Екологічні знання – Добровольський В. В. – ГЛАВА 5. ПРИРОДА I ЛЮДСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Я вірю, що людство знайде розумне рішення складних задач здійснення грандіозного й неминучого прогресу зі збереженням людського в людині і природного в природі.

АД. Сахаров

5.1. Соціальна екологія
5.1.1. Зміст і завдання соціоекології

Серед питань, які охоплюють взаємовідносини людини і природи, можна виділити коло, в якому превалюють небіологічні стосунки. Тут люди постають не у вигляді біологічної спільноти, а як соціальне утворення, поведінка якого визначається колективними законами, правилами, традиціями, культурою тощо. З цього приводу академік М. П. Дубінін писав: “Унікальність виду Homo Sapiens обумовлена тим, що на відміну від тварин цей вид поряд з генетичною програмою має завдяки наявності свідомості другу програму, яка визначає його розвиток у кожному наступному поколінні. Цю другу програму можна назвати програмою соціальної спадковості. Це інформація, яка міститься в знаряддях праці та інших предметах другої природи, в документальній, художній, образній, усній та інших формах”.

Соціологія (термін ввів Кант) – це наука про закономірності розвитку і функціонування соціальних систем, які можуть бути глобальними (суспільство) чи частковими (група, сім’я). Розрізняють такі категорії: соціальні інститути (політична партія, церква, держава, право тощо) і соціальні групи (сім’я, етнос, об’єднання, поселення тощо).

Соціальна екологія виникла в 20-ті роки минулого століття в США (Р. Парк, Е. Берджесс, P. Макензі та інші) як розділ соціології, в якому досліджувалися взаємозв’язки між людськими соціальними категоріями і середовищем їх існування. Метою американської соціоекології була розробка механізму розвитку людських цінностей, які б дозволили гармонізувати цілі і потреби людства з природним середовищем.

Система взаємозв’язків між людським суспільством і природним середовищем – це складна динамічна структура, в якій біологічні компоненти отримують адекватну інтерпретацію лише у зв’язку з соціальними факторами – освітою, культурою, добробутом, безпекою тощо. Задачами соціоекології є теоретичне обгрунтування біосоціальної природи людини та аналіз процесу дестабілізації людства в сучасних умовах, вивчення системи взаємозв’язків між соціальними і просторовими факторами, розробка механізмів екологічної оптимізації соціальної діяльності тощо.

Соціальне має в людському суспільстві глибоке значення. З цього приводу К. А. Тімірязєв писав: “…Природний добір могутньо сприяв перемозі вищих інстинктів над нижчими. Совість – не що інше, як внутрішня боротьба між закоренілими інстинктами, між егоїзмом, який виник в індивідуальній боротьбі, й альтруїзмом – результатом соціального інстинкту, котрий в свою чергу зародився із материнської любові”. Суспільний інстинкт, який виник ще у тварин, дозволяв людям вести сумісну діяльність (захист від хижаків, колективне полювання тощо) і явився природною біологічною передумовою виникнення моральних відчуттів, а пізніше – і моралі. М. М. Мойсеєв вважає, що протягом мільярдів років еволюції її головним механізмом була внутрішня боротьба виду. Відігравши важливу роль на початку розвитку людини, вона затухає. Зупиняється індивідуальний розвиток людського організму. Еволюція розвитку перейшла в інше русло – в боротьбу культур, класів, цивілізацій тощо. З часом соціальне в екології оформлювалося у вигляді правил поведінки людей по відношенню до природного довкілля. В історії відносин людства до природи розрізняються три періоди, які розділяються двома революціями. Перший період – самий тривалий – характеризується головним чином біологічними потребами людей. Соціальні категорії проявляються у процесі колективних дій – полюванні на звірів, захисті від нападу тощо. Всі мали однакове право на природні багатства, а нерівність членів племені пояснювалася лише індивідуальними якостями особи. Роди та племена жили віддалено і мало спілкувалися між собою.

Соціальні взаємовідносини принципово змінилися після початку агрокультурної революції, коли примітивне збиральство та полювання почали доповнюватися розведенням тварин та отриманням рослинної продукції на обробленій землі. По-перше, стала можливою набагато більша щільність заселення території. По-друге, виник додатковий продукт; з’явилась можливість виробляти більше, ніж споживаєш. І останнє – виникла власність (ділянка землі, тварини тощо), яка давала можливість власникові отримати більше особистих благ (головним чином за рахунок природи).

Індустріальна (технічна, промислова) революція різко збільшила диференціацію людства по відношенню до природи. Переважне право природокористування отримали не лише окремі соціальні групи, а і соціальні інститути – держави, міжнаціональні корпорації тощо. Крім того, завдяки могутності техніки у людства в цілому з’явилося зверхнє ставлення до природи, що значно віддалило людей від неї.

Науково-технічний прогрес за двісті років принципово змінив взаємовідносини між людством і природою. Вибухово збільшилась кількість людей. Значно зросло споживання природних ресурсів пересічним землянином. Відповідно збільшилось забруднення природного середовища відходами антропогенної діяльності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

Екологічні знання – Добровольський В. В. – ГЛАВА 5. ПРИРОДА I ЛЮДСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО