Економічна політика – Бєляєв О. О. – § 1. Сутність макроекономічної стабілізації та її моделі
Стратегічний курс на створення підвалин соціально орієнтованої економіки в Україні потребує розв’язання першочергових проблем перехідної економіки. Передовсім це стосується стабілізації економіки, а також переходу до справжнього економічного зростання. У пропонованій темі розглядаються зміст політики економічної стабілізації та її різні варіанти, методи дослідження оптимальних параметрів економічного зростання, конкретизуються фінансово-кредитні інструменти щодо виконання поставлених економічних завдань.
§ 1. Сутність макроекономічної стабілізації та її моделі
Сутність стабілізації економіки. Кінцевою метою економічної трансформації перехідного суспільства в Україні є створення умов для переходу до ефективної економічної системи, яка б забезпечувала оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення цієї мети потребує економічної стабілізації з дальшим переростанням у економічне пожвавлення, а відтак піднесення. Якщо розкрити кінцеву мету реформування, то вона передбачає не просте лінійне підвищення ефективності економіки, а перехід до пості індустріального суспільства. Останнє є суттєвим для вибору засобів економічного регулювання.
Сутність макроекономічної стабілізації полягає в подоланні макроекономічної незбалансованості. Вона характеризується коливанням обсягу національного продукту, рівнів цін і зайнятості та браком умов для впевненого зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин має в основному циклічний характер, тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди відхилень та зменшення глибини спаду. Свого конкретного змісту вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підгрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. За таких умов у економіці циклічного безробіття практично немає, а рівень інфляції стабільно мінімальний.
Загальні риси макроекономічної стабілізації універсальні, однак у країнах з транзитивною економікою вони набувають специфічного забарвлення.
Специфіка макроекономічної стабілізації в перехідній економіці. У першу чергу відмінність макроекономічної стабілізації у країнах, що переходять до ринку, у тому числі в Україні, полягає в тому, що вона скерована не на пом’якшення циклічних коливань, а насамперед на подолання системної кризи, яка охопила всі сторони суспільного життя: економічну, соціальну, політичну, духовну – і яка має різні причини.
Наступна відмітна риса макроекономічної незбалансованості – її надзвичайна глибина та всеосяжність. Так, скорочення ВВП становило понад 60 % від 1990 р., а обсяг капіталовкладень за цей період скоротився майже у 5 разів. Якщо спробувати знайти аналогію, то тільки Велика депресія 30-х років XX ст. мала приблизно такі показники. Наприклад, у США промислове виробництво 1933 року становило 48 % від рівня 1929 року, а обсяг капіталовкладень – 16,4%. В СРСР навіть у найважчий воєнний 1942 рік обсяг промислового виробництва становив до довоєнного 1940 року 77 %.
Феноменом перехідної економіки є те, що за її умов соціально гостра проблема безробіття не стає, принаймні на перших етапах економічних перетворень, однією з головних. Вона ще й до цього часу є очікуваною, а в економічній політиці України залишається фактично поза увагою. Макроекономічну стабілізацію гальмує нерозуміння населенням природи соціально-економічних змін; воно не може ані захистити себе, ані адаптуватись до цих змін. Ідеться про те, що значна частка працездатного населення все ще сподівається на державні заходи стосовно поліпшення свого становища. Але для реальних змін, як стверджує академік В. М. Геєць, потрібно, щоб 2/3 працездатного населення могли діяти ініціативно. Проте наявна модель економічної стабілізації пропонує лише створення нової системи соціального захисту, яка відрізняється від відповідної моделі планової економіки в основному тим, що соціальний захист населення держава перекладає на плечі самого населення.
І нарешті, специфіка макроекономічної стабілізації у перехідному суспільстві полягає у формуванні нової системи економічних відносин, а не зводиться до якогось вдалого набору економічних заходів для збалансування тих чи тих економічних показників. Макроекономічна стабілізація в перехідній економіці має не функціональний, а трансформаційний характер. Економічна збалансованість досягається за умови зміни режиму, порядку функціонування економіки, появи нових господарських інституцій.
Особливістю макроекономічної стабілізації перехідних економік є її проведення ринковими інституціями, які або щойно сформувалися, або яких ще немає взагалі. Наприклад, ринкове середовище потребує певної кількості суб’єктів господарювання у кожній сфері чи галузі. Проте утворити їх миттєво неможливо, а також не можна говорити про наявність усіх ланок інфраструктури, правової бази ринкових відносин, системи збирання, опрацювання і видавання інформації різноманітним суб’єктам господарювання і т. ін. Брак потрібних інституціональних перетворень перешкоджає макроекономічній стабілізації, а брак останньої негативно впливає на темпи і характер інституціональних перетворень. Зокрема, гіперінфляція стимулює утворення посередницьких фірм, обмежує виробничий сектор, сприяє виникненню спекулятивних структур.
Пріоритети політики макроекономічної стабілізації. Макроекономічна стабілізація є не єдиним блоком трансформаційних перетворень. До цього процесу ще входять інституціональні перетворення та мікроекономічна стабілізація. Усі три блоки реформування економіки взаємообумовлені. Взаємозв’язаність цих складових робить перетворення системними, а в системних перетвореннях своєю чергою існує проблема їх послідовності й субординації як стосовно блоків у цілому, так і окремих ознак усередині кожного з блоків.
Вибір пріоритетних напрямків перетворень у кожному з блоків тісно пов’язаний з вибором тієї чи тієї моделі трансформації економіки. Власне кажучи, модель і є сукупністю заходів перетворення, яким притаманна певна послідовність та підпорядкованість їх реалізації. Загальновідомо, що головними моделями трансформування економіки є “шокова терапія” та гра дуалізм.
Модель “шокової терапії” є аж надто радикальною. Вона передбачає блискавичні разові заходи і безповоротне руйнування попередньої економічної системи. “Шокова терапія” грунтується на лібералізації цін, послідовній і за можливості якнайширшій приватизації, фінансовій стабілізації монетарними методами.
Градуалістська модель потребує поступових перетворень, зваженого використання елементів попередньої економічної системи. Вона зберігає провідну роль держави в економіці за умов перегляду й оновлення функцій державних організацій, надання самостійності підприємствам усіх форм власності, стимулювання вітчизняного виробництва та структурної перебудови.
З огляду на цю послідовність заходів макроекономічна стабілізація великою мірою визначається вибраною моделлю трансформації. Так, за “шокової терапії” основний акцент робиться на фінансовій стабілізації, а гра дуалізм у підгрунтя перехідних процесів ставить розвиток виробничого потенціалу на перебудованій структурі. Тому його ще називають виробничо-структурним варіантом, котрий допускає перехід до економічного пожвавлення без фінансової стабілізації.
Зміст макроекономічної стабілізації за варіантом “шокової терапії”. У моделі “шокової терапії” макростабілізація, практично, ототожнюється з фінансовою стабілізацією. За цією моделлю слід провести анти інфляційну політику, досягти стабільності цін, що стане достатньою умовою для ефективної роботи ринкових механізмів (попиту, пропонування, рівноважної ціни, конкуренції тощо) і формування в цілому ринкової економіки. Така ідея визначала політику реформ в Україні у 1992-1995 роках.
Ліберальний варіант поділяється на ортодоксальний і гетеро доксальний підходи. І той і другий на перший план висувають антиінфляційну політику, проте з деякими відмінностями.
Ортодоксальний підхід передбачає скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок зменшення державних витрат (на державне втручання в економіку, соціальний захист і забезпечення, управління, оборону і т. ін.) і збільшення дохідної бази бюджету (скорочення податкових пільг, підвищення рівня збирання податків, ліквідація позабюджетних фондів тощо). Одночасно проводиться жорстка грошово-кредитна лінія, яка реалізується в політиці “дорогих грошей”: обмеження грошової емісії, підвищення облікової ставки відсотка, підвищення норми резервування, скорочення кредитів центрального банку, продаж державних цінних паперів та ін.
Ортодоксальний підхід ділиться у свою чергу на два підвиди залежно від вибору економічних стабілізаторів (так званих якорів). За грошового якоря монетаристські методи грунтуються на жорсткій бюджетній, податковій, грошово-кредитній політиці за “плаваючого” обмінного валютного курсу. Перелічені методи застосовують для обмеження грошової маси і сукупного попиту. У другому випадку вибирається валютний якір, за яким акцент робиться на стабілізації валютного курсу. Впливаючи на курс валют, тримаючи його під контролем, держава знижує інфляційні очікування населення, прив’язує до нього внутрішні ціни, що обумовлює антиінфляційні наслідки.
Світова практика антиінфляційної політики інколи застосовує гетеродоксальний підхід, котрий грунтується на підтвердженні інерційної природи інфляції. За своєю природою інфляція породжує високі очікування знецінення грошей, і це робить малоефективною жорстку монетарну та фіскальну політику. Щоб зупинити вплив минулої інфляції на стабілізацію цін, передбачається застосування певної політики доходів. Сутність її полягає у прямому контролі за зарплатою і цінами. Цей контроль охоплює: 1) повне замороження цін і заробітної плати; 2) законодавчі обмеження рівня приросту цін і заробітної плати; 3) укладення угод між урядом та роботодавцями і профспілками щодо цін та зарплати і т. ін.
Гетеродоксальний підхід не обмежується політикою доходів. Для досягнення позитивного результату контрольоване зростання цін і доходів має доповнюватись антиінфляційними заходами податково-бюджетної та грошово-кредитної політики. Фіскальні та монетарні обмеження мають створити в товарно-грошовій сфері такі умови, за яких ціни та доходи взаємо збалансовані. За інших умов контроль за цінами і доходами спричинить приховану інфляцію, яка зразу стане відкритою після його відміни.
Антиінфляційна політика розраховується на певний період часу, залежно від чого вона може бути або швидкою, або повільною. Стратегія швидкого зниження темпів інфляції означає поступове, крок за кроком, обмеження грошової маси і падіння темпів знецінення грошей. Повільне скорочення грошової маси несуттєво впливає на обсяг виробництва і не призводить до його спаду.
Зауважимо, що вибір тієї чи тієї стратегії залежить від соціально-економічної та політичної ситуації у країні, від рішучості уряду.
Градуалістський варіант макроекономічної стабілізації. Його часто пов’язують зі структурно-виробничою стабілізацією. З цим можна погодитись, однак за певних умов. У чистому вигляді варіант структурно-виробничої стабілізації ще не застосовувався в жодній із країн з перехідною економікою і може вважатися не-апробованим. Проте деякі його елементи було використано в економіках Японії та Китаю.
Основні характеристики макроекономічної структурно-виробничої стабілізації:
1. Активне державне регулювання економіки способом поєднання прямого впливу на умови і процеси відтворення з фінансовим регулюванням.
2. Реалізація структурної перебудови економіки з допомогою концентрації зусиль держави на перспективних напрямах економічного розвитку та ліквідації наявних диспропорцій.
3. Посилення інвестиційної діяльності держави як за її безпосередньої участі в капіталовкладеннях, так і завдяки стимулюванню інвестиційної діяльності.
4. Широка підтримка вітчизняних товаровиробників.
5. Вибір заходів, що стимулюють кінцевий попит з боку фірм та домогосподарств, а не обмежують його.
Структурно-виробнича стабілізація є антиподом “шокової терапії” і суто фінансової стабілізації. її зміст охоплює ідеї кейнсіанського вчення, інституціональної теорії, соціал-демократичної та еволюціоністської шкіл і т. ін. Структурно-виробничий варіант макростабілізації на противагу “шоковій терапії” надає менш важливого значення приватизації, лібералізації цін і зовнішньої торгівлі. Фінансова стабілізація тут похідний елемент виробничої стабілізації. Передбачається, що активна виробнича, інвестиційна, структурна політика сприятимуть швидкій модернізації продуктивних сил, забезпечать зниження витрат, підвищення якості, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної продукції і, зрештою, приведуть до фінансової стабілізації.
Проте реалізація політики структурно-виробничої стабілізації може спричинити підвищення інфляції, але її завжди можна утримати в певних рамках і зробити контрольованою. А з часом висока інфляція, що виникає на першому етапі реформ, погашається економічним піднесенням.
Економічне зростання на основі фінансової стабілізації. Прихильники макростабілізації в її ліберальному варіанті вважають, що економічне зростання похідне від фінансової стабілізації. Якщо рівень річної інфляції впаде нижче 40 % або середньомісячний показник – до 2,8 % протягом як мінімум 6-8 місяців, то з’явиться можливість економічного зростання. За цих умов населення скеровує частину своїх доходів на збереження, підприємці цікавляться довгостроковими інвестиціями. Якщо до всього цього ще приєднується зниження податкових ставок, то тенденція до економічного зростання стає доволі відчутною.
Світовий досвід свідчить, що між низькими темпами інфляції та стійким економічним зростанням існує тісний зв’язок. У таких країнах з перехідною економікою, як Польща, Словенія, Угорщина, Латвія, стабілізація купівельної спроможності національної грошової одиниці супроводжувалась припиненням спаду виробництва, а потім і економічним піднесенням.
Економічне зростання на основі виробничо-структурної стабілізації. Не всі економісти погоджуються з варіантом економічного зростання на базі фінансової стабілізації. Багато з них обгрунтовують інший варіант, доводячи слабкість позицій прихильників варіанта “від фінансової стабілізації до економічного зростання”, їхні аргументи такі:
– практика країн з перехідною економікою є ще не надто переконливою для остаточних висновків про зв’язок темпів інфляції і темпів економічного зростання;
– не можна казати про економічне зростання взагалі, не зачіпаючи якісних боків зростання. Так, в Україні економічне пожвавлення спричинено збільшенням експорту, пов’язаного з економічно брудними виробництвами, а в цілому структура експорту і виробництва погіршується;
° за період, поки настане фінансова стабілізація, умови відтворення суттєво ускладнюються (старіння основного капіталу, збільшення частки імпорту на внутрішньому ринку).
З огляду на ці вади пропонуються заходи, що передбачають виробничо-структурну стабілізацію. Докладніше зміст цих заходів розглядався раніше, а тепер коротко їх перелічимо:
– цілеспрямовані дії на пожвавлення виробництва й удосконалення його структури;
– поліпшення інвестиційної діяльності;
– гармонізація цінових співвідношень і усунення диспаритету цін (як звичайно, зниження цін на сировину та енергоресурси і підвищення їх на готову продукцію).
Ці заходи, на думку прихильників даного підходу, здатні забезпечити економічне зростання.
У практиці трансформаційних змін жоден із даних підходів у чистому вигляді не реалізовувався. Разом з тим поширюється думка про те, що настав час інтегрувати обидва підходи. Акцент на піднесення виробництва мають доповнювати заходи фінансової стабілізації. Оптимальним варіантом були б методи фінансової стабілізації, стимулювання виробництва і структурних змін та інституціональних перетворень, які б застосовувалися разом із самого початку реформ.
Досягнення економічної стабілізації та перехід до економічного зростання забезпечують переважно фінансова та грошово-кредитна політика. Тому розглянемо їх окремо, не прив’язуючи до тієї чи тієї моделі, що дасть можливість краще зрозуміти елементи, які застосовуються в певній моделі стабілізації економіки. До того ж сучасна економічна політика не зводиться на практиці до однієї моделі, а включає набір засобів, властивих різним напрямам. Так, деякі вчені вважають, що досягнення макроекономічної стабілізації включає три групи інструментів (заходів):
– грошову політику;
– фінансову політику;
– політику прямого втручання.
Під фінансовою політикою розуміють сукупність усіх заходів та інструментів, які стосуються формування та використання бюджету країни або бюджету територіальних органів. Звичайно через бюджет здійснюється втручання держави в розподіл обмежених ресурсів на альтернативні цілі використання. Це можуть бути безкоштовні сніданки школярам або дії держави з метою збереження довкілля. Такий розподіл ресурсів називають економічною а локацією.
Методами фінансової політики розподіляються доходи між особами або їх групами, якщо ринковий розподіл не збігається з бажаним з політичних умов. Це різного роду трансфертні виплати, прогресивний прибутковий податок і т. ін.
І безперечно, що фінансова політика активно впливає на економічну стабілізацію. А ту частину фінансової політики, яка на зразок англо-американської “fiscal роїісу” безпосередньо спрямована на стабілізацію, часто називають фіскальною політикою. Саме фіскальна політика і є предметом розгляду в нашій темі.
Грошова політика скерована на регулювання кількості грошей і рівня відсоткової ставки. Провідним органом грошової політики є центральний банк країни. В Україні це Національний банк, котрий діє незалежно від уряду, але в рамках загальної політики стабілізації.
Політика прямого державного втручання безпосередньо впливає на дії ринкових суб’єктів, змушуючи їх до діяльності або бездіяльності, і є складовою виробничо-структурної політики стабілізації економіки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)