Екологія – Васюкова Г. Т. – 2.2. Урбанізація. Історичні корені урбанізації
Урбанізацією називається ріст міст, підвищення питомої ваги міського населення в країні, регіоні, світі, виникнення і розвиток все більш складних мереж і систем міст. Отже, урбанізація представляє історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в переважно міське за характером праці, способом життя і культури населення, особливостями розміщення виробництва. Урбанізація – одна з найважливіших складових частин соціально-економічного розвитку.
Концентрація населення в містах, збільшення їхньої ролі в житті суспільства відбувалися протягом всієї історії. Але тільки з початку XIX століття спостерігається значне посилення цього процесу. 31800 року по 1900 рік при загальному рості населення Землі в 1,7 разів, міське населення збільшилося в 4,4 рази, у XX столітті – відповідно в 3,7 і 13,3 рази.
Особливо різкий перелом у динаміці міського населення світу, а в більш широкому плані – у розвитку самого процесу урбанізації наступив у другій половині нашого сторіччя. Він одержав назву “міської революції”. Приріст чисельності городян у світі за 1950 – 2000 роки збільшився в 4 рази і зберігає тенденцію до подальшого значного підвищення. У першій чверті XXI сторіччя чисельність городян зросте до 5,1 млрд. чоловік, тобто на 73%. Динаміка росту чисельності міського населення подана на рисунку 2.2.
Високі темпи росту міського населення в другій половині XX століття пов’язані зі сполученням декількох факторів. Два з них найбільш значні. Міграція сільського населення в міста в середині минулого сторіччя прийняла такі масштаби, що її іноді називають великим переселенням народів XX століття.
Це величезне збільшення міграції в міста збіглося в країнах, що розвиваються, з демографічним “вибухом”, що також сприяло небувалим темпам росту міського населення. У1991 – 1995 роках городян у світі щорічно в середньому ставало більше на 61 млн. чоловік (сільських жителів – на 25 млн.).
У результаті склався єдиний і разом з тим дуже диференційований міський світ, що затвердився, насамперед у розвинутих країнах (з 50-х років.), а до 2015 р., за оцінками демографів ООН, стане переважним і в країнах, що розвиваються.
Правда, у цілому на земній кулі сільське населення продовжує збільшуватися – з 1,8 до 3,2 млрд. чоловік в 1950 – 2000 роках. Але в першій чверті XXI століття його чисельність, очевидно, стабілізується. Ріст сільського населення в другій половині XX століття відбувався винятково завдяки країнам, що розвиваються, де проживає близько 90% сільських жителів світу. У розвинутих країнах сільське населення поступово скорочується – з 366 млн. чоловік у 1950 році, до 300 млн. у 1990 році. За прогнозами, воно зменшиться до 200 млн. до 2025 року.
Рис.2.2 – Зростання чисельності міського населення (млн. чоловік)
2.3. Загальні риси сучасної урбанізації для більшості країн
Перша риса – швидкі темпи росту міського населення, особливо в менш розвинутих країнах.
У 1900 р. у містах жило близько 14% населення світу, у 1905р. – 29%, а в 1990р. – 45%. У середньому міське населення щорічно збільшується приблизно на 50 млн. чоловік. До 2005 року, згідно з прогнозами демографів, частка городян може
Перевищити 50%.
Друга риса – населення і господарства в основному концентруються у великих містах. Це викликано, насамперед, характером виробництва, ускладненням його зв’язків з наукою і іншим. Крім того, великі міста звичайно повніше задовольняють духовні запити людей, краще забезпечують достаток і розмаїтість товарів і послуг, доступ до сховищ інформації.
На початку XX століття у світі нараховувалося 360 великих міст, у яких проживало лише 5% усього населення. Наприкінці 80-х років таких міст було вже 2,5 тис, а частка їх у світовому населенні перевищила 1/3. На початку XXI століття число великих міст досягло 4 тис Серед великих міст прийнято особливо виділяти найбільші міста мільйонери з населенням понад 1 млн. жителів. Історично першим містом був Рим у часи Юлія Цезаря.
На початку XX століття їх було всього 10, на початку 80-х років – більш 200, а в кінці сторіччя їх число перевищує 400. У Росії в 1992 році нараховувалося 13 таких міст. Більше 30 “суперміст” світу вже мають понад 5 млн. жителів кожний.
Третя риса – “розповзання” міста, розширення територій. Для сучасної урбанізації особливо характерний перехід від компактного міста до міських агломерацій – територіальним угрупованням міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій найчастіше стають столиці, найбільш важливі промислові і портові центри.
Найбільші міські агломерації склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Паулу і Нью-Йорка: у них проживають по 16-20 млн. чоловік. У Росії з декількох десятків великих агломерацій найбільша – московська область з населенням 13,5 млн. чоловік; вона включає близько 100 міських і кілька тисяч сільських поселень.
Згідно з наявними прогнозами, на початку XXI століття число найбільших агломерацій значно зросте.
Багато хто з них трансформуються в ще більш великі утворення – урбанізаційні райони і зони.