Екологія довкілля. Охорона природи – Грицик В. – 4.6.4. Система природно-заповідного фонду України

Історія територіальної охорони природи в Україні налічує понад 100 років. Відомий галицький меценат, багатий землевласник і великий любитель природи граф Володимир Дзєдушицький був першою в Україні людиною, яка створила заповідник у сучасному розумінні цього слова – на три роки раніше, ніж те саме зробив на землях України інший меценат – Фрідріх Фальц-Фейн, засновник легендарної Асканії-Нова (1889).

У 1886 р. Володимир Дзєдушицький виділив на своїх землях коло помістя Пеняки Золочівського повіту Львівського воєводства (тепер Бродівський район Львівської обл.) 22,4 га 200-річного букового лісу і оголосив їх заповідними. Резерват був ним названий “Пам’ятка Пеняцька”. Важливо підкреслити, що заповідний об’єкт Дзєдушицький створив не для мисливських забав (як тоді робилося) чи якихось інших утилітарних цілей, і навіть не з релігійних мотивів. Створення резервату переслідувало винятково ті цілі, заради яких зараз створюються заповідники. “Пам’ятка Пеняцька” заповідалася з метою збереження букового пралісу “на всі часи”, для наукових досліджень і для охорони місця гніздування рідкісного виду птаха – орлана білохвоста. На жаль, під час Першої світової війни “Пам’ятка” була знищена.

Особливо поширився громадянський рух за збереження й охорону природи на початку XX ст. З ініціативи народного вчителя П. Ф. Буцука на острові Хортиця виникло перше в Росії товариство “Охоронці природи”, яке налічувало близько 200 членів. Плідно працювало Харківське товариство любителів природи, засноване в 1911 р., яке через журнал “Бюллетень Харківського товариства любителів природи”, доповіді і статті прищеплювало широким колам громадськості інтерес і любов до рідної природи, збереження її багатств.

У1918 р. при сільськогосподарському науковому Комітеті Наркомзему України було організовано секцію охорони природи, яка була перетворена в Комісію охорони природи і проіснувала до 1929 р.

У 1921 – 1930 рр. в Україні виникає мережа заповідників. Напередодні Другої світової війни в неї входили 9 заповідників та близько 2000 пам’яток природи, які охоплювали майже всі географічні зони. За час війни багатьом з них було нанесено непоправної шкоди, частина була по-варварському знищена. Ще одну трагічну сторінку в долю заповідників вписала постанова Ради Міністрів СРСР “Про заповідники”, підписана Сталіним 29 серпня 1951 р. Вона зобов’язувала Ради Міністрів союзних республік закрити 88 заповідників і передати їх землі колгоспам та радгоспам. В результаті виконання постанови Україна втратила 33 тис. га заповідних земель.

Новий етап розвитку заповідної справи в Україні почався фактично в 1972 р., коли було прийнято постанову Уряду УРСР від 28 січня 1972 р. “Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи”. Згідно цієї постанови було проведено нову класифікацію заповідних територій і природних об’єктів, що беруться під охорону держави. За новою класифікацією виділялося 5 категорій: державні заповідники, державні заказники, державні природні парки, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Почалося створення нових і розширення існуючих природоохоронних територій.

Невдовзі після здобуття країною незалежності 16 червня 1992 р. був прийнятий Закон України “Про природно-заповідний фонд України”, який зараз визначає правові основи організації, охорони й ефективного використання природно-заповідного фонду. Законом передбачено 11 класифікаційних категорій державних природоохоронних територій та об’єктів: біосферний заповідник (резерват), природний заповідник, національний природний парк, державний заказник, державна пам’ятка природи, регіональний ландшафтний парк, заповідне урочище, ботанічний сад, дендрологічний парк, зоологічний парк, парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва. Перші 7 категорій стосуються об’єктів природного походження.

Природний заповідник – основна форма територіальної охорони природи як в Україні, так і в країнах колишнього СРСР. Основними завданнями природних заповідників є збереження типових або унікальних природних комплексів та об’єктів на їх території, вивчення природного ходу процесів і явищ, що відбуваються в них, розробка наукових основ охорони природи, проведення наукових досліджень та спостережень за станом довкілля. Територія і акваторія заповідника з усіма природними об’єктами, що знаходяться в їх межах, вилучаються з господарської експлуатації і передаються в безстрокове користування державному заповіднику. За завданнями і режимом охорони наші заповідники відповідають І категорії МСОП “повний резерват”. За станом на 1999 р. в Україні функціонувало 13 природних заповідників. Подаємо коротку їх характеристику.

Заповідник “Горгани” – 5344 га. Створений у 1996 р. з метою збереження цінних природних екосистем Вододільних Горган (Івано-Франківська обл.) на базі існуючих раніше тут заказників. Середня висота – 1000 м, найвища гора (Довбушанка) має висоту 1754 м. Представлені висотні пояси рослинності – пояс смереково-ялицево-букових, буково-ялицево-смерекових та смерекових лісів, а вище – вузький субальпійський пояс полонин та криволісся гірської сосни. Ліси займають 84 % площі, в тому числі – особливо цінна реліктова популяція сосни кедрової та буково-ялицеві і смерекові праліси, які в Карпатах збереглися на дуже обмеженій площі. Флора заповідника включає біля 500 видів судинних рослин, з яких 10 % є рідкісними. Фауна хребетних налічує понад 140 видів, з яких до Червоної книги занесено 20. Заповідник є цінним об’єктом для вивчення історії розвитку рослинності у по-льодовиковий період та збереження біологічного різноманіття в Горганах (Стойко, 2000).

Дніпровсько-Орільський заповідник – 3766 га. Створений у 1990 р, в заплаві Дніпра та Орелі (Дніпропетровська обл.). Охороняються залишки старих заплавних і байрачних лісів, заплавно-лучні й степові ділянки із специфічною рослинністю.

Заповідник “Єланецький степ” – 1676 га. Створений у 1996 р. з метою збереження унікального природного комплексу басейну р. Єланець у Миколаївській обл. Включає цілинні ділянки злаково-лучного степу, наскельно-степові ділянки з рідкісними видами рослин і тварин.

Канівський заповідник – 2049 га. Один з перших заповідників України, створений у 1925 р. в Канівському р-ні Черкаської обл. Розташований на крутосхилах високого правого берега Дніпра, порізаних глибокими балками і ярами, включає ділянки заплав і острів на Дніпрі. Охороняються грабові діброви з багатими флорою і фауною (670 видів судинних рослин, 47 – ссавців, 242 – птахів, 41 – риб). 28 видів рослин і 41 вид тварин занесено в Червону книгу.

Карадазький заповідник – 2874 га. Створений у 1979 р. Включає унікальний вулканічний масив юрського віку в Східному Криму і прилеглу акваторію Чорного моря. Охороняється середземноморська чагарниково-лісова і степова рослинність. Всього зареєстровано 1023 види судинних рослин, 66 видів рослин і 83 види тварин, занесених у Червону книгу України.

Луганський заповідник – 1576 га. Створений у 1968 р. з метою охорони трьох ділянок цілинного степу і ділянки заплавних лісів на березі р. Сіверський Донець (Луганська обл.). Представлені еталонні екосистеми цілинних східноєвропейських різнотравно-ковилових степів та річкових заплав. Зростає 1054 види судинних рослин (у т. ч. 131 – рідкісний), мешкає 63 види ссавців, 270 – птахів.

Заповідник “Медобори” – 10455 га. Створений у 1990 р. на базі однойменного ландшафтного заказника (Тернопільська обл.). Основна територія розташована в середній частині пасма Подільських Товтр – древнього коралового рифу Сарматського моря. Представлені типові для Поділля грабово-дубові ліси, масиви бука на межі ареалу, ділянки лучно-степової та наскельно-степової рослинності з великою кількістю рідкісних і реліктових видів рослин. Включає філіал “Кременецькі гори” – ділянки останцевих гір з рідкісною і реліктовою рослинністю.

Заповідник “Мис Мартьян” – 240 га. Створений у 1973 р. в околицях м. Ялта (Крим). Охороняються ялівцеві й дубові рідколісся і чагарники середземноморського типу на приморських скелях Південного берега Криму та прилегла частина акваторії Чорного моря (120 га). Зростає 500 видів вищих рослин, серед яких багато реліктових і ендемічних. Мешкають рідкісні види тварин – кажани, плазуни, комахи та ін.

Поліський заповідник – 20097 га. Створений у 1968 р. з метою охорони типових лісових і болотних ландшафтів Українського Полісся (Житомирська обл.). Флора налічує 600 видів судинних рослин. Мешкають рідкісні тварини – чорний лелека, орлан-білохвіст, змієїд, рись.

Рівненський заповідник – коло 47000 га. Створений у 1997 р. на базі заказників “Переброди”, “Сира Погоня”, “Сомино” та Білозерського у північно-східній частині Рівненської обл. Включає останній в Україні залишок системи Пінських боліт (Переброди), єдине в країні верхове болото з купинясто-мочажинним комплексом (Сира Погоня), мальовничі озерно-лісові ландшафти Полісся. Унікальне місце оселення рідкісних і зникаючих видів рослин та тварин. Зростають численні льодовикові релікти (хамедафна чашкова, журавлина дрібноплідна та ін.), гніздяться орлан-білохвіст, змієїд, пугач, чорний лелека.

Заповідник “Розточчя” -2084 га. Створений у 1984 р. в межах пагорбистого пасма Розточчя (Львівська обл.). Охороняються типові для району природні дубові, соснові, букові й сосново-букові ліси, лучно-болотна рослинність заплави р. Верещиця з великою кількістю рідкісних і зникаючих видів рослин (32 види занесені в Червону книгу). Флора налічує понад 900 видів судинних рослин. Гніздиться орлан-білохвіст.

Український степовий заповідник – 2768 га. Створений у 1961 р. на базі трьох ділянок цілинного степу: Хомутівський степ (1028 га), Кам’яні Могили (404 га). Михайлівська цілина (202 га) в Донецькій, Запорізькій та Сумській областях. Охороняються еталонні екосистеми лучних, наскельних і різнотравно-ковилових степів. Флора налічує коло 1000 видів вищих рослин. У 1992 р. був розширений за рахунок приєднання ще кількох масивів.

Ялтинський гірсько-лісовий заповідник – 14584 га. Створений у 1973 р. в західній частині Кримського півострова. Представлені ділянки Південного берега з середземноморськими ялівцево-дубовими лісами, букові й соснові ліси та яйли Головного пасма Кримських гір. Надзвичайно багата флора налічує 1360 видів судинних рослин, у т. ч. численні релікти й ендеміки, 80 з яких занесено в Червону книгу. Трапляється 37 видів ссавців, 150 – птахів, 10 – плазунів, 4 – земноводних.

Як видно, більшість заповідників України за площею невеликі і мають важливу особливість: вони невеликими острівками вкраплені в зони інтенсивної господарської діяльності людини. Ці суміжні землі часто негативно впливають на природні комплекси заповідників. Звідси випливає необхідність посиленої охорони і створення навколо заповідних масивів захисних буферних зон, куди б увійшли і частково порушені людиною землі. Принцип такого функціонального зонування території застосовується в біосферних заповідниках (резерватах).

26 листопада 1993 р. Указом Президента “Про біосферні заповідники в Україні” було затверджено перелік біосферних заповідників, що включені до міжнародної мережі резерватів біосфери згідно з програмою ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, створеною з метою збереження природи і проведення наукових та моніторингових досліджень у найцінніших екосистемах Землі. Станом на 1,01.2000 р. статусу біосферного резервату (БР) набули 5 колишніх природних заповідників України: Асканія-Нова, Дунайський, Карпатський, Кримський, Чорноморський.

БР “Асканія-Нова” (Херсонська обл.) є одним з найстарших заповідних об’єктів в Україні. Засновник асканійського заповідного комплексу Ф. Е. Фальц-Фейн був широко освіченим біологом і чудовим організатором. До 1889 р. він зумів створити унікальний акліматизаційний зоологічний парк, який став відомим далеко за межами Росії. У 1898 р. Фальц-Фейн виділив ділянку цілинного степу в 500 десятин і оголосив її “захисною на вічні часи”. Це й було заснуванням степового заповідника Асканія-Нова – одного з перших приватних заповідників України. Державний статус “Асканія-Нова” отримала в 1927 р. Згодом її територію неодноразово перекроювали, а в період 1956-1965 рр. вона була “Українським НДІ тваринництва степових районів” – тобто своєрідною акліматизаційно-тваринницькою фермою. До 1993 р. “Асканія-Нова” існувала як природний заповідник і мала площу 11054 га. В листопаді 1993 р. заповідник отримав статус біосферного, а його територія розширилася до 33397 га. Заповідним ядром біосферного резервату стали дві останні найбільші в Європі ділянки цілинного типчаково-ковилового степу – Південна (6,6 тис. га) та Північна (2,1 тис. га), розділені шосейною дорогою. Флора “Асканії-Нова” налічує 451 вид судинних рослин, 18 з яких занесені в Червону книгу. Тут зареєстровано 630 видів комах, 3 – земноводних, 5 – плазунів, 17 – ссавців, 206 – птахів. В Червону книгу занесено 41 вид тварин. На території резервату функціонують зоопарк і дендропарк.

Дунайський БР створений у 1996 р. на базі природного заповідника “Дунайські плавні” (Одеська обл., 14851 га), який до 1981 р. був філіалом Чорноморського заповідника. Зараз його площа – 46103 га, в т. ч. 6890 га акваторії. Територія резервату охоплює українську частину дельти Дунаю – плавні, острови і протоки з високою концентрацією водоплавних птахів. Флора нараховує 563 види судинних рослин і виділяється багатством ендемічних для чорноморсько-каспійського регіону видів. Трапляються 92 види риб і 225 – птахів.

Карпатський БР отримав свій статус у 1993 р. В його заповідне ядро ввійшла територія колишнього Карпатського заповідника, створеного у 1968 р. в Закарпатській області на площі 12,7 тис. га. Зараз територія резервату розширена до 57880 га. Його заповідну зону складає низка масивів: Чорногірський, Мармароський і Свидовецький – з гірськими буковими й смерековими лісами, поясом субальпійських та альпійських лук і сланців; Угольсько-Широколужанський – з унікальними не лише для України, а й для Середньої Європи буковими пралісами; Кузійський – з реліктовими лісами із скельного дуба на верхній межі поширення у Карпатах; Чорна і Юлівська гори – з дубовими лісами, степовими ділянками і реліктовими чагарниковими заростями середземноморського типу – у передгірному поясі Карпат; нарешті, знаменита Долина нарцисів – єдиний у Середній Європі осередок масового зростання нарцису вузьколистого. У флорі понад 1200 видів судинних рослин, 92 з яких – рідкісні і зникаючі. У Червону книгу занесені 74 види тварин, що трапляються на території заповідника.

Кримський БР створений на базі однойменного заповідника, що в період з 1957 по 1992 р. існував як “заповідно-мисливське господарство”. Його територія займає найвищу частину Головного пасма Кримських гір з їх найвищою вершиною – Роман-Кош (1545 м). Тут переважають дубові, букові й соснові ліси (75% території), які вище 1000 м змінюють своєрідні гірські степи – яйли. Флора налічує 1165 видів судинних рослин, 76 з яких занесено до Червоної книги. У фауні 39 видів ссавців, 150 – птахів, 10 – плазунів, 4 – земноводних. Площа резервату – 44175 га, у т. ч. – Лебедині острови в Каркінітській затоці (52 га суші й 9500 га акваторії).

Чорноморський БР заснований як природний заповідник ще в 1927 р. Зараз його площа становить 92038 га (14138 га сухопутна частина, 77900 га акваторія). Включає ділянки Кінбурнського і Ягорлицького півостровів, узбережжя, острови, коси й акваторію Тендрівської й Ягорлицької заток Чорного моря (Миколаївська і Херсонська обл.). Рослинний покрив представлений дубовими й березовими перелісками, ділянками степової й солонцевої рослинності, заростями очерету. Важливе місце гніздування і зимування водно-болотних птахів; зареєстровано 300 видів.

Як було зазначено вище, функціональне зонування БР передбачає виділення 3-х зон: заповідної – з режимом повної охорони; буферної – з режимом часткової охорони; транзитної – з обмеженням на деякі форми господарського використання. В останній можуть бути населені пункти, шляхи сполучення і сільгоспугіддя. Метою такої організації території є узгодження завдань охорони природи з соціально-економічними інтересами місцевого населення, тобто гармонізація відносин людини і природи.

В останні роки в Україні й сусідніх країнах почали створюватися транскордонні біосферні резервати. Таким є БР “Східні Карпати” на стику кордонів трьох країн, у склад якого входять словацький НП “Полонини”, польський Бещадський парк народовий і українські НП “Ужанський” та регіональний ландшафтний парк “Надсянський”. В перспективі планується створення польсько-українських БР “Розточчя” і “Західне Полісся” (з українського боку в їх склад входитимуть заповідник “Розточчя”, національні парки “Яворівський” і “Шацький”), а також румунсько-українського БР “Мармароські гори”, до якого в Україні будуть включені ділянки гірських масивів Мармарош і Чивчини.

Національні природні парки в Україні створюються з метою збереження природних комплексів, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність у зв’язку із сприятливим поєднанням природних та культурних ландшафтів, для використання їх у рекреаційних, освітніх, наукових та культурних цілях. В парках визначають три основні зони – заповідну, буферну і рекреаційну. З господарської діяльності вилучається частина земель (зокрема ділянки заповідної зони парку), що передається в постійне користування національному парку. На решті території землекористувачів зобов’язують підтримувати режим обмеженої експлуатації з метою збереження естетичної, рекреаційної і природоохоронної цінності ландшафтів. Станом на 1.01.2000 р. в Україні було створено 11 національних парків,

Азово-Сиваський НПП – 52154 га, у т. ч. коло 9000 га суші. Створений у 1993 р. на базі однойменного заповідно-мисливського господарства. Розташований біля північно-західного узбережжя Азовського моря, на косі Бирючий острів і на островах східної частини Сиваша з прилеглою акваторією. Віднесений до водно-болотних угідь міжнародного значення як важливе місце мешкання і міграцій птахів.

НПП “Вижтщький” – створений у 1996 р. на площі 7928 га, у 1999 р. розширений до 20 тис. га. Розташований у межах Покутсько-Буковинських Карпат (Чернівецька обл.), включає мальовничу долину р. Черемош і кристалічний гірський масив Чорний Діл – унікальне місце зростання низки рідкісних видів рослин – ендеміків Карпат.

Карпатський НПП – перший національний парк України, створений у 1980 р. в Івано-Франківській обл. Площа – 50303 га (з вилученням 6852 га). Розташований у північно-східній частині Українських Карпат (північно-східні схили хр. Чорногора, басейни р. Прут і Черемош), на висотах 500 – 2061 м. Представлені гірсько-лісові, субальпійські та альпійські природні комплекси. Букові й буково-ялицево-смерекові ліси з ясеном і явором поширені в долинах і на схилах гір до висоти 1200 м. Вище поширені чисті смерекові ліси. На вапнякових скелях юрського періоду збереглися реліктові ділянки тисових і дубових деревостанів, місцями трапляється сосна кедрова. У субальпійському поясі (1500-1800 м) – криволісся з гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю сибірського, вище розташований пояс альпійських лук. Є високогірні торфовища й болота. У флорі парку понад 1000 видів рослин (у т. ч.78 – занесені в Червону книгу); у фауні понад 70 видів ссавців і 180 – птахів. До парку ввійшли наймальовничіші ландшафтні композиції Яремче-Ворохтянського району Карпат.

НПП “Подільські Товтри” – 261316 га (з вилученням 3015 га). Створений у 1996 р. Охоплює південно-східну частину Товтрового кряжу (Хмельницька обл.), ділянки каньйонів Смотрича й Дністра. Поширені грабово-дубові ліси, ділянки лучно – і наскельно-степової рослинності.

НПП “Святі Гори” – 40589 га (з вилученням 11878 га). Створений у 1997 р. в Донецькій обл. Ділянки заплавних дібров долини р. Сіверський Донець, скельні виходи Донецького кряжу по її берегах з наскельно – і крейдяно-степовою рослинністю.

НПП “Симевир” – 40400 га (з вилученням 27208 га). Створений у 1989 p. у Закарпатській обл., в районі знаменитого гірського озера, розташованого на висоті 987 м. Територія охоплює прилеглі хребти Горган з буковими, буково-ялицево-смерековими і смерековими лісами, кам’яними розсипищами.

НПП “Сколівські Бескиди” – 35684 га, у т. ч. 24702 га в користуванні парку. Створений у 1999 р. у Львівській обл. з метою збереження характерних для Бескид гірсько-лісових екосистем і ландшафтів, які мають важливе рекреаційне значення. Розташований у верхів’ях басейнів гірських річок Опора і Стрия. Середня висота парку 900 м, найвища гора – Парашка, висотою 1268 м.

Поширені букові, ялицево-букові і смереково-буково-ялицеві ліси. Особливу науково-природничу цінність становлять корінні, віком понад 100 років буково-ялицеві та смерекові лісові угруповання пралісового характеру. Флора парку включає понад 600 видів судинних рослин.

НПП “Уманський” – 39159 га. Створений у 1999 р. у верхів’ях басейну р. Уж (Закарпатська обл.). Заповідним ядром парку став колишній лісовий заказник “Стужиця1′, де охоронялись корінні ялицево – і яворово-букові праліси та рідкісне буково-яворове криволісся з багатими флорою й фауною. Територія парку межує із Н П “Полонини” (Словаччина) та Бещадським НП (Польща), і разом з останніми є частиною міжнародного біосферного резервату “Східні Карпати”.

Шацький НПП – 32515 га, в т. ч. 12024 га в користуванні парку. Другий НПП України, створений у 1983 р. у районі Шацьких озер (Волинська обл.). 22 озера площею понад 6400 га льодовикового та карстового походження; найбільші – Свитязь, Пулемецьке, Луки, Люцимер, Пісочне, Кримне та ін. Соснові й мішані дубово-соснові ліси, луки, сфагнові болота. Багаті флора і фауна.

НПП “Яворівський” – 7079 га, у т. ч. 2886 га в постійному користуванні. Створений у 1999 р. в центральній частині Українського Розточчя – горбистого пасма Волино-Подільської височини. У парку знаходиться найвища точка Розточчя – гора Булава (397 м). Переважають букові, сосново-букові і дубові ліси.

У 1999 р. на півночі Сумської області був створений Деснянсько-Старогутський НПП, у якому представлені мальовничі ландшафти долини р. Десна і українська частина великого масиву Брянських лісів.

– Найближчим часом планується створення нових національних парків: Гомольшанського – в долині р. Сіверський Донець у Харківській обл.; “Дністровський каньйон” – у Тернопільській та Івано-Франківській областях та інших.

Новою категорією в системі природно-заповідного фонду України є регіональний ландшафтний парк. Згідно із Законом “Про природно-заповідний фонд України” регіональні ландшафтні парки (РЛП) є природоохоронними і рекреаційними територіями місцевого значення; Вони створюються на базі природних і слабо-окультурених ландшафтів з метою використання їх для рекреації, оздоровлення населення, туризму та спортивної діяльності. На відміну від національних парків, територія РЛП не виключається з земельного фонду землекористувачів, але останні повинні використовувати природні ресурси таким чином, щоби не порушувати естетичності ландшафтів і не знижувати їх рекреаційного значення. РЛП, як правило, не мають власних дирекцій і підпорядковані Обласним управлінням лісового господарства або Міським радам народних депутатів.

Особливе місце в природно-заповідному фонді України займає категорія державний заказник. Згідно Закону, заказниками оголошуються природні території з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На території заказників забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник даного типу. Заказники за типами поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, зоологічні, орнітологічні, іхтіологічні, ентомологічні, гідрологічні, геологічні. Для кожного типу заказників розробляються і затверджуються спеціальні положення про режим охорони з урахуванням особливостей і географічної специфіки об’єкта.

Ландшафтні заказники зберігають унікальні й типові ландшафти для кожного окремого ботаніко-географічного району, і для всього природного комплексу. В заказниках цього типу заборонено будувати споруди для обслуговування відпочиваючих, промислові підприємства та ін. Будівництво дозволяється лише на периферії на площі, що не перевищує 5% території заказника.

Лісові заказники призначені для збереження типових для кожного ботаніко-географічного району, продуктивних і стійких лісових угруповань з метою використання їхнього генофонду для відновлення повноцінних у біологічному відношенні лісів України. Забороняються випасання худоби, заготівля сіна, всі види рубок крім санітарних та деякі інші види діяльності.

Ботанічні заказники забезпечують охорону рідкісних і зникаючих, а також цінних для науки і господарства видів рослин та їх угруповань. Залежно від специфіки видів чи угруповань, що підлягають охороні, в ботанічному заказнику можуть бути заборонені різні види діяльності – випасання, викошування, рубки лісу, збір ягід, рекреація тощо.

Зоологічні заказники створюються з метою охорони, відтворення і збільшення чисельності рідкісних видів тварин чи їх комплексів. Більш конкретні завдання мають орнітологічні (охорона птахів, створення сприятливих умов для їх гніздування, міграцій та зимівлі), іхтіологічні (охорона місць нересту, нагулу і скупчення цінних видів риби), ентомологічні (охорона рідкісних і зникаючих видів комах, їх комплексів, угруповань та оселищ) заказники.

Гідрологічні заказники призначені для охорони водойм, боліт, джерел, які мають водоохоронне, водорегулююче значення або цінні в естетичному плані.

У геологічних заказниках охороняються рідкісні й унікальні геологічні утвори – відслонення, печери, скам’янілості тощо. Тут забороняється добування корисних копалин, каміння, вибухові роботи, розкопки, збір мінералів і окам’янілостей, будівництво тощо.

В Україні створено понад 200 державних заказників загальнодержавного значення, і декілька сотень – місцевого (обласного) значення. Крім своїх основних завдань, передбачених положеннями, заказники мають ще одне важливе значення. Вони є своєрідними “резервними” територіями, що можуть бути використані для створення нових заповідних об’єктів вищого рангу. Після 1991 р. створення практично всіх нових та розширення багатьох існуючих заповідників і національних парків відбувалося на базі створених раніше заказників і пам’яток природи. З одного боку, саме в них було сконцентровано найбільше природних об’єктів, що потребують охорони, з іншого – на густозаселеній та освоєній території нашої країни важко виділити більш-менш великі площі під заповідник чи національний парк, якщо вони досі не охоронялися. У цьому плані перспективним є створення нових заповідників на базі заказників, у яких охороняються останні найбільші лісові масиви степової і лісостепової зон – Савранський ліс (8400 га), Чорний ліс ( 3500 га) у Одеській та Кіровоградській областях; оригінальні ландшафти Мошногірського і Мізоцького кряжів у Черкаській та Рівненській областях та ін.

Указ Президента України “Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду”, у якому визнано збереження і розвиток територій та об’єктів природно-заповідного фонду пріоритетним напрямком державної політики в галузі охорони довкілля, вселяє в нас надію, що наші нащадки одержать у спадок не голу пустелю, а різноманіття рослинного і тваринного світу. Отже, головна наша мета – не допустити руйнування унікальних природних куточків, створити стратегічний резерв заповідання в умовах, коли реалізується земельна реформа, почався процес приватизації земель. І якщо завданням державних інституцій є забезпечення надійної охорони існуючих і майбутніх природних резерватів (яка, на жаль, часто взагалі відсутня через нестачу коштів), то кожна освічена людина повинна усвідомити необхідність збереження різноманіття рослинного і тваринного світу, заповідних територій, сприяти поширенню й популяризації ідей охорони природи. Втративши останні залишки неторканої природи, ми тим самим втратимо генетичний зв’язок із нашою землею і самі основи процвітання й прогресу для нації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Екологія довкілля. Охорона природи – Грицик В. – 4.6.4. Система природно-заповідного фонду України