Екологія і організація природоохоронної діяльності – Шматько В. Г. – 5.2. Госпрозрахунковий механізм природокористування та охорони довкілля
Світовий досвід показує, що ринковий механізм господарювання забезпечує найбільш сприятливі умови для раціонального природокористування. Ринковий механізм ціноутворення не допускає штучного здешевлювання природних ресурсів, закони ринку диктують більш високий рівень цін на природні ресурси та сировину. Ринковий механізм розширює межі прибуткових вкладень у збереження природних ресурсів з ростом їх дефіциту. Така тенденція і є результатом зниження природоємності суспільного виробництва в країнах з розвинутою економікою.
Оцінка можливостей і умов використання ринкових інструментів у вирішенні екологічних проблем зумовлює необхідність поєднувати соціальні досягнення суспільства з його екологічною безпекою. Проте конкурентна боротьба сьогодні спонукає підприємців нехтувати цією умовою, економити на природоохоронних витратах для одержання високих прибутків. Це потребує посилення ролі держави у вдосконаленні нормування, моніторингу, контролю за природним середовищем та його охорони.
Однак зростання витрат на охорону навколишнього середовища не супроводжується підвищенням їх ефективності порівняно з іншими сферами господарювання, тому вдосконалення економічного механізму природокористування стає однією з важливих проблем сьогодення. Необхідно на зразок розвинутих країн світу запроваджувати економічні (ринкові) важелі для заохочення підприємницьких ініціатив у раціональному природокористуванні за умов збереження і посилення державного та громадського контролю у сфері охорони й розподілу традиційних господарських благ.
Формування механізму фінансування природокористування і охорони земельних ресурсів в ринкових умовах повинне здійснюватися за такими напрямами:
– визначення джерел фінансування заходів з охорони земельних ресурсів;
– встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля та розміщення відходів;
– встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, розміщення відходів;
– відшкодування збитків, завданих земельним ресурсам внаслідок порушення природоохоронного законодавства;
– створення систем економічного регулювання зниження рівня забруднення довкілля, раціонального природокористування, збільшення інвестицій у природоохоронні заходи;
– формування ринку екологічних послуг;
– об’єднання й концентрація фінансових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів для економічного вирішення екологічних проблем;
– надання пріоритетної уваги охороні та раціональному використанню земельних ресурсів як важливому напряму підвищення добробуту села;
– вдосконалення механізму раціонального природокористування та охорони земельних ресурсів;
– економічне обгрунтування та стимулювання реалізації екологічних програм та заходів з охорони земельних ресурсів.
Фінансування капітальних вкладень у реалізацію екологічних програм і природоохоронних заходів здійснюється за рахунок бюджетних коштів підприємств, установ і організацій, а також доброчинних внесків.
Оскільки найважливішим ресурсом України є земля, необхідно використання й охорону земельних ресурсів, спрямувати на збереження та відтворення родючого шару грунту – унікального природного утворення, яке забезпечує енергетичний обмін та формування екологічної рівноваги в навколишньому середовищі і є водночас засобом виробництва.
Це завдання треба закласти в систему правових, організаційних та інших заходів, спрямованих на запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, на захист від шкідливих антропогенних впливів. Охорона та раціональне використання природних ресурсів включає и заходи економічно-фінансового спрямування:
– вдосконалення господарського механізму використання та експлуатації природних ресурсів;
– підвищення ефективності роботи підприємств всіх галузей народного господарства України;
– поліпшення фінансування та інвестування підприємств усіх форм власності.
Фінансування охорони природних ресурсів залежить від багатьох факторів і насамперед від економічного та екологічного стану країни в цілому. Схему формування бюджетних коштів, призначених для охорони довкілля, показано на рис. 5.1.
Рис. 5.1. Схема формування бюджетних коштів природоохоронного призначення
І Плата за використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів плати і лімітів їх використання. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів.
Плата за спеціальне використання природних ресурсів визначається за нормативами в рамках лімітів їх використання, з урахуванням поширеності ресурсів по регіонах України, якості, доступності, можливості відтворення та переробки й утилізації відходів, місцезнаходження, інфраструктури та інших показників.
Плата за використання надр поширюється на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Корисні копалини, не віднесені до місцевого значення, вважаються загальнодержавними.
Об’єктом плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є обсяг погашених балансових запасів (для нафти, конденсату, газу, торфу та гідромінеральних ресурсів – обсяг видобутих) корисних копалин.
Обсяг погашених запасів – це обсяг видобутих і втрачених у процесі видобутку корисних копалин.
Плату за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин вносять:
– суб’єкт підприємницької діяльності, що видобуває та реалізує мінеральну сировину. При цьому не має значення природний вміст корисного компонента, хто отримує продукцію, характер наступної переробки та використання мінеральної сировини;
– суб’єкт підприємницької діяльності, до складу якого входить структурний підрозділ (шахта, рудник, кар’єр, тощо), що займається видобутком корисних копалин і передає їх для подальшої переробки в його межах.
Фактична ціна одиниці реалізованої мінеральної сировини визначається діленням виручки, одержаної фактично від реалізації корисних копалин, на обсяг її реалізації за звітний період, а собівартість одиниці видобутої мінеральної сировини – діленням собівартості мінеральної сировини на її обсяг
Плату за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення в розмірі 50% перераховують до державного бюджету і 50% – до місцевих бюджетів. Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати платежу за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин здійснюють державні податкові інспекції.
За неподання або несвоєчасне подання розрахунків та інших документів, необхідних для обчислення платежів, а також за неподання або несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на оплату платежу до бюджетів з платника стягуються фінансові санкції в розмірі 10% сум, що належать до сплати в бюджети.
Суми платежів, що не були внесені в установлений термін, сплачуються до відповідного бюджету з нарахуванням пені у розмірі 0,3% суми недоїмки за кожний день прострочки платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу до дня сплати включно.
Суми платежів за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин, не внесені у встановлений строк до бюджету, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій стягуються у безспірному порядку за весь час ухиляння від сплати платежу незалежно від форм власності та наслідків фінансово-господарської діяльності.
Плата за використання прісних вод поширюється на водні ресурси загальнодержавного і місцевого значення. До прісних вод загальнодержавного значення належать:
– поверхневі води, віднесені до басейнів річок, розташованих на територіях кількох регіонів (областей), включаючи усі притоки;
– підземні прісні води.
Водні ресурси, не віднесені до тих, яким надається загальнодержавне значення, відносять до місцевих.
Розміри платежів за використання прісних водних ресурсів користувачами (крім підприємств гідроенергетики і водного транспорту) обчислюються за нормативами плати та обсягів спожитої води за лімітом, який встановлюється для державного й місцевого рівнів, що зафіксовано у дозволі.
Розміри платежів за використання прісних водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики і водного транспорту, обчислюються відповідно до нормативів плати, обсягів використання води та ліміту.
Ліміт використання – це гранична кількість води, на використання якої водокористувачеві видається дозвіл у встановленому порядку, який затверджується місцевими радами за надання природоохоронних організацій. Ліміт затверджується на річний обсяг використання води на виробничі та інші потреби. Квартальні ліміти використання води водоспоживачі розраховують у межах затвердженого річного ліміту з урахуванням проектних матеріалів і виробничих програм та узгоджують їх з відповідними органами і подають податковим органам.
Не підлягають лімітуванню водні ресурси, що використовуються без вилучення їх з водних джерел (наприклад вода, що проходить через турбіни ГЕС; водні ресурси, що використовують водним транспортом).
Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів не справляється за:
– воду, що відпускається платникам платежів іншим водокористувачам;
– використання підземних вод, які є сировиною в технологічному процесі для вилучення корисних компонентів, що містяться в них;
– використання підземних вод, які вилучаються з надр разом з видобутком корисних копалин, а також забір яких допомагає усувати небезпечну дію вод у господарській діяльності (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсуви тощо).
За понадлімітне використання прісних водних ресурсів плата обчислюється і справляється у п’ятикратному розмірі.
Кількість води, що використовується, підприємство-водокористувач визначає на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів. У разі відсутності водовимірювальної апаратури витрати води розраховують за обсягом виробленої продукції чи наданих послуг, норми водовитрат на одиницю продукції, характеристик працюючих насосів, витрат електроенергії або іншими можливими методами.
Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів загальнодержавного призначення перераховується відповідно до державного і регіонального бюджетів у розмірі по 50%. За понадлімітне витрачання прісних водних ресурсів плата обчислюється й утримується у двохкратному розмірі, а в разі повторного порушення в п’ятикратному розмірі.
Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за лімітами та фактичними обсягами викидів і скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, а також згідно з базовими нормативами плати за них і відповідними регулюючими коефіцієнтами. Коефіцієнти враховують регіональні екологічні особливості та індексацію базових нормативів плати. Ліміти викидів та скидів розраховують по кожному інгредієнту і доводять до кожного підприємства (в тоннах на рік).
За понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин встановлюється підвищений розмір плати на базі нормативу плати з урахуванням зазначених коефіцієнтів, а також коефіцієнта кратності плати за понадлімітні викиди і скиди. Причому, платежі у межах встановлених лімітів відносять на витрати виробництва, а понадлімітні – на рахунок прибутку, що залишається на підприємстві.
Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами визначають виходячи із фізичних обсягів викидів, затверджених лімітів і нормативів збору за формулою:
Де Млі – обсяг викиду і-ї забруднюючої речовини в межах ліміту, т;
Мпі – обсяг понадлімітного викиду (різниця між обсягом фактичного скиду і ліміту) і-ї забруднюючої речовини, т;
Н6І – норматив збору за 1т і-ї забруднюючої речовини, грн/т (табл. 5.3);
Кнас – коригуючий коефіцієнт, який враховує чисельність жителів населеного пункту (табл. 5.6);
Кф – коригуючий коефіцієнт, який враховує народногосподарське значення населеного пункту (табл. 5.7);
Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди забруднюючих речовин = 5.
Базові нормативи плати за викиди в атмосферу забруднюючої речовини встановлюються Міністерством охорони навколишнього середовища України (табл. 5.3).
Таблиця 5.3. Нормативи збору, який справляється за викиди основних забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення
Назва забруднюючої речовини | Норматив збору, гривень/тонну |
Азоту оксиди | 53 |
Аміак | 10 |
Ангідрид сірчистий | 53 |
Ацетон | 20 |
Бенз(о)пирен | 67871 |
Бутилацетат | 12 |
Ванадію п’ятиокис | 199 |
Водень хлористий | 2 |
Вуглецю окис | 2 |
Вуглеводні | 3 |
Газоподібні фтористі сполуки | 132 |
Тверді речовини | 2 |
Кадмію сполуки | 422 |
Марганець та його сполуки | 422 |
Нікель та його сполуки | 2150 |
Озон | 53 |
Ртуть та и сполуки | 2260 |
Свинець та його сполуки | 2260 |
Сірководень | 171 |
Сірковуглець | 111 |
Спирт н-бутиловий | 53 |
Стирол | 389 |
Фенол | 242 |
Формальдегід | 132 |
Хром та його сполуки | 1431 |
Для забруднюючих речовин, що не ввійшли до таблиці 5.З., нормативи збору слід застосовувати залежно від установленого класу небезпечності даної забруднюючої речовини згідно з таблицями 5.4, 5.5.
Таблиця 5.4. Нормативи збору, який справляється за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення залежно від класу небезпечності
Клас небезпечності | Норматив збору, гривень/тонну |
І | 381 |
II | 87 |
III | 13 |
IV | 3 |
Таблиця 5.5. Нормативи збору, який справляється за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення залежно від установлених орієнтовно-безпечних рівнів впливу
Орієнтовно-безпечні рівні впливу сполук (мг/куб. метрів) | Норматив збору, гривень/тонну |
Менше 0,0001 | 16052 |
0,0001 – 0,001 (включно) | 1375 |
0,001 – 0,01 (включно) | 190 |
0,01 – 0,1 (включно) | 53 |
0,1 – більше 10 | 2 |
Таблиця 5.6. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від чисельності жителів населеного пункту
Чисельність населення, тис. чоловік | Коефіцієнт |
До 100 | 1 |
100,1 – 250 | 1.2 |
250,1 – 500 | 1,35 |
500,1 – 1000 | 1,55 |
Понад 1000 | 1,8 |
Таблиця 5.7. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від народногосподарського значення населеного пункту
Тип населеного пункту | Коефіцієнт |
Організаційно-господарські та культурно-побутові центри місцевого значення з перевагою аграрно-промислових функцій (районні центри, міста районного значення, селища та села) | 1 |
Багатофункціональні центри, центри з перевагою промислових і транспортних функцій (республіканський та обласні центри, міста державного, республіканського, обласного значення)” | 1,25 |
Населені пункти, віднесені до курортних | 1,65 |
* Автономна Республіка Крим.
** Якщо населений пункт одночасно має промислове значення та віднесений до курортних, застосовується коефіцієнт 1,65.
Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами визначають за формулою:
Де Mj – кількість використаного пального і-того виду (т);
Нбі – норматив збору за тонну і-тої забруднюючої речовини (грн/т) (табл. 5.8.);
Кнас – коригувальний коефіцієнт, який враховує чисельність жителів населеного пункту (табл. 5.6);
Кф – коригувальний коефіцієнт, який враховує народногосподарське значення населеного пункту (табл. 5.7).
Таблиця 5.8. Нормативи збору, який справляється за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення
Вид транспорту | Вид пального | Норматив збору, гривень/тонну |
Автомобільний Транспорт | Дизельне пальне | 3 |
Бензин: Етиловий | 4 | |
Неетиловий | 3 | |
Зріджений нафтовий газ | 4 | |
Стиснений природний газ | 2 | |
Морський Та річкові суда | Бензин | 6 |
Дизельне пальне | 4 | |
Мазут | 3 | |
Залізничний транспорт | Дизельне пальне | 3 |
Розмір платежу за скидання забруднюючих речовин у поверхневі води та підземні горизонти обчислюють за формулою:
Де Млі – обсяг скиду і-тої забруднюючої речовини в межах ліміту (т);
Мпі – обсяг понадлімітного скиду (різниця між обсягом фактичного скиду і ліміту) і-тої забруднюючої речовини (т);
Нбі – норматив збору за тонну і-тої забруднюючої речовини (грн/т) (табл. 5.9);
Крб – регіональний (басейновий) коригувальний коефіцієнт, який враховує територіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного господарства, (табл. 5.11);
Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди забруднюючих речовин = 5.
Таблиця 5.9. Нормативи збору, який справляється за скиди основних забруднюючих речовин у водні морські води
Назва забруднюючої речовини | Норматив збору, гривень/тонну |
Азот амонійний | 35 |
Органічні речовини (за показниками БСК5) | 14 |
Завислі речовини | 1 |
Нафтопродукти | 206 |
Нітрати | 3 |
Нітрити | 172 |
Сульфати | 1 |
Фосфати | 28 |
Хлориди | 1 |
Для забруднюючих речовин, що не ввійшли до табл. 5.9, за нормативи збору беруться нормативи, наведені у табл. 5.10.
За скиди забруднюючих речовин, на які не встановлено гранично допустимих концентрацій або орієнтовно безпечних рівнів впливу, за гранично допустимі концентрації береться найменша величина гранично допустимих концентрацій, наведена у табл. 5.10.
Таблиця 5.10. Нормативи збору, який справляється за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти залежно від концентрації забруднюючих речовин
Концентрації забруднюючих речовин | Норматив збору, гривень/тонну |
Забруднюючі речовини з гранично допустимою концентрацією у воді рибогосподарських водойм (мг/л): | |
До 0,001 | 7 |
0,001 – 0,09 | 35 |
0,1 – 1 (включно) | 344 |
1-10 | 1995 |
Вище 10 | 2752 |
Уразі скидання забруднюючих речовин в озера, ставки та інші непроточні водні об’єкти норматив збору, який справляється за скид забруднюючих речовин у ці водні об’єкти, збільшується у 1,5 рази.
Таблиця 5.11. Регіональні (Басейнові) коефіцієнти
Басейни морів і річок | Коефіцієнт |
Азовське море | 2 |
Чорне море | 2 |
Дунай | 2.2 |
Тиса | 3 |
Прут | 3 |
Дністер | 2.8 |
Дніпро (кордон України – до м. Києва) | 2,5 |
Дніпро (м. Київ включно – до Каховського гідровузла) | І.2 |
Прип’ять | І.5 |
Західний Буг та ріки басейну Вісли | 2.5 |
Десна | 2.5 |
Південний Буг та Інгул | 2,2 |
Ріки Кримського півострова | 2,8 |
Сіверський Донець | 2,2 |
Міус | 2,2 |
Норматив збору, який справляється за захоронення забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, береться відповідно до таблиці 5.9. чи 5.10. з коефіцієнтом 10.
Розмір плати за розміщення відходів у навколишньому середовищі визначають за формулою:
Де Млі – обсяг скиду і-тої забруднюючої речовини в межах ліміту (т);
Мпі – обсяг понадлімітного скиду (різниця між обсягом фактичного скиду і ліміту) і-тої забруднюючої речовини (т);
Нбі – норматив збору за тонну і-тої забруднюючої речовини (грн/т) (табл. 5.12);
Кт – коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця відходів (табл. 5.13);
Ко – коригуючий коефіцієнт, який враховує характер обладнання місця розміщення відходів (табл. 5.14);
Кп – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди забруднюючих речовин = 5.
Таблиця 5.12. Нормативи збору, який справляється за розміщення відходів
Клас небезпеки відходів | Ступінь небезпечності відходів | Норматив збору, гривень /тонну |
1 | Надзвичайно небезпечні | 55 |
II | Високонебезпечні | 2 |
III | Помірно небезпечні | 0,5 |
IV | У тому числі нетоксичні відходи гірничодобувної промисловості | 0,2 |
Норматив збору для:
– обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням – 55 гривень/одиницю;
– люмінесцентних ламп – 1 гривня/одиницю.
За розміщення відходів, на які не встановлено класів небезпечності, за норматив збору береться норматив, встановлений за розміщення відходів першого класу небезпечності.
Таблиця 5.13. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі
Місце (зона) розміщення відходів | Коефіцієнт |
В адміністративних межах населених пунктів або на відстані менше 3 км від них | 3 |
За межами населених пунктів (на відстані більше 3 км від їх меж) | 1 |
Таблиця 5.14. Коефіцієнт, який встановлюється залежно від місця розміщення відходів
Характер місця розміщення відходів | Коефіцієнт |
Спеціально створені місця складування (полігони), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних об’єктів від забруднення | 1 |
Звалища, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів | 3 |
(2 votes, average: 3,50 out of 5)