Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 13.5. Макроекономічна рівновага і модель мультиплікатора
Ринок нормально функціонує, коли попит і пропозиція урівноважуються. Це положення стосується як окремих ринків, так і національної економіки в цілому. В ній рівновага наступає тоді, коли сукупний попит і сукупна пропозиція урівноважуються. За такої ситуації реальний обсяг національного виробництва є рівноважним. Враховуючи компоненти попиту (споживання С і інвестиції І), рівновага на ринку існує тоді, коли попит на споживчі блага С та попит на інвестиційні товари І дорівнює реальному обсягу пропонованих благ Д. Тобто рівновага виражається формулою С + І = Д.
За кейнсіанською теорією детермінантою споживання є дохід, а детермінантою інвестицій – процентна ставка. Тому формулу можна записати так:
С (Д) + І (ВС) = Д (через ВС позначено відсоткову ставку).
З цієї формули випливає ряд залежностей. По-перше, споживання залежить від доходу, але водночас і визначає його, тобто залежність між ними взаємна. Через це збільшення споживання приводить
Графік 13.7. Вплив інвестицій на обсяг валового внутрішнього продукту
До зростання доходу. По-друге, на рівень доходу впливають інвестиції, зміна яких, за інших рівних умов, безпосередньо позначається на величині доходу. В той же час інвестиції, як уже зазначалось, пов’язані із збереженням. Цю залежність можна показати з допомогою вищенаведеної формули. Використовуваний дохід, як відомо, дорівнює сумі споживання та заощадження, тобто Д = С + З (через 3 позначено заощадження). А вироблений дохід складається із споживання і інвестицій, тобто Д = С + І. Прирівнюючи ці два рівняння, одержуємо С + 3 = С + І. А звідси І = 3. Це означає, що рівноважний дохід буде лише у випадку, коли сума інвестицій дорівнюватиме сумі заощаджень. При інших співвідношеннях інвестицій і заощаджень рівновагу між попитом і пропозицією буде порушено.
Розглянемо залежність між інвестиціями та обсягом валового внутрішнього продукту на графіку 13.7.
На даному графіку на горизонтальній осі відкладаємо обсяг ВВП, а на вертикальній – обсяг інвестицій. Крива 3 є кривою заощаджень. Вертикальна лінія І – це крива автономних інвестицій, незалежних від ВВП. На графіку видно, що крива заощаджень перетинається з кривою інвестицій у точці Б, де обсяг ВВП дорівнює Д. Ця точка характеризує такий обсяг ВВП, за якого економіка перебуває у стані рівноваги. Це означає, що населення буде здійснювати заощадження У такому обсязі, який дорівнює обсягу інвестицій.
Якщо збереження збільшаться і переміститься в точку В, якій відповідає обсяг ВВП, що дорівнює Д,, то збереження перевищать інвестиції, населення буде зберігати більше, ніж підприємці будуть інвестувати. Тоді населення утримається від додаткового споживання, попит на додаткову продукцію зменшиться, і підприємці вимушені будуть нагромаджувати товарні запаси. За таких умов стимулу для збільшення виробництва і інвестицій не буде. Виробництво почне скорочуватись, що зумовить зменшення ВВП, яке на графіку виражається переміщенням з точки Д, вліво. Відповідно, скорочується зайнятість, і зменшується заощадження. Цей процес триватиме до того часу, поки буде досягнуто рівновагу в точці Б і тенденція скорочення ВВП припиниться. Тоді встановиться макроекономічна рівновага.
Порушується рівновага і тоді, коли збереження зменшиться, наприклад, переміститься в точку А, де розмір ВВП дорівнює Д2. Тоді збережень буде менше, ніж інвестицій. Скорочуючи збереження, населення збільшує споживання і збільшує попит. Це стимулює підприємців нарощувати обсяг виробництва, що приводить до зростання ВВП, а отже, і зайнятості. В результаті зростатимуть доходи населення, а отже, збільшуватимуться і заощадження. Цей процес буде тривати до моменту, коли заощадження зрівняються з інвестиціями (на графіку це точка Б) і буде встановлено макроекономічну рівновагу.
Отже, інвестиції впливають на обсяг ВВП: їх збільшення приводить до його зростання, а зменшення – до спаду. Взаємодія інвестицій і заощаджень виступає фактором встановлення рівноважного обсягу ВВП. Такий самий вплив на ВВП здійснює і споживання. Аналіз показує, що збільшення споживання, створюючи додатковий попит, стимулює економічну активність і веде до зростання ВВП. Аналогічний вплив на ВВП здійснюють і урядові видатки, що збільшують сукупний попит і стимулюють зростання обсягів виробництва. Звідси можна дійти висновку: шляхом впливу на інвестиції, споживчі витрати та урядові видатки можна збільшувати сукупний попит, що зумовлює посилення економічної активності, яка проявляється у збільшенні обсягів ВВП. Це одне з основних положень кейнсіанської теорії макроекономіки. Воно включає і поняття мультиплікатора або мультиплікаційного ефекту.
Під мультиплікатором у кейнсіанській теорії розуміють коефіцієнт, що показує зв’язок між збільшенням (зменшенням) інвестицій та величини доходу. Виражається він відношенням зміни доходу до зміни інвестицій, що обумовила її. Тобто відношення можна записати такою формулою:
Де К – мультиплікатор; А Д – приріст доходу; А І – приріст інвестицій.
Якщо, наприклад, К = 2, то стійке зростання річного потоку інвестицій спричинить подвійний приріст річного потоку ВВП.
Принцип мультиплікатора обумовлений множинним ефектом першої інвестиції. Зростання інвестицій приводить до збільшення доходів продавців інвестиційних товарів. Ці доходи використовуються для придбання інших товарів та послуг, а це означає, що їх виробники також отримають вигоди від збільшення доходів і знову витрачатимуть їх частину на придбання товарів та послуг, хоча і менш активно. І цей процес триватиме на кожній стадії до того рівня, коли витрати на споживання наблизяться до нульової позначки. В результаті загальна сума товарів та послуг, створених для покриття доходів, спричинених первісною інвестицією, перевищуватиме останню на величину мультиплікатора.
При цьому мультиплікатор пов’язаний із споживанням, точніше, із граничною схильністю до споживання. Та частина одержаного доходу, що спрямовується на споживання, залежить від граничної схильності до споживання. Тому кінцевий приріст доходу визначатиметься тим, який його обсяг буде спрямовано на споживання усіма учасниками названого процесу. І чим вища величина граничної схильності до споживання, тим розмір приросту доходу в результаті мультиплікаційного ефекту буде більшим. Тому величину мультиплікатора можна визначити за формулою:
Оскільки гранична схильність до споживання є оберненою величиною граничної схильності до заощадження, то ГСС = 1 – ГСЗ. А тому формула мультиплікатора набуває такого вигляду:
Отже, величина мультиплікатора перебуває в оберненій залежності від граничної схильності до заощадження. А тому чим вища гранична схильність до заощадження, тим величина мультиплікатора буде меншою.
Таким чином, кейнсіанський аналіз залежності між сукупним попитом і обсягом національного виробництва показує ті важелі, через які можна впливати на макроекономічні процеси, забезпечуючи макроекономічну стабільність. Обгрунтування мультиплікаційного ефекту створило теоретичну основу для державного регулювання сукупного попиту, а через нього – і національного виробництва. І хоча ця теорія піддається критиці, але один висновок не підлягає сумніву – вона обгрунтувала необхідність і можливість державного регулювання ринкової економіки насамперед фіскальними та монетарними засобами. їх буде розглянуто в наступних темах.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)