Екологічний менеджмент – Семенов В. Ф. – РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА Й ЕКОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ
2.1. Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів
Екополітика – система заходів, пов ‘язаних із впливом суспільства на природу.
Екологічна політика (ЕП) буває п’яти видів:
1. Глобальна – проведення міжнародних, політичних і зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів наявних у світі природних ресурсів і їхнього розподілу між країнами.
Україна підписала більш як 40 міжнародних правових документів, серед яких: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою; Конвенція ВОЗ про захист від іонізуючої радіації; Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великій відстані; Протокол про обмеження викидів сірки; Віденська Конвенція про охорону озонового шару; Конвенція про біологічне розмаїття; Конвенція про захист Чорного моря від забруднення; Конвенція про зміну клімату і т. д.
2. Державна – соціально-економічна політика, у тому числі міжнародна, побудована на розумінні ефектів і недоліків, пов’язаних з екологічним станом території й акваторії.
Наприклад, Чорне море в межах України відрізняється високим рівнем забруднення, тому стримує розвиток рекреації і туризму міжнародного рівня, а це додаткові валютні надходження для країни. Тому, при вирішенні екологічних проблем, підвищиться соціально-економічна привабливість Причорномор’я і Приазовя. Підсилиться їхня інвестиційна привабливість для тих країн і фірм, що займаються туристичним чи рекреаційним бізнесом.
3. Регіональна екополітика – політика держави стосовно регіонів, а також екополітика, здійснювана самими регіонами.
Регіональним рівень передбачає:
– регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;
– визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів ГДВ, ГДС і розміщення відходів);
– введення економічного механізму природокористування на регіональному рівні;
– проведення моніторингу й обліку об’єктів природокористування і забруднення навколишнього середовища;
– проведення державної екологічної експертизи;
– здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
– розробка програм проведення природоохоронних заходів, визначення і реалізації інвестиційної політики;
– інформування населення і зацікавлених підприємств, установ і організацій з екологічних питань
4. Місцевий рівень – проведення локального й об’єктивного моніторингу; здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; організація розробки місцевих екологічних програм і проектів.
Розглядається ідея про створення загальнодержавного фонду підтримки розвитку регіонів у розмірі 10% від суми регіональних податкових надходжень у державний бюджет.
Оздоровлення екологічної ситуації в регіоні припускає зміну відносин власності і передачу природних ресурсів суспільству, зокрема, місцевій владі.
Принципами екополітики в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.) передбачено:
– введення плати за погіршення якості природних ресурсів (ці платежі повинні здійснюватися за рахунок прибутку підприємств, установ і організацій);
– введення екологічного страхування. Страхування повинно бути добровільним чи обов’язковим у випадку збитку, завданого в результаті забруднення навколишнього середовища, а також погіршення якості природних ресурсів;
– надання пільг при оподатковуванні підприємств, організацій і громадян у випадку реалізації ними заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону природного середовища;
– встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів.
5. Екологічна політика на рівні підприємства. Після отримання екологією домінуючого статусу в системі суспільних цінностей, підприємство вже не може обійтися без відображення своєї екополітикп в довгострокових планах.
Екополітику господарського об’єкта необхідно розглядати як стратегічний елемент довгострокового планування.
Екологічні фактори впливають на ряд фінансових показників підприємства:
– на коефіцієнт валового і чистого прибутку;
– показник собівартості реалізованої продукції;
– коефіцієнт оборотності основних фондів;
– оборотності матеріальних запасів;
– прибуток на середній капітал і прибуток на акцію,
F(C, P, m)–>min (1)
Де: С – витрати на заходи для дотримання на підприємстві норм по технологічних процесах і продукції, що випускається;
Р – втрати від адміністративних штрафних санкцій за порушення зазначених норм;
M – втрати від неприступності для даного підприємства ри н кі в держав з більш твердими нормами екологічно чистих товарів.
Таким чином, для стабільної переваги над конкурентами керівництво підприємства чи фірми повинно спиратися не тільки на ринкову ефективність, але і на екологічну.
При цьому важливе врахування екологічної конкурентоздатності.
Екологічна відповідальність підприємств виявляється у відношенні до мінімізації витрат на охорону навколишнього середовища.
Це виявляється в:
– адаптації продукції, що випускається, до сучасних екологічних вимог;
– освоєнні пової продукції лише у випадку відповідності вимогам “якісного зростання” у процесі її виготовлення, використання, збуту, використання і ліквідації відходів;
– обов’язковому й усвідомлено добровільному виконанні умов ресурсозбереження.
Теорія зовнішніх ефектів. Глобальним і локальним екосистемам властива відносна стійкість до зовнішніх та внутрішніх впливів, пластичність, виживання в екстремальних умовах, циклічність і ритмічність процесів, збалансованість природних процесів.
Однак одні види діяльності можуть призводити до змін стану природних компонентів і впливати на результативність інших видів діяльності.
Так, промислове забруднення атмосфери викликає зниження врожайності сільськогосподарських культур; скидання забруднених вод у водойми знижує їхню рибопродуктивність.
Це наслідок зовнішніх ефектів стосовно первинних джерел забруднення.
Як правило, зовнішні ефекти не враховуються першими, але впливають на економічний результат інших суб’єктів господарювання.
Екологічна мета – загальний екологічно значущий напрямок діяльності організації, встановлений екологічною політикою цієї організації. Ступінь досягнення мети оцінюється (кількісно) у тих випадках, коли це практично можливо.
Основні ознаки екологічної мети:
Взаємозв’язок з екологічною політикою і зобов’язаннями.
Конкретність. Мета повинна відноситися до визначеної конкретної сфери екологічної діяльності підприємства, бути доступною і зрозумілою для керівництва, персоналу, зовнішніх зацікавлених осіб і сторін.
Можливість оцінки (вимірність). Наявність визначених критеріїв і показників (кількісних, де це можливо), що дозволяють оцінювати результати, що досягаються в рамках поставленої мети.
Досяжність. Реальна наявність необхідних ресурсів для досягнення визначених завдань у рамках поставленої мети. Екологічні цілі ні в якому разі не повинні підмінюватися бажаннями і бути с відомо недосяжними.
Ефективність. Кожна мета повинна бути мотивованою для керівництва підприємства і персоналу та пов’язаною з отриманням визначених вигод й переваг.
Орієнтованість у часі. Екологічні цілі в першу чергу спрямовані на розвиток визначених процесів (наприклад, процесів послідовного поліпшення у всіх сферах діяльності, де це практично досяжне). Кожна з поставлених цілей повинна давати можливість постановки конкретних завдань (короткострокових, середньострокових, довгострокових) на планований період.
Взаємопідтримка. Екологічні цілі об’єднані екологічною політикою, зобов’язаннями підприємства, і реалізація кожної з них залежить від реалізації інших цілей. Дії чи рішення, необхідні для досягнення однієї мети, не повинні заважати досягненню інших цілей.
Екологічне завдання – конкретизація екологічної мети для визначених етапів її досягнення (тимчасових кількісних чи якісних). Для практичної реалізації екологічних цілей і завдань розробляється система конкретних заходів і дій, що складає основу програми чи ряду програм екологічного менеджменту на підприємстві. У програмах менеджменту для кожної дії чи заходу вказуються відповідальні виконавці, терміни реалізації і необхідні фінансові і матеріальні ресурси, включаючи джерела фінансування.
Екологічне завдання (завдання екологічної діяльності) – детальна вимога у відношенні екологічних показників діяльності організації в цілому чи її підрозділів, котра випливає зі встановленої екологічної мети діяльності організації і підлягає виконанню в порядку досягнення цієї мети.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)