Економічна безпека підприємств, організацій та установ – Ортинський В. Л. – Кадри як внутрішня загроза безпеці підприємств
Більшість керівників вважають, що безпека комерційного підприємства не стосується компетенції управління персоналом. Для цього існує спеціальна служба, яка працює з кадрами.
Насправді, крім зовнішніх загроз безпеці компанії, як зазначалося, існують і внутрішні, такі, що виникають з боку її власного персоналу. Тут не йдеться навіть про економічну загрозу, яка може виникнути через чиюсь халатність, некомпетентність або просту випадковість. Мається на увазі цілком свідомі крадіжки, саботаж, хабарництво, розголошування комерційної таємниці та інші недобросовісні дії працівників.
На думку американських експертів, вони завдають корпораціям США на порядок більших збитків, ніж індустріальне шпигунство.
Неодноразово доводилося спостерігати поведінку топ-менеджерів різних фірм у ситуаціях кризи, зумовленої зовнішніми або внутрішніми загрозами. І ось який висновок можна зробити: про зовнішні загрози думають більше, готуються до них ретельніше, а морально переживають їх наслідки легше. Відповідно, внутрішні загрози частіше спрацьовують як грім серед ясного неба і завдають значно більших морально-психологічних втрат.
Загалом це легко зрозуміти. Керівники комерційних організацій сприймають зовнішнє середовище (насамперед реальних і потенційних конкурентів, а також, фіскальні, наглядові і дозвільні органи) як свідомо ворожі. Внутрішнє ж середовище компанії – це власні підрозділи і люди, що працюють у них. Керівники наймають свій персонал самі, отже, довіряють йому. Тим більше, що платять за це небагато.
Якщо конкурент нахабно вліз на ринок з тим самим товаром за демпінговими цінами, то чого від нього очікувати? А коли з’ясувалося, що керівник служби постачання вже рік купує в постачальників товар за завищеною ціною і має з цього прибуток, тут справа набагато гірша.
Тому: а) забезпечення внутрішньої безпеки має бути постійним, цілеспрямованим і чітко усвідомлюваним компонентом кадрової політики підприємства; б) загрозам фірми з боку власного персоналу неможливо запобігти повністю, але ними можна управляти і звести їх до мінімуму; в) вище керівництво компанії може і повинно відігравати провідну роль у цьому питанні й інтегрувати дії відповідних підрозділів, передусім служб безпеки і управління персоналом.
Часто підприємства потерпають від зловживань з боку персоналу. Такими зловживаннями можуть бути:
1. Дрібні разові розкрадання. Люди схильні іноді здійснювати дрібні крадіжки (наприклад, розкрадання товарів в магазинах самообслуговування). Такі крадіжки не є системними і не дають помітної економічної вигоди. їх здійснюють швидше з пустощів у випадках, коли людина впевнена у своїй безкарності. До них бувають схильні люди незалежно від матеріального статку. Вони мотивуються переважно прагненням “полоскотати нерви”, іноді дрібною “помстою”. Здебільшого люди здійснюють їх без попередньої підготовки і продумування: просто хапають те, що, на їх думку, погано лежить.
Економіці підприємства такі крадіжки навряд чи можуть завдати помітного збитку. Небезпека їх в іншому: розбещення персоналу і вірогідність переходу звиклої до таких крадіжок людини на наступний рівень. Головний засіб захисту від них – не створювати спокус. У потоках готівки компанії слід виявляти “дірки”, через які можливе витікання дрібних сум, і установити над ними контроль.
2. Систематичні розкрадання середнього розміру: “надбавка до зарплати “. Ця група розкрадань відрізняється від першої тим, що здійснюється з економічних мотивів, має систематичний характер, є продуманою і зазвичай забезпечується заходами безпеки. Саме через це розкрадаються незначні (на тлі загального грошового потоку) суми. Проте в такий спосіб працівник може забезпечити собі постійний дохід.
Такі розкрадання, на відміну від попередньої групи крадіжок, завдають значних збитків підприємству. їх легко оцінити, підрахувавши суму зарплати працівників, посадова позиція яких допускає можливість розкрадань. їх небезпека для моралі персоналу полягає в тому, що хоча ніхто особливо не афішує своїх “подвигів”, у колективі виробляється негласне ставлення до них як до буденності. Особливо небезпечно, коли це ставлення мовчазно розділяє і менеджмент підприємства: створюється атмосфера потурання, за якої головне не попастися на місці злочину. Відомі організації, куди поступають на роботу не через зарплату (зазвичай низьку), а заради “додаткового заробітку”. Менеджмент таких організацій не підвищує зарплату працівникам, оскільки вважає, що ті “все одно своє візьмуть”. Така атмосфера швидко корумпує нових працівників. Відомі випадки, коли новачків, що чинили опір цьому, під тим чи іншим приводом “виживали” з організації.
Якщо в організації або окремих її підрозділах склалася така атмосфера, то перемогти її повністю можна, лише звільнивши старий персонал і найнявши новий. Спроби менеджменту боротися з такими розкраданнями через налагодження системи обліку і контролю часто викликають обурення персоналу, аж до звільнень.
3. “Внутрішнє підприємництво ” – найбільш небезпечний тип зловживань, що виникає там, де працівники можуть розпоряджатися значними сумами і самостійно ухвалювати важливі фінансові рішення. Формально працюючи на організацію, такі люди створюють на її основі внутрішній “приватний бізнес”. Тут ідеться вже не про “додаткову зарплату”, а про привласнення великих сум грошових коштів. Цей тип зловживань поширений у:
А) владних структурах, де чиновники беруть хабарі за сприятливе для “клієнта” вирішення питань;
Б) промислових підприємствах, де наймані керівники і працівники відділів постачання і збуту беруть “комісію” з постачальників і клієнтів (якщо продукція дефіцитна);
В) комерційних структурах, де окремі наймані працівники (в торгівлі) здійснюють операції на значні суми, особисто спілкуються з клієнтами, мають доступ до готівки і можливість так чи інакше привласнювати частину цих сум.
“Внутрішнє підприємництво” відрізняється від двох інших типів зловживань такими особливостями:
O “внутрішніх підприємців” не буває багато, інакше за їхніх апетитів вони б уже давно розорили організацію;
O “внутрішні підприємці” набагато більше, ніж “середні” розкрадачі, схильні вступати в коаліції як усередині підприємства, так і із зовнішніми контрагентами: привласнюють досить великі суми, щоб ділитися, а значні операції часто привертають до себе увагу керівництва та інших “третіх сторін”, які можуть помітити зловживання;
O як і “середніх”, їх не мучать сумління, каяття і загалом вони не вважають свою поведінку підлою. Але мотивування (у комерційних організаціях) інше: “я забезпечую організації такі великі доходи, що вона просто зобов’язана ділитися”;
O “внутрішні підприємці” зазвичай “чіпляються” за своє місце, бояться втратити його, адже саме воно забезпечує їм дохід. Щоб покинути організацію, вони повинні гарантовано забезпечити собі аналогічні умови в іншому місці, що не завжди можливо зробити.
Головний спосіб розкрити “внутрішнього підприємця” – відстежити його витрати. Як правило, він робить покупки “не за можливостями”: дорогі автомобілі, квартири, круїзи. Стосовно “середніх” і “дрібних” крадіїв це не спрацьовує, оскільки зі своїх доходів вони зазвичай не дозволяють собі особливо шикувати.
Явна ознака “внутрішнього підприємництва” (а також часто “середніх” розкрадань) – “закритість” стосунків трейдера з клієнтом. Трейдери намагаються під приводом того, що “клієнт не працюватиме ні з ким, окрім мене”, максимально обмежити інформацію про операцію, аж до спроб приховати ім’я того, хто отримав комісію. Насправді така ситуація може бути психологічно виправдана тільки одним – змовою трейдера з клієнтом. У решті випадків цей привід є надуманим: що важливіше для клієнта – реальні гроші, які він отримує, чи “красиві очі” трейдера? І чи справді він відмовиться від першого заради другого?
(2 votes, average: 4,00 out of 5)