Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 18.4. Міжнародний рух капіталів
Важливою формою міжнародних економічних відносин є переміщення капіталу між країнами, або його вивезення. Це процес вилучення частини капіталу з національного обороту даної країни і застосування його в економічній діяльності інших країн. Як форма світогосподарських зв’язків вивезення капіталу сформувалося на початку XX ст. Воно зумовлене рядом причин (див. схему 18.5).
Причинами міжнародного руху капіталів є передусім відносний надлишок капіталу в даній країні, його перенакопичення. За таких умов застосування частини капіталу в національній економіці приводить до зниження його прибутковості. Тому в пошуках вигіднішого застосування капітал виходить за межі національної економіки і застосовується в тих країнах, де його прибутковість набагато вища.
Важливою причиною міжнародного руху капіталів є загострення проблеми збуту товарів на зовнішніх ринках. Нерідко країни застосовують заходи протекціонізму для обмеження ввезення товарів на національний ринок. З метою їх подолання і використовується ввезення капіталу до такої країни, що дає змогу організувати виробництво
Схема 18.5. Причини міжнародного руху капіталів
Товарів на території країни, яка застосовує протекціоністські заходи, і реалізувати їх на її ринках без обмежень.
Рух капіталів між країнами зумовлюється і прагненням розвинутих країн забезпечити сталі джерела сировини. З цією метою на території країн, багатих сировинними ресурсами, створюються іноземні підприємства з їх видобутку.
Причиною міграції капіталів є і неспівпадання попиту та пропозиції капіталу в різних регіонах світової економіки. Як правило, пропозиція капіталів здійснюється розвинутими країнами, де відчувається його відносний надлишок. Водночас країни, що розвиваються, відчувають гостру нестачу капіталів і заявляють про високий попит на них, що й приводить до їх переміщення у такі країни, бо перевищення попиту над пропозицією робить ціну капіталу високою (в даному випадку це прибуток, що його приносить вивезений капітал).
Переміщення капіталу між країнами зумовлюється і різницею в цінах на сировину і робочу силу в різних регіонах світової економіки. Це суттєво впливає на рівень витрат виробництва у країнах, де ціни на ці фактори виробництва низькі. Тут продукція виробляється з меншими витратами і є більш конкурентоспроможною. Це і стимулює застосування іноземного капіталу в таких країнах.
Міжнародному руху капіталів у сучасних умовах сприяє ряд факторів. Серед них: 1) зростаючий взаємозв’язок національних економік на основі поглиблення міжнародного поділу праці, що полегшує міграцію капіталу; 2) економічна політика економічно розвинутих країн, спрямована на залучення значних обсягів капіталів для підтримки темпів економічного розвитку; 3) економічна політика країн, що розвиваються, спрямована на створення сприятливих умов для залучення іноземних капіталів; 4) загострення економічних проблем, що спонукає розвинуті країни переводити економічно брудні виробництва у слаборозвинуті країни; 5) відмивання “тіньових” або “брудних” капіталів, обсяг яких у зв’язку з розширенням тіньової економіки зростає.
Міжнародний рух капіталу здійснюється в трьох формах (див. схему 18.6).
Схема 18.6. Форми міжнародної міграції капіталів
Вивезення капіталу у формі підприємницького капіталу відбувається тоді, коли іноземний капітал інвестується в промислові, сільськогосподарські, транспортні, торгові та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або придбання діючих підприємств чи прав власності на них. Такі капіталовкладення поділяються на прямі та портфельні інвестицій. Прямі інвестиції – це вкладання капіталу з метою отримання прибутку та забезпечення довготривалих економічних інтересів у країні вкладення. Вони дозволяють експортеру капіталу встановлювати контроль над об’єктом, в який здійснюється інвестування. До складу прямих іноземних інвестицій входять: 1) вкладення компаніями власного капіталу за кордоном у формі створення філій, дочірніх підприємств та придбання акцій іноземних акціонерних товариств; 2) реінвестування прибутку, тобто частки іноземного інвестора у прибутках компанії, що не розподілені на дивіденди і не переказані; 3) внутрішньофірмові позики, які надаються один одному прямими інвесторами (материнськими компаніями та їх філіями). Прямі іноземні інвестиції приводять до утворення підприємств з іноземними інвестиціями, якими за міжнародними стандартами є підприємство, в якому прямому іноземному інвестору належить понад 10% простих акцій в акціонерному товаристві або у статутному фонді інших форм підприємства. Філією є підприємство, що повністю належить іноземному інвестору. В дочірній компанії прямий інвестор-нерезидент володіє понад 50% капіталу.
Портфельними інвестиціями є вкладення капіталу в іноземні цінні папери у розмірах, що не забезпечують права власності або контролю над об’єктами інвестування. Його метою є виключно отримання доходу у формі дивідендів чи відсотків або спекулятивного доходу за рахунок перепродажу цінних паперів. Портфельні інвестиції мають ряд особливостей порівняно з прямими інвестиціями. Вони мають вишу ліквідність, тобто здатність швидко та без значних фінансових витрат перетворитись у готівкові гроші, та високу мобільність, яка полягає у можливості їх швидкої реалізації. В той же час вони більш ризикові і мають, як правило, нижчий рівень рентабельності.
Другою формою є рух позичкового капіталу. Це надання кредитів урядам або приватним особам інших країн, вкладення коштів на банківські або інші рахунки фінансових організацій за кордоном. Нерідко надання позик обумовлюється придбанням певної продукції, технологій тощо. Такі кредити називають “пов’язаними”. Дохід виступає у вигляді позичкового відсотка.
Формою міжнародного руху капіталу є також іноземна економічна допомога. Це будь-який приток капіталу, що надається країні, яка не в змозі одержати кошти шляхом звичайних ринкових механізмів. Сюди відносять довгострокові позики під невисокі відсотки, а інколи і безвідсоткові пільгові позики, що можуть бути виплачені в місцевій валюті, причому ці кошти знову надаються у позику. До цієї форми міжнародного руху капіталу належить і продаж надлишку продукції розвинутими країнами слаборозвинутим державам за їх власну валюту. Іноземна допомога виступає і у формі науково-технічної допомоги. Вона здійснюється шляхом надання грантів і субсидій для одержання консультацій та інженерної допомоги, розробки різного роду програм, стажування і навчання за кордоном. Ця допомога має на меті створення сприятливих умов для розміщення іноземних інвестицій. Особливого поширення вона набула в другій половині XX ст.
У світовій практиці розрізняють переміщення капіталу та іноземні інвестиції. Переміщення капіталу це платежі по операціях із зарубіжними партнерами, надання позик на термін не більше 5 років та придбання іноземних цінних паперів із спекулятивною метою. Іноземні інвестиції – це таке переміщення капіталу за межі країни, що має на меті встановлювати контроль і участь в управлінні об’єктами в країні, що приймає капітал.
Масштаби міжнародного руху капіталу зростають. Так, на початок XXI ст. лише прямі зарубіжні інвестиції досягли 63 трлн дол. Водночас у русі капіталу відбуваються і суттєві зміни. По-перше, прискорились темпи зростання обсягу вивозу капіталу. На початку XXI ст. цьогорічний його обсяг досяг 300 млрд дол. (для порівняння експорт товарів складав 5 млрд дол.). Це пов’язано з прискоренням економічного зростання, розгортанням НТР та інтернаціоналізації виробництва.
По-друге, відбувся відхід від однонаправленості переміщення капіталу з розвинутих країн у слаборозвинуті. Якщо в першій половині минулого століття переважна частина вивезення капіталу направлялась із розвинутих країн у слаборозвинуті, то після Другої світової війни зросли обсяги міграції капіталів між розвинутими країнами. Це призводить до зростання частки розвинутих країн світу у залученні іноземних інвестицій. Так, у другій половині 1990-х роках 80% прямих іноземних інвестицій було спрямовано у ці країни. Та й з тих іноземних інвестицій, що здійснюються у країни, які розвиваються, значна частина направляється у так звані нові індустріальні країни. З розпадом СРСР і появою так званих постсоціалістичних країн з перехідною економікою частина іноземних інвестицій із розвинутих країн спрямовується у ці країни. Певна частина їх припадає і на Україну. Загальна сума іноземних інвестицій в Україну, включаючи позичковий капітал, на початок 2007 р. становила 212 млрд дол. США, які надійшли з 110 країн. Сприятливі можливості для зростання іноземних інвестицій забезпечує нова редакція Закону “Про режим іноземного інвестування”, прийнятого у 1996 році. Певні умови для цього створюються і з прийняттям у 1995 р. Закону “Про промислово-фінансові групи”.
По-третє, особливістю міжнародного руху капіталів є зміна співвідношення його форм. З одного боку, суттєво розширився обсяг переміщення капіталів у позиковій формі. Кредити значною мірою надаються або урядом, або під його поруку. Так, наприклад, іноземні кредити Україні в декілька разів перевищують прямі іноземні інвестиції. З іншого боку, відбулися зміни у співвідношенні переміщеного капіталу за формою власності. Якщо в 1960-ті роки вивезення капіталу у країни, що розвиваються, здійснювалося переважно у державній формі, то вже через десятиліття між ними встановилася рівновага, а в подальшому почало переважати вивезення приватного капіталу. На початок XXI ст. частка недержавних форм експорту капіталу у загальній масі міжнародних потоків капіталу становить 60%, тоді як на державну форму припадає 30%, а на міжнародні фінансові організації – 10%.
По-четверте, міжнародний рух капіталів після Другої світової війни прискорив процес інтернаціоналізації господарського життя за рахунок взаємопроникнення капіталів різних країн. На основі вивезення підприємницького капіталу склалася розгалужена мережа ТНК, що включає підприємства багатьох країн. Саме ТНК у сучасних умовах виступають основним суб’єктом руху капіталів у підприємницькій формі. Це знайшло і своє теоретичне обгрунтування у комплексній моделі експорту капіталу, що називається “електричною парадигмою”, одним із провідних авторів якої є Дж. Даннінг. Згідно з цією моделлю фірми здійснюють прямі інвестиції за кордоном за наявності певних передумов. По-перше, коли фірма має переваги перед іншими підприємцями в певній зарубіжній країні. По-друге, коли їй вигідніше реалізувати їх саме в тій країні шляхом організації свого виробництва, а не через експорт товарів чи надання певних відомостей. По-третє, виробничі ресурси в іншій країні будуть використані ефективніше, ніж у своїй.
Використовуючи такі умови, ТНК, по суті, створили міжнародне виробництво товарів і послуг, яке є випуском продукції материнськими компаніями ТНК та їх зарубіжними філіалами. На початок XXI ст. його обсяг оцінювався у 70% світового ВВП. По суті, на основі міжнародного руху капіталу утворилася так звана “друга економіка”, під якою розуміють виробництво товарів та послуг закордонними філіями ТНК. При цьому останні зараз широко використовуються для контролю над своїми зарубіжними філіалами надання їм довгострокових кредитів і новітніх технологій. Зростання ролі ТНК у міжнародному русі капіталів привело до посилення їх монополізму у цій сфері. У 2000 р. на 100 найбільших ТНК припадало 65% іноземних інвестицій, тоді як у 1976 р. – 54%. При цьому посилюється суперництво за інвестиційні ресурси між такими центрами світової економіки, як США, ЄС та Японія.
Особливістю міжнародного руху капіталів на сучасному етапі є і посилення його політичної і воєнної спрямованості. Особливо це стосується надання кредитів розвинутими країнами та міжнародними фінансовими організаціями. Нерідко їх надання обумовлюється як політичними, так і воєнними вимогами до позичальника, відмова від яких робить одержання позики неможливим.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)