Економічна безпека – Користін О. Є. – § 4. Взаємодія державних правоохоронних органів з виявлення, запобігання та розслідування економічних злочинів

Під взаємодією правоохоронних органів у сфері боротьби з економічною злочинністю слід розуміти необхідну, спільну діяльність, що здійснюється на основі законних та підзаконних нормативно-правових актів у конкретних організаційних формах, узгоджену за метою, місцем та часом і спрямовану на забезпечення якісного та ефективного виконання покладених на них завдань для забезпечення економічної безпеки України.

Взаємодія правоохоронних органів між собою та з органами фінансового контролю завжди відігравала важливу роль у забезпеченні економічної безпеки держави. При об’єднанні зусиль правоохоронних та контрольних органів підвищується результативність, ефективність та дієвість контрольної діяльності у боротьбі зі злочинами у сфері економіки.

Підрозділи, які здійснюють боротьбу з економічною злочинністю, в установленому законом порядку взаємодіють з Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Національним банком України, іншими центральними органами виконавчої влади. Міністерство фінансів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державне казначейство України, Державна інспекція з контролю за цінами, а також інші державні органи, що мають контрольні повноваження, мають сприяти виконанню завдань, покладених на підрозділи, які здійснюють боротьбу з економічною злочинністю, у межах своєї компетенції.

Взаємодію умовно поділяють на окремі види. Залежно від їх характеру відокремлюється декілька видів взаємодії, кожен з яких має свої особливості. Зокрема, взаємодію правоохоронних органів можна класифікувати за такими критеріями: 1) метою; 2) характером зв’язків; 3) способом вирішення завдань; 4) кількістю учасників; 5) часом і тривалістю спільних дій; 6) напрямами; 7) відношенням до системи правоохоронних органів; 8) ступенем конспірації або конфіденційності; 9) організаційно-правовою формою; 10) підставами виникнення; 11) спрямованістю функціонування. Найважливішою організаційно-правовою формою взаємодії є взаємне інформування.

Порядок взаємодії підрозділів, які здійснюють боротьбу з економічною злочинністю, умови обміну інформацією, використання банків даних, а також проведення скоординованих заходів регулюються спільними актами Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України.

Специфіка взаємодії правоохоронних органів при виявленні і розслідуванні економічних злочинів залежить від низки обставин. Форми такої взаємодії можна класифікувати за кількома ознаками.

Залежно від стадії кримінального судочинства можна виділяти взаємодію: а) на стадії перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про злочин; б) під час досудового розслідування.

Залежно від нормативно-правової регламентації можна вести мову про форми взаємодії: а) офіційні (процесуальні – передбачені КПК; офіційні непроцесуальні – передбачені іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами); б) неофіційні консультації фахівців.

Залежно від часу буває: а) взаємодія при виявленні ознак злочину контрольним органом; б) взаємодія під час призначення ревізії і перевірки правоохоронним органом; в) взаємодія під час проведенню ревізії; г) взаємодія під час оцінювання її результатів.

Найбільш ефективними і поширеними на практиці є такі форми взаємодії:

– обмін інформацією про різні порушення у сфері економіки;

– непроцесуальна консультативна допомога працівників контрольних органів оперативним працівникам, слідчим з питань, що потребують спеціальних знань;

– ревізія з ініціативи підрозділів міліції;

– допит працівників контрольних органів як свідків у кримінальній справі з питань, що потребують спеціальних знань;

– залучення працівників контрольних органів до участі у проведенні окремих слідчих дій як спеціалістів.

Взаємодія в діяльності правоохоронних органів регулюється цілою низкою нормативно-правових документів. Так, одним із нормативно-правових актів, що визначає основні принципи, форми та напрями взаємодії правоохоронних органів та інших державних органів, є Інструкція “Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю”, затверджена спільним наказом, виданим 10 вересня 1994 р. № 4348. Нею визначаються основні принципи, напрями та форми взаємодії у вирішенні питань боротьби із злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державного митного комітету України, Національної гвардії України, Міністерства оборони України, Міністерства юстиції України.

Основними принципами такої взаємодії Інструкцією визначено: суворе дотримання законності; оперативність розгляду і прийняття рішень з питань, що потребують спільного вирішення та забезпечення їх виконання у межах визначеної компетенції; комплексне використання у разі необхідності сил і засобів, які є в розпорядженні сторін, що взаємодіють.

Напрямами взаємодії є:

– організація реалізації державної політики у сфері боротьби із злочинністю;

– профілактика злочинів та інших правопорушень;

– виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів;

– розшук та затримання злочинців;

– забезпечення громадського порядку та громадської безпеки;

– вдосконалення правової бази боротьби із злочинністю.

Основні форми взаємодії правоохоронних органів розглядаються у поєднанні з напрямами її здійснення:

1. У реалізації державної політики боротьби із злочинністю:

– проведення спільних засідань колегій міністерств і відомств, що взаємодіють, оперативних нарад керівників їх структурних підрозділів з метою розгляду найбільш актуальних проблем правоохоронної діяльності, прийняття погоджених рішень щодо реалізації державних програм боротьби із злочинністю, виконання нових законів та правових актів органів влади України з питань боротьби із злочинністю;

– розроблення та реалізація спільних планів, програм боротьби із злочинністю;

– видання спільних відомчих нормативних актів, що регламентують порядок взаємодії під час реалізації правових актів органів влади України та вжиття заходів боротьби із злочинністю, у тому числі з окремими її видами;

– створення спільних робочих груп представників правоохоронних органів для вивчення окремих проблем боротьби із злочинністю та розроблення пропозицій щодо їх вирішення.

– надання групам у складі працівників апаратів міністерств і відомств комплексної практичної допомоги підпорядкованим підрозділам у реалізації правових актів, програм боротьби із злочинністю, виконанні спільних рішень колегій та оперативних нарад центральних органів, вдосконаленні форм взаємодії між їх підрозділами на місцях;

– спільна підготовка та подання до органів влади країни узагальненої інформації про стан криміногенної ситуації, пропозицій про заходи щодо її поліпшення.

2. У профілактиці злочинів та інших правопорушень:

– розроблення та подання до проектів державних програм боротьби із злочинністю погоджених пропозицій з питань профілактики злочинів та інших правопорушень, у тому числі загальної та індивідуальної профілактики, запобігання найбільш поширеним видам правопорушень;

– взаємне інформування правоохоронними органами один одно про виявлені ними у процесі здійснення своїх функцій причини та умови, що сприяють злочинам та іншим правопорушенням, безпосередня боротьба з якими віднесена до компетенції іншого правоохоронного органу;

– погоджене визначення переліку інформації, оперативний обмін якою та використання може сприяти своєчасному вжиттю заходів щодо запобігання злочинам. Нормативне закріплення у разі необхідності, порядку обміну такою інформацією між правоохоронними та іншими органами;

– спільне вивчення проблем профілактики злочинів і розроблення пропозицій та заходів щодо їх вирішення;

– підготовка та внесення до відповідних інстанцій, міністерств і відомств спільних пропозицій про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

3. У виявлений припиненні, розкритті та розслідуванні злочинів

– своєчасне інформування правоохоронними органами один одного про відомі їм факти готування чи вчинення злочинів дізнання або розслідування яких законом покладено на то орган, якому про це повідомляється. Забезпечення вжиття підпорядкованими підрозділами невідкладних заходів по запобігання таким злочинам, їх припинення, затримання осіб які їх вчинили, охорони місця події та зберігання слідів злочину до прибуття працівників іншого правоохоронного органу. Прийняття за ними, у разі необхідності, рішень згідно з кримінально-процесуальним законодавством;

– визначення спільними нормативними актами порядку взаємодії оперативних і слідчих підрозділів у розкритті та розслідуванні конкретних видів злочинів з детальним регламентуванням дій цих підрозділів;

– створення, у разі необхідності, слідчо-оперативних груп з числа працівників органів, що взаємодіють, для вжиття у межах визначеної законодавством компетенції заходів виявлення розкриття та розслідування особливо небезпечних злочинів, також злочинів, скоєних організованими злочинними угрупованнями, та тих, що мають міжрегіональний та міждержавний характер, пов’язані з наркобізнесом або набули великого громадського резонансу;

– використання, за взаємним погодженням, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, митних та інших органів як фахівців для участі у викритті злочинних груп, розслідуванні проявів організованої злочинності, проведенні криміналістичних експертиз і досліджень, для консультацій. Визначення таких працівників у підрозділах, встановлення порядку їх використання та спеціалізації;

– взаємообмін інформацією, що міститься у централізованих, обласних та інших банках даних оперативно-розшукового, оперативно-довідкового та іншого призначення. Спільне визначення порядку надання та користування такою інформацією при розкритті та розслідуванні злочинів.

4. У напрямі удосконалення правової бази боротьби із злочинністю виділяються такі форми:

– спільне вивчення практики застосування законодавства з питань боротьби із злочинністю з метою розроблення єдиних рекомендацій щодо його виконання, виявлення недоліків та прогалин і підготовки погоджених пропозицій щодо їх усунення;

– обмін інформацією про практику виконання правових актів з питань правоохоронної діяльності та проблемами, що при цьому виникають, пропозиціями та рекомендаціями щодо їх вирішення;

– створення робочих груп за ініціативою правоохоронних органів для підготовки нових законопроектів, пропозицій про зміни і доповнення законодавства;

– направлення підготовленого одним правоохоронним органом законопроекту іншим правоохоронним органам для надання зауважень та пропозицій з питань, що стосуються їх компетенції;

– спільне обговорення керівниками правоохоронних органів законопроектів, що стосуються питань боротьби із злочинністю та вироблення погоджених рішень.

Організація здійснення такої взаємодії передбачається на трьох рівнях:

– на державному рівні – між центральними апаратами Міністерства внутрішніх справ. Служби безпеки, Міністерства юстиції, Державного митного комітету. Державного комітету у справах охорони державного кордону України, внутрішніх військ, Міністерства оборони;

– на обласному рівні – між головними управліннями, управліннями МВС України в Криму, областях, містах Кисві і Севастополі, на транспорті. Головним управлінням СБУ в Криму, управліннями СБУ в областях і містах Києві та Севастополі Головним управлінням юстиції в Криму, управліннями юстиції в областях і містах Києві та Севастополі, митними органами, управліннями Прикордонних військ чи окремими прикордонними загонами, військовими частинами внутрішніх війсь та Збройних Сил України;

– на міському та районному рівні – між міськрайлінвідділам (управліннями) головних управлінь, управлінь МВС України в Криму, областях, містах Києві, Севастополі та на транспорті, міськими, районними та міжрайонними відділами СБУ митницями чи митними постами, підрозділами Прикордонних військ, внутрішніх військ та Збройних Сил України.

Наказом Генерального Прокурора України від 21 лютого 2000 р.№2 “Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю визначено такі основні шляхи щодо координації діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю:

– проведення координаційних нарад керівників правоохоронних органів;

– обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю;

– видання спільних наказів, вказівок, підготовка інформаційних листів та інших організаційно-розпорядчих документів;

– спільні виїзди у регіони для проведення узгоджених дій, перевірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органами у боротьбі зі злочинністю;

– вивчення і поширення позитивного досвіду;

– створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів;

– проведення спільних цільових заходів з метою виявлення і припинення злочинів, а також усунення причин і умов, що сприяння їх вчиненню;

– взаємне використання можливостей правоохоронних органів для підвищення кваліфікації працівників, проведення спільних семінарів, конференцій;

– розроблення і затвердження узгоджених планів координаційної діяльності та інших напрацьованих практикою форм.

Вибір форм координаційної діяльності визначати в кожному конкретному випадку, виходячи з обстановки і характеру питання, що потребує вирішення.

Така координація має здійснюватись у межах повноважень, визначених законодавством, без втручання в організаційно-розпорядчу й оперативну діяльність інших правоохоронних органів (наказ Генерального Прокурора від 20 жовтня 2002 р. № 1/1).

В Указі Президента України від 20 березня 2001 р. № 183 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 р. “Про заходи щодо детінізації економіки” передбачено таку форму взаємодії Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України, як розроблення програми заходів протидії створенню фіктивних підприємств.

Указом Президента України від 6 лютого 2003 р. № 84 “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” також передбачена взаємодія у: здійсненні протидії злочинам у сфері економіки, передусім в її пріоритетних галузях; захисті від злочинних зазіхань на державні бюджетні кошти; викритті фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; забезпеченні надійної охорони державного кордону, перекритті каналів проникнення в Україну предметів контрабанди; перевірці законності джерел походження коштів, що залучаються для формування статутних капіталів банків та інших фінансових установ; закритті каналів незаконного відтоку капіталів за кордон; забезпеченні жорсткого контролю за виконанням умов кожного договору купівлі-продажу стратегічно важливих об’єктів; запобіганні фактам приватизації через компанії, зареєстровані в офшорних зонах, як форму приховування реальних власників, джерел походження коштів і ухилення від сплати податків.

Більш детально взаємодія органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами врегульована у міжвідомчих рішеннях, інструкціях. Так, у листопаді 1996 р. Кабінет Міністрів України ухвалив рішення щодо об’єднання в боротьбі з тіньовими доходами зусиль МВС, ДПА і СБУ, керівники яких уклали низку тристоронніх угод про взаємну співпрацю. Серед міжвідомчих інструкцій слід назвати насамперед: “Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі зі злочинністю”, “Про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю на державному кордоні” від 20 червня 1994 р., “Про взаємодію МВС, СБУ, ДМК і Держкомкордону України у боротьбі з правопорушеннями у сфері зовнішньоекономічної діяльності, припиненні незаконного вивозу та ввозу наркотичних засобів: сильнодіючих, отруйних, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів, культурних та історичних цінностей” від 9 липня 1993 р. тощо.

Надзвичайної актуальності набуває проблема здійснення між народного співробітництва правоохоронних органів різних країн Україна має певну правову базу для успішного розвитку такого співробітництва.

Відповідно до міжнародного законодавства правоохоронним органам надано право здійснювати зовнішні відносини зі спеціальними службами і правоохоронними органами іноземних держав, обмінюватися з ними на взаємній основі оперативною інформацією, спеціальними технічними та іншими засобами у межах своїх повноважень і у встановленому порядку. Головними в питаннях міжнародного співробітництва є, як правило, підрозділи, що здійснюють договірно правові функції.

Щодо міжнародної взаємодії правоохоронних органів, то тут існує спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України “Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів” (далі – Інструкція), яким з метою удосконалення співробітництва правоохоронних органів України з правоохоронними структурами іноземних держав у рамках Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу, встановлено шляхи взаємодії як фактора підвищення ефективності боротьби із злочинністю. Ця Інструкція визначає порядок використання органами внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні для співробітництва з Генеральним секретаріатом Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних держав під час здійснення діяльності, пов’язаної із запобіганням, розкриттям та розслідуванням злочинів, які мають транснаціональних характер або виходять за межі України. Вказана вище Інструкція була розроблена відповідно до нормативно-правової бази України, а саме відповідно до законів України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, Положення про Національне центральне бюро Інтерполу в Україні, статуту Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерполу.

Основними формами взаємодії правоохоронних органів різних держав світу у сфері слідчої діяльності та оперативно-розшуковик заходів, у тому числі для виявлення фактів зловживань, що вчиняються у сфері економіки, є:

– виконання запитів;

– участь в оперативно-розшукових заходах та слідчих діях, що здійснюються на території іншої держави;

– обмін інформацією;

– робота офіційних представників.

Міжнародним законодавством передбачено, що за одну з основ для проведення оперативно-розшукових заходів для виявлення, запобігання, припинення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх вчинили, називають запити міжнародних правоохоронних організацій і правоохоронних органів іноземних держав відповідно до їх міжнародних договорів. Як правило, законодавством також закріплюється обов’язок органів виконувати на підставі й у порядку, передбаченому міжнародними договорами, запити відповідних міжнародних правоохоронних організацій, правоохоронних органів і спеціальних служб іноземних держав.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Економічна безпека – Користін О. Є. – § 4. Взаємодія державних правоохоронних органів з виявлення, запобігання та розслідування економічних злочинів