні з них здійснюють регулювання міжнародних валютних відносин через позики і технічну допомогу, інші займаються переважно інформаційно-аналітичною діяльністю. До найважливіших з них належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), організації Світового банку та ряд регіональних валютно-фінансових організацій.

Однією з провідних міжнародних фінансово-кредитних організацій є Міжнародний валютний фонд. Він заснований у 1944 р. Бреттон-Вудською конференцією. Реально почав функціонувати з 1946 р. У 1947 р. МВФ став спеціальним органом ООН. Статут МВФ змінювався в 1969 р., коли було введено СДР, У 1976-1978 роках, коли було ліквідовано Бреттон-Вудську валютну систему і започатковано Ямайську валютну систему, і в 1992 р., коли були включені санкції щодо призупинення права голосування стосовно країн, що не погасили свою заборгованість перед МВФ. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні, ще два відділення є в Парижі та Женеві. Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, до складу якої входять представники країн-членів, якими зазвичай є голова центрального банку країни або міністр, який відповідає за здійснення валютної політики своєї країни, які призначаються на п’ять років. Збирається Рада один раз на рік. Оперативною діяльністю керує Директорат.

Створення МВФ зумовлене потребою розв’язання фінансових проблем, що привели до світової економічної кризи 1929-1933 років, регулювання раптових, непередбачуваних змін курсів національних валют і широко розповсюдженого серед урядів небажання дозволяти обмін національної валюти на іноземні. Заснований на добровільній основі як інститут співробітництва МВФ покликаний розв’язувати такі основні завдання: 1) стимулювати міжнародне валютне співробітництво; 2) сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі; 3) допомагати країнам-членам МВФ у корегуванні дефіцитів їх платіжних балансів і досягненні стабільності валютних курсів. Правила організації визначені статтями Угоди про створення МВФ. Вони зобов’язують країни-члени МВФ дозволяти обмін національних валют на іноземні вільно і без будь-яких обмежень, інформувати Фонд про передбачувані зміни у фінансовій і валютній політиці країни, які будуть впливати на економіку інших країн – членів МВФ, а також за можливості модифікувати свою політику відповідно до рекомендацій МВФ з метою узгодження з потребами усіх членів Фонду.

Фінансування своєї діяльності МВФ здійснює за рахунок позик та внесків країн – членів МВФ. Величина останніх, що виражається у СДР, валюті інших країн – членів МВФ або власній валюті, визначається з допомогою системи, що встановлює квоту для кожної країни-члена, яка регулярно переглядається і змінюється. Квота визначає і права країни-члена на запозичення як за регулярними, так і спеціальними кредитами. Порядок надання кредитів, що відомі як політика траншів, визначається численними правилами, котрі контролюють доступ членів МВФ до його спільних ресурсів.

Надання кредитів МВФ здійснюються у формі продажу Фондом вільно конвертованої валюти на національну валюту країни-боржника, а погашається кредит шляхом викупу національної валюти позичальником за вільно конвертовану валюту або СДР. Як правило, кредити, одержані від МВФ, повинні бути повернуті протягом 3-5 років. Відсоткові ставки трохи менші ринкових, але вищі, ніж за кредитами Світового банку.

Перш ніж надати позику, МВФ вимагає надати вичерпні відомості про фінансово-економічне становище країни, її економічну політику. Потім з керівництвом країни узгоджується меморандум про економічну політику. Лише на цій основі МВФ виділяє кредити, отримання яких супроводжується додатковими вимогами (умовами). Кредити направляються частинами (траншами), одержання яких можливе лише при дотриманні країною, що їх одержує, узгоджених умов.

Одночасно із заснуванням МВФ було утворено і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Знаходиться він у Вашингтоні і об’єднує 183 країни. В 1947 р. одержав статус спеціального органа ООН. Спочатку МБРР займався збиранням та розміщенням капітальних ресурсів для післявоєнного відновлення Європи. Після 1948 р. його головним завданням стала допомога в розвитку країн-членів шляхом надання позик тим країнам, де не було приватного капіталу, який би міг бути використаний для фінансування інвестиційних проектів. Позики зазвичай мають пільговий характер протягом 5 років, а термін погашення – 15-20 років. Позики надаються урядам країн, що розвиваються, або під урядові гарантії.

З початку 1980-х років МБРР почав використовувати більше своїх ресурсів для підтримки державного регулювання і економічних реформ з метою забезпечення економічного зростання та рівноваги платіжних балансів. Пріоритетними є такі структурні перетворення, як лібералізація зовнішньої торгівлі, приватизація, реформи систем освіти і охорони здоров’я, інвестиції в інфраструктуру. МБРР видає довгострокові позики, як правило, на комерційних умовах, хоча бідним країнам надаються кредити за пільговими, суттєво заниженими відсотковими ставками. Банк спеціалізується на двох видах позик. Цільові позики призначаються для фінансування конкретних інвестиційних проектів, наприклад, будівництва доріг або виробничих об’єктів. Програмні позики спрямовані на допомогу урядам у здійсненні структурних реформ у ключових галузях економіки.

МБРР здійснює і координує численні програми технічної допомоги країнам-членам. Він проводить експертизу виконуваності і оцінку проектів і діє як виконавчий орган при реалізації проектів розвитку, що фінансуються відповідно до Програми розвитку ООН. Крім того, Банк співробітничає з різними міжнародними та регіональними органами, що займаються проблемами розвитку.

Свою діяльність МБРР фінансує за рахунок внесків країн-членів, що розраховуються відповідно до їх частки у МВФ, а також завдяки своїм операціям на світових фінансових ринках. Він продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам та приватним особам з усього світу. Вищим органом МБРР є Рада керуючих. У ній кожна країна-член представлена одним членом на рівні міністра, кожен з яких має заступника. Термін повноважень керуючих становить 5 років, при цьому можливе повторне призначення. Рада раз на рік проводить збори. Частину своїх повноважень Рада може передати директорам-виконавцям. Рішення приймаються простою більшістю голосів. При цьому вага голосу кожної країни залежить від її частки в капіталі банку. Так, США мають 17% голосів, що дорівнює голосам 140 країн, що розвиваються. Україна має 0,8% голосів. За поточну роботу відповідають директори-виконавці, що обираються на 2 роки. Поточні справи веде президент МБРР, який обирається директорами-виконавцями терміном на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором, ні представником керуючого чи директора.

Діяльність МБРР у галузі надання позик та технічної допомоги доповнюється роботою ще трьох організацій-філіалів – Міжнародного агентства розвитку (МАР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та Багатостороннього агентства гарантування інвестицій (БАЛ). Разом з МБРР вони утворюють так звану групу організацій Світового банку. МАР заснована у 1960 р. Цей філіал МБРР надає безвідсоткові позики найбіднішим країнам світу. Тільки ті країни, річний дохід яких становить менше ніж 1305 дол. США на душу населення, можуть мати позику від МАР. Однак більшість позик МАР було надано країнам, річний дохід яких на душу населення становив 805 дол. США або менше. Позики МАР, відомі як “кредити”, мають 10-річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35-40-річ-ного періоду (згідно з кредитоздатністю країни-позичальниці). Грошові надходження, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків від більш розвинутих (економічно) країн; внесків, які час від часу поступають від доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально відокремлене від Світового банку, ця установа поділяє з ним персонал і організаційно-технічні засоби.

Міжнародна фінансова корпорація заснована в 1956 р. Вона сприяє економічному зростанню країн, що розвиваються, оскільки надає позики безпосередньо в приватний сектор. На відміну від МБРР, ця установа не вимагає урядових гарантій. МФК також може займати провідне становище в компаніях, яким вона позичає, відігравати роль каталізатора щодо інших інвесторів з приватного сектора, а також створювати ринки капіталу в країнах, що розвиваються.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАТІ) створено в 1988 р. Діяльність цього філіалу Світового банку спрямована на підтримку приватних інвестицій в країнах, що розвиваються. БАЛ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як війна або націоналізація. Ця установа налає консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім знайти шляхи залучення приватних інвестицій в економіку.

До регіональних валютно-фінансових інституцій належать Європейська система центральних банків (ЄСЦБ), Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку та Африканський банк розвитку. Європейська система центральних банків включає національні центральні банки країн – членів ЄС і Європейського центрального банку. Відповідно до статуту ЄСЦБ його основними завданнями є здійснення валютних операцій, управління офіційними резервами країн-членів, сприяння стабільності операцій платіжних систем, забезпечення фінансової стабільності. Головним призначенням є забезпечення стабільності євро.

Європейський інвестиційний банк є головним інвестиційним інститутом ЄС. Створений у 1959 р. і призначений сприянню вирівнювання показників економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у країни з нижчим рівнем розвитку та підтримки загальноєвропейських проектів у ряді галузей економіки.

Європейський банк реконструкції і розвитку засновано у 1990 р. Його акціонерами стали 40 країн світу. Його створено для сприяння переходу європейських постсоціалістичних країн до ринкової економіки і розвитку взаємовигідних відносин між країнами Західної Європи і постсоціалістичними країнами. Цей банк може здійснювати операції як у державному, так і у приватному секторах. Він надає пряме фінансування структурної перебудови та приватизації в постсоціалістичних країнах, а також пропонує кредити на конкретні проекти в приватному секторі. Україна стала членом цього банку в 1992 р.

Для сприяння розвитку країн, що розвиваються, у другій половині XX ст. було створено ряд регіональних міжнародних банків розвитку. Це Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку та Африканський банк розвитку. їх призначення – створювати сприятливі умови розвитку національних економік певних регіонів світу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 19.4. Міжнародні валютно-фінансові організації