Економічна теорія – Білецька Л. В. – Банки, їх види і функції. Кредитно-банківська система
Реалізуючи свою кредитну політику держава спирається на інституційну структуру кредитної системи і кредитний механізм.
Кредитна система це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування в єдності з сукупністю кредитно-фінансових інститутів, які забезпечують функціонування цих відносин (див. схему “Кредитна система”).
Основною ланкою кредитної системи є банки, які здійснюють основну частину кредитних і фінансових операцій.
Банк (фр. banque – фінансове підприємство) – це фінансовий інститут, суб’єкт кредитних відносин, який акумулює грошові кошти, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку.
Зародки банківської справи існували ще у рабовласницькому ладі у вигляді корпорацій, що зберігали золото і срібло. У добу феодалізму (XIV-XVI ст.) банкіри кредитували королів, феодалів. Але найбільшого поширення банки набули за капіталізму в XVII – XVIII ст. Перший акціонерний банк був організований в Англії – наймогутнішій у той час країні світу, у 1764 році, а в 1844 році за ним була закріплена роль центрального банку. Вслід за цим утворюються банки в інших країнах світу, що сприяє витісненню з обігу металевих грошей. З посиленням концентрації банківського капіталу (кінець XIX – початок XX ст.) банки стають одним із головних елементів ринкової економічної структури, що проявляється у виконуваних ними функціях:
– залучення тимчасово вільних грошових коштів та перетворення їх у позичковий капітал;
– посередництво в кредитах (надання кредитів);
– посередництво в платежах (грошові розрахунки і платежі);
– операції з цінними паперами;
– випуск (емісія) кредитних знарядь обігу;
– консалтинг (надання консультаційних послуг).
Сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозв’язку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена, утворюють банківську систему.
Сучасна банківська система як система ринкового типу є дворівневою, складається з центрального банку і комерційних банків
Центральний банк Країни є центральним органом кредитної системи. Він здійснює емісію кредитних грошей, акумулює і зберігає касові ресурси інших кредитних установ, зберігає державні золотовалютні резерви, кредитує комерційні банки, надає кредити під урядові програми, здійснює розрахунки і перевідні операції держави, грошово-кредитне регулювання макроекономічних процесів. До основних функцій центрального банку належать – функція монопольної емісії готівки й організації грошового обігу, функція “банку банків”, функція банку уряду та функція реалізації грошово-кредитної політики.
Функція монопольної емісії готівки й організації грошового обігу Свідчить про те, що право випуску банкнот (кредитних грошей), організації грошового обігу в країні законодавчо закріплюється тільки за центральним банком.
Функція “банку банків” – передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції. Центральний банк не має справи безпосередньо з підприємцями і населенням. Його клієнтами є комерційні банки, які виступають посередниками між своїми клієнтами і центральним банком. Центральний банк зберігає вільну грошову готівку комерційних банків (касові резерви) як гарантійний фонд для погашення депозитів. Тобто комерційні банки зобов’язані зберігати частку своїх резервів у центральному банку – так звані обов’язкові банківські резерви. Центральний банк установлює норму обов’язкових резервів, яка розраховується як відношення суми обов’язкових резервів до зобов’язань банку за депозитами і виражається у відсотках. Беручи на зберігання касові резерви комерційних банків, центральний банк надає їм кредитну підтримку, тобто виступає їхнім кредитором.
Функція банку уряду. Ця функція передбачає діяльність центрального банку як Фіскального (лат. fiscaIis – казенний) Агента уряду. Центральний банк забезпечує касове виконання державного бюджету та здійснює операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу, надання коротко – і довгострокових кредитів державі, консультаційних послуг урядові з макроекономічного регулювання, збереження золотовалютних резервів.
Функція реалізації грошово-кредитної політики. Ця функція забезпечує регулювання макроекономічних процесів з метою ефективного впливу на господарську ефективність, темпи економічного зростання, стимулювання інфляційних процесів, забезпечення зайнятості. Основним об’єктом грошово-кредитного регулювання є грошова маса. Центральний банк застосовує два типи грошово-кредитної політики: політику “дорогих грошей” (рестрикційна – лат. Restrictio – обмеження) і політику “дешевих грошей” (експансіоністська – лат. expansio – поширення).
Рестрикційну політику Застосовують, як правило, у фазі різкого піднесення, як метод боротьби з інфляцією задля стабілізації грошової системи. Ця політика спрямована на підвищення рівня процентних ставок, стримування темпів зростання грошової маси в обігу, на обмеження кредитних операцій.
Експансіоністська політика Спрямована на подолання спаду виробництва, пожвавлення ділової активності, стимулювання інвестиційних процесів і збільшення платоспроможного попиту населення на товари і послуги, тобто на розширення обсягів кредитних операцій, зниження рівня процентних ставок, загальне зростання грошової маси.
Усі функції центрального банку взаємопов’язані і створюють об’єктивні передумови для виконання центральним банком функції регулювання всієї грошово-кредитної системи країни і економіки в цілому.
На відміну від центральних, значна частина яких одержує статус державних національних, усі комерційні банки, які знаходяться на нижчому рівні кредитної системи у порівнянні з центральними є приватними, і розбудовуються на засадах акціонерного капіталу (комерційні банки – це акціонерні товариства).
Комерційний банк – Установа, яка створена для залучення грошових засобів юридичних і фізичних осіб та розміщення їх від власного імені на кредитних умовах: повернення, платності, терміновості, а також для здійснення інших банківських операцій з метою одержання прибутку.
Операції комерційних банків Слід розділити на три групи: Пасивні (по залученню коштів); активні (по розміщенню коштів); комісійно-посередницькі (виконання операцій за дорученням клієнтів на комісійних засадах, тобто за винагороду, – це інкасові, трастові та перевідні операції).
Основна спрямованість комерційних банків це отримання прибутку, що і відрізняє їх від центрального банку.
Комерційні банки можуть виконувати всі функції інших кредитно-фінансових інститутів, крім функцій центрального банку. Сучасні комерційні банки виконують до 200 різних операцій. Залежно від функцій і характеру здійснюваних операцій серед комерційних банків виділяють інвестиційні, іпотечні та ощадні.
Інвестиційні банки – це спеціалізовані кредитні установи, що здійснюють фінансування і кредитування інвестицій. Основними об’єктами інвестиційної діяльності є облігації приватних компаній і держави, акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, укладених у цінні папери, утворює Інвестиційний портфель. Його структура дає змогу мінімалізувати ризик невиконання емітентом (установа, що випускає в обіг цінні папери та інше) узятих на себе зобов’язань і отримати максимальний прибуток.
Іпотечні банки (гр. Hypotheke – застава, заклад) – це установи, що спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості – землі та будівель. Такими є земельні банки, які дають позику під заставу землі. Ресурси іпотечних банків формуються за рахунок власних нагромаджень, іпотечних облігацій, за рахунок звичайних банківських послуг. Ці ресурси використовують для надання іпотечного кредиту – довгострокової позики під заставу нерухомості, іпотеки. За несплату заборгованості в строк позичальник втрачає нерухомість, якою забезпечено кредит, і право на заставне майно переходить до банку або іншого власника.
Ощадні банки Залучають заощадження населення, які без допомоги кредитної системи не можуть функціонувати як капітал. Крім того вони розміщують ці кошти в економіку через операції з цінними паперами, кредитування споживчих потреб населення, надання різноманітних юридичних послуг, здійснення валютних операцій.
Результатом здійснення банківських операцій є банківський прибуток, який утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і відсотків, сплачених вкладникам, тобто це результат операцій банків по активам. Доходи банку формуються також від операцій із цінними паперами, біржових операцій та надання позик власного капіталу.
Внаслідок злиття промислового і банківського капіталу появилася якісно нова форма капіталу – фінансовий капітал, який сприяє подальшому усуспільненню виробництва.
На сучасному етапі злиття банківського і промислового капіталу є процес прямого, а не через кредит проникнення банківського капіталу в промисловість. Це здійснюється через Придбання банками акцій промислових компаній. Купуючи їх банки встановлюють контроль над акціями, оскільки володіють їх контрольним пакетом.
Банки також купують акції промислових підприємств для спекулятивних операцій на біржі та отримання біржового прибутку. Банківський капітал проникає в промисловий через випуск і розміщення банками акцій промислових підприємств. Останні вдаються до випуску нових акцій і облігацій коли їм потрібні додаткові капітали, вони доручають функцію розміщення цінних паперів банкам. Банки з випуску цінних паперів мають на меті отримання Емісійного прибутку – різниці, між курсом продажу акцій і облігацій та курсом їх купівлі. Емісійний прибуток сягає до 8-10 %.
Проникнення банківського капіталу в промисловий здійснюється через участь у заснуванні нових підприємств, що дає змогу привласнювати значний засновницький прибуток.
Все це сприяє зменшенню частки банківського капіталу у структурі фінансового, який витісняється спеціалізованими Кредитно-фінансовими установами (інститутами), які є структурною складовою кредитної системи небанківського типу, акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.
Спеціальні кредитно-фінансові інститути кредитної системи проводять кредитування певних галузей чи економічних сфер – промисловості, сільського господарства, кооперації, будівництва, торгівлі тощо. У їх діяльності визначається одна або дві основні операції. Вони домінують у відносно вузьких сферах позичкового капіталу та мають специфічну клієнтуру. До цих спеціальних установ відносять страхові компанії, інвестиційні банки і інвестиційні компанії, спеціальні банки, фінансові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо. Існування в кредитній системі спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів значно розширює фінансові можливості окремих клієнтів і дрібних фірм, оскільки збагачує варіанти вибору власником дрібного бізнесу джерел кредитування.
В Україні система спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів перебуває на стадії формування. її суб’єктами є комерційні страхові компанії, пенсійні фонди та інші установи.
Основним видом банківської діяльності є Кредитування. Банківське кредитування (як і комерційний кредит) здійснюється на засадах строковості, платності, поверненості і гарантованості.
Строковість Кредитування полягає у тому, що усі кредити надаються лише на певний строк – це короткотермінові і довготермінові кредити. Принцип Платності Здійснюється при сплаті певного процента за користування кредитом, Поверненості – у поверненні банку всієї суми кредиту разом з процентами у визначений термін, гарантованості – у захисті грошових коштів виданих у кредит, шляхом забезпечення позики певним закладом (заставою) майном, товарами чи цінними паперами або гарантією іншого банку чи установи.
Кредитування може здійснюватися Готівкою Чи Безготівковими засобами (у чековій формі).
Кредити готівкою здійснюються за рахунок тих грошових коштів, які банки одержують на строкові рахунки (клієнт гарантує, що він не буде чіпати ці засоби протягом певного часу – кварталу, року чи більше, за що банк виплачує йому більші проценти), або за рахунок готівкових кредитів центрального банку.
Поряд із строковими рахунками банк відкриває також Поточні (безстрокові) рахунки. Ці засоби надавати в кредит ризиковано, адже клієнт у будь-який момент може їх зажадати назад. Водночас банк не може допустити, щоб ці наявні грошові кошти без руху знаходилися у банківських підземеллях (резервах). Це різко обмежує можливості банку в акредитуванні. Намагаючись розірвати ці пута на шляху кредитної емісії і, водночас, не підірвати довір’я клієнтів, банки знайшли можливість і ці засоби використати для кредитування. Для цього комерційні банки утворили Систему часткових банківських резервів, Яка знаходиться в основі кредитних систем в більшості країн ринкової економіки.
Система часткових резервів грунтується на централізації частини грошових засобів банків в спеціальних фондах, якими розпоряджається центральний банк країни. Створивши часткові резерви, комерційні банки сміливо можуть віддавати у кредит ту частину коштів поточних рахунків яка залишилася після внесення у систему часткових резервів. Усуваючи можливість критичних ситуацій при зверненні вкладників якогось банку з вимогою про виплату їм більших сум готівки, ніж зберігається у сейфах цього банку, єдина резервна банківська система дозволяє кожному банку сміливо здійснювати кредитну емісію, якщо це кредитування відповідає усім умовам, які були розглянуті вище. Крім того, резервна система дає можливість через зміну грошової маси управляти економічним розвитком країни.
Суть кредитної емісії полягає у збільшенні банками грошової маси країни за рахунок створення нових поточних рахунків у чековій формі для тих клієнтів, які беруть позику не готівкою, згоджуючись здійснювати свої майбутні операції в Безготівковій формі – за допомогою чеків.
При цьому кредитна емісія має чіткі межі, які визначаються Величиною резервних вимог центрального банк У.
Кожен банк може видати у формі кредитів лише частину тієї суми, яку він одержав від своїх вкладників. Але усі банки разом можуть надати значно більше грошей ніж внесли їх вкладники. Розмір цього перевищення прямо пов’язаний з рівнем резервних вимог через співвідношення, яке називають мультиплікатором депозитів і яке визначає межі зростання грошової маси за Рахунок безготівкових грошових засобів.
Мультиплікатор депозитів (мультиплікатор грошовий) – показник, що характеризує можливості економіки у цілому, і банківської системи зокрема, збільшувати грошову масу в обороті. В основі дії цього мультиплікатора лежить процес обов’язкового резервування частини засобів, які отримуються комерційними банками у вигляді депозитів на спеціальних рахунках у центральному банку.
Величина мультиплікатора визначається так:
Сучасний етап розвитку банківської системи в Україні свідчить про те, що в нашій державі відбувся процес становлення дворівневої банківської системи, який набув глибокого впливу на загальноекономічний розвиток. Але становлення і реформування банківської системи випереджало реформування економіки, наслідком чого були значні тіньові обороти капіталу, відплив його за кордон. Система страхування депозитів і кредитів практично не діяла і, як наслідок, на початок ХХІ ст. в Україні було зареєстровано 214 банків, а їх агрегований капітал становив усього 4,9 % від загального обсягу ВВП України. В країнах Західної Європи цей показник становив 80 % від ВВП, тому першочерговим завданням банківської системи України стає процес нарощування банківського капіталу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)