Економічна діагностика – Кривов’язюк І. В. – 4. Гнучкість виробничої системи та її діагностика
Виробнича система характеризується такою особливістю як гнучкість. Гнучкість виробничої системи являє собою можливість пристосовувати виробничі системи до умов зовнішнього середовища, яке змінюється, насамперед через поліпшення якості продукції, що випускається.
Під Гнучкістю виробництва Розуміється його спроможність без будь-яких істотних змін техніки, технології і організації виробництва забезпечувати перехід на нові вироби в найкоротші терміни і з мінімальними витратами трудових та матеріальних ресурсів незалежно від зміни конструктивних і технологічних характеристик виробів.
Принцип гнучкості вможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конструктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску деталей і виробів широкої номенклатури.
Гнучке автоматизоване виробництво (ГАВ) являє собою організаційно-технічну виробничу систему, що функціонує на основі комплексної автоматизації і здатна (у діапазоні технічних можливостей) з мінімальними витратами й у коротку терміни, не припиняючи виробничого процесу і не зупиняючи устаткування, переходити на випуск нової продукції довільної номенклатури шляхом перебудови технологічного процесу (у межах наявного верстатного парку й обслуговуючого комплексу) за рахунок заміни програм управління.
Існують три типи технологій з точки зору їх належності до базових, поліпшуючих чи псевдо інновацій. У такому контексті І. Ансофф пропонує враховувати такі три типи технології [26-27]: стабільну, плодотворну та мінливу.
Стабільна технологія – це така технологія, що залишається незмінною протягом всього життєвого циклу певного попиту. Відмінною стратегічною характеристикою цього типу технології є її існування в умовах жорсткої конкуренції виробників того ж самого продукту. Змагання за ринок відбувається переважно шляхом зниження ціни продукції та підвищення її якості. Остання фаза життєвого циклу підтримується непринциповими псевдоінноваціями, які істотно не впливають на основну споживчу функцію продукції. На стадії зростання головним для фірми зі стабільним типом технології є виробництво, а на стадії насичення ринку – маркетинг. Відповідно науково-дослідні роботи мають велике значення для такої фірми тільки на початкових стадіях інноваційного виробництва. Прикладом цього типу технології виступає автомобільна промисловість початку і середини XX ст., традиційні галузі виробництва.
Плодотворна технологія – це така, що зберігається тривалий час, але з її допомогою виробляється декілька поколінь нової продукції при нарощуванні основних характеристик та розширенні сфер її застосування. Плодотворна технологія вимагає постійного оновлення продукції, бо інакше фірму можуть випередити конкуренти. Особливого значення тут набуває активна науково-дослідна робота на всіх фазах життєвого циклу. Причому дуже важливо вчасно визначити фазу “старіння” і переключити дослідження і розробки на інший тип базової технології, бо інерція вдосконалень може вступити в суперечність з економічним віком базової технології. Прикладами плодотворної технології є сучасні процеси виробництва обчислювальної техніки та лікарських препаратів. Ці галузі належать до числа наукомістких виробництв.
Мінлива технологія – це така технологія, що змінюється за базовими характеристиками протягом життєвого циклу попиту, коли також змінюється декілька поколінь нової продукції, які задовольняють цей попит. Прикладом такого типу технологій є виробництво напівпровідникових посилювачів слабких електричних сигналів, вакуумних ламп, транзисторів, інтегрованих схем. Водночас із задоволення того самого попиту відбувається розширення споживчих якостей і відповідно сфер застосування, зміна декількох поколінь продукції і відповідної базової технології. Хоча, якщо виходити із того, що базова інновація – це утворення нової галузі виробництва, то таку технологію можна вважати вдосконалюючою інновацією.
Для діагностики рівня гнучкості виробництва у вітчизняній та зарубіжній літературі пропонуються різноманітні показники. Наприклад, болгарський економіст Н. Пачилов рекомендує використовувати інтегральний показник – коефіцієнт гнучкості виробництва, що розраховується за формулою:
Де В” – середній час налаштування та переналаштування технологічної системи;
Fe – ефективний фонд часу її роботи.
У цьому випадку, за розрахунками автора, чим вище Кг, тим легше й швидше може бути збільшений обсяг виробництва.
В. Н. Родіонова розрізняє часткові й узагальнюючі показники гнучкості виробничих систем. З узагальнюючих показників вона виділяє три: перспективну гнучкість, оперативну гнучкість й ступінь пристосування (універсальності). При цьому під Показником рівня перспективної гнучкості Розуміється кількісна оцінка, що відбиває здатність системи до освоєння конструктивно нової серії виробів. Показник рівня оперативної гнучкості, На думку автора, свідчить про здатність системи до збільшення випуску цієї продукції, а Ступінь пристосування – про те, наскільки відносно збільшаться витрати, пов’язані з перебудовою системи, при відносній зміні параметрів виробничої програми. Останній показник оцінюється за допомогою Коефіцієнта гнучкості, Що пропонується розраховувати в такий спосіб:
Тут ділене являє собою відносну величину додаткових витрат, що вимірюються в часі або в грошовому виразі, на перехід виробничої системи з одного стану в інший. Дільник – відносна зміна виробничої програми.
Із часткових показників гнучкості Родіонова пропонує коефіцієнт універсальності:
Коефіцієнт наступності
У формулах 4.13 і 4.14 Аз означає число змінюваних параметрів виробничої системи; Ан – число елементів виробничої системи, використовуваних у колишньому й застосовуваних у новому виробничому процесі; Ао – відповідно загальне число параметрів і елементів виробничої системи.
Нарешті, необхідно відзначити точку зору A. B. Проскурякова. Він вважає, що існують пряма й непряма оцінки ступеня гнучкості. При цьому пряма являє собою безпосередню оцінку властивостей виробничої системи, що забезпечують її гнучкість, а Непряма – оцінку наслідків прояву властивості гнучкості й, зокрема, оцінку економічних наслідків роботи систем з різною гнучкістю. Ступінь гнучкості виробничої системи, на думку автора, визначають два компоненти: число різних функціональних станів, які система може дискретно приймати в межах своїх технічних можливостей (п), І час переходу з одного функціонального стану в інший – t, що здійснюють різнонаправлений вплив на гнучкість системи. З ростом П Гнучкість підвищується, зі збільшенням t – знижується. На основі цієї концепції А. В. Проскуряковим пропонується визначати інтегральний показник гнучкості виробництва як
Де и – число функціональних станів виробничої системи;
Г – час переналагодження системи при переході з одного стану в інший;
– ефективний фонд часу роботи системи. Узагальнюючий показник гнучкості можна розрахувати за формулою [28, с.45]: ‘
Де Ір, Із – індекси зміни, відповідно, різноманітності й витрат. Якщо Г -1, то виробнича система є гнучкою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)