Екологічні знання – Добровольський В. В. – 6.5. Екологічна політика

У перекладі з грецького слово “політика” означає мистецтво управління державою. Серед багатьох напрямків політика (оборонна, економічна, культурна тощо) все більшого значення набуває екологічна політика держави і людського суспільства в цілому. Всі напрямки політики тісно пов’язані між собою та взаємозалежні і визначаються мстою, яка може бути поточною чи довгостроковою стратегічною. Для людства стратегічною метою є забезпечення сталого розвитку, головною рисою якого є гармонійні взаємовідносини між людством і природою. Саме цим пояснюється невпинне зростання важливості екологічної міжнародної і державної політики.

Досвід країн, яким вдалося стримати погіршення чи навіть покращити стан природного середовища (Канада, Японія, Фінляндія та інші) показує, що екологічна політика повинна грунтуватися на таких принципах:

1) побудова практичних заходів на найновітніших досягненнях науки і технологій;

2) виділення на природоохоронну діяльність необхідних матеріально-фінансових ресурсів;

3) раціональне поєднання примусових, економічних та моральних важелів у системі управління природокористуванням;

4) динамічне правове екологічне забезпечення;

5) високий рівень екологічної освіти і культури населення;

6) активна участь громадськості.

Документи ООН, частково розглянуті в п. 6.1, враховують усі шість принципів у рекомендаціях державам і в програмах дій людства в цілому. В “Порядку денному на XXI століття” підкреслюється: “Дуже важливо, щоб всі – від політичних діячів до широкої громадськості – усвідомили ту провідну роль, котру повинна відігравати наука і техніка в охороні довкілля і розвитку людства. Вчені і спеціалісти повинні розробити кодекс дій і керівні принципи для узгодження потреб людини та інтересів захисту навколишнього середовища. Ці кодекси допоможуть оцінити цілісність системи, яка підтримує життя на нашій планеті”. Серед першорядних наукових проблем вказуються такі: раціоналізація управління природокористуванням і розвитком з метою сьогоденного виживання і задоволення майбутніх проблем людства;

– з’ясування взаємодії між атмосферою, водою і сушею, які утворюють єдину екологічну систему;

– поглиблення знань щодо таких явищ, як зміна клімату, ріст споживання природних ресурсів, демографічні тенденції, деградація природного середовища;

– оцінка стану довкілля на місцевому, регіональному і глобальному рівнях та визначення національних і регіональних напрямків сталого розвитку;

– розробка показників якості життя, що охоплюють соціальне забезпечення, здоров’я, освіту і стан природного середовища та економіки;

– обгрунтування методів оцінки екологічної чистоти нових технологій.

Незважаючи на відсутність координації дій вчених-екологів у планетарному масштабі, розрізнені дослідження в окремих країнах постійно доповнюють і поновлюють людські уявлення про природні процеси і явища.

Брюссельська школа І. Пригожина на базі аналізу історичних перетворень у науці дійшла висновку, що історія науки – це не лінійна серія послідовних наближень до істини. Запропоновано нову всеохоплюючу теорію змін, згідно з якою саморегульоване перетворення природних і штучних систем здійснюється за рахунок взаємного впливу і доповнення хаотичних і детермінованих процесів.

У доповіді “Становлення біосфери” на засіданні Президії РАН академік Г. О. Заварзін зазначив, що традиційний шлях від індивідуальних змін до розвитку цілого виявляється недостатнім і веде до помилкових висновків. Академік А. С. Спірін вважає, що сучасна людська індивідуалістична філософія протирічить основному принципу біології, за яким головне – це вид, а інтереси особини другорядні.

Академік РАН Ю. А. Ізраель впевнений, що наші дії по збереженню біосфери науково недостатньо обгрунтовані. Треба з’ясувати, які елементи в біосфері і в кліматичній системі є критичними з точки зору впливу людини. К. Я. Кондратьев і К. С. Демірчян додають, що оцінка можливих змін клімату стримується відсутністю кількісних оцінок внеску антропогенного фактора в формування клімату.

Для реалізації програм сталого розвитку потрібні значні кошти. В матеріалах ООН головними фінансовими джерелами передбачаються розвинені країни та приватний сектор. Плануються витрати на вказані цілі в розмірі 0,7 відсотка ВНП цих країн. Для країн, що розвиваються, необхідні витрати складають близько 8 млрд. дол. США щорічно.

У галузі управління “Порядок денний на XXI століття” передбачає посилення ролі держав шляхом більш цілеспрямованого адміністративного керівництва з використанням економічних стимулів, законів і норм. Звертається увага на важливість використання етичних принципів у поведінці ділових і промислових кіл.

Згідно з позицією ООН міжнародне право повинно сприяти проведенню єдиної політики як в галузі охорони природи, так і в галузі розвитку. Для цього необхідно переглянути і вдосконалити існуюче законодавство, вирішуючи такі головні завдання:

– підготовка угод до вдосконалення міжнародних норм по охороні середовища з урахуванням різного стану і можливостей різних країн;

– оцінка можливості встановлення загальних прав і обов’язків держав у питаннях сталого розвитку;

– розробка заходів щодо запобігання чи вирішення міжнародних суперечок в питаннях сталого розвитку.

Підкреслюється, що законодавча політика в питаннях довкілля повинна бути спрямована на ліквідацію основних причин, що викликають погіршення стану природного середовища і не повинні використовуватися для введення непотрібних обмежень у міжнародній торгівлі.

Важливе значення в документах ООН приділяється питанням екологічної просвіти. Звертається увага на те, що багато людей не розуміють тісного зв’язку між діяльністю людини і станом довкілля, тому що не мають точної і достатньої інформації. Підкреслюється, що освіта повинна давати уяву не тільки про фізичне і біологічне довкілля, але і сприяти розумінню соціально-економічного стану і проблем розвитку людини. В галузі освіти та інформації головними вважаються наступні задачі:

– забезпечення просвіти щодо питань розвитку і збереження довкілля для людей різного віку;

– включення концепції розвитку та охорони навколишнього середовища у всі навчальні програми з аналізом причин. Особливу увагу приділити підготовці майбутніх керівників;

– залучення школярів до місцевих і регіональних досліджень стану природного середовища, включаючи питання безпечної питної води, санітарії, харчових продуктів та наслідків використання природних ресурсів;

– заохочення урядів, промисловості, навчальних закладів, недержавних громадських організацій до підготовки кадрів в області раціонального використання навколишнього середовища;

– забезпечення місцевих громад підготовленими з числа жителів спеціалістами для вирішення проблем охорони довкілля;

– робота з засобами масової інформації, рекламної індустрії, мистецтва для заохочування більш активної участі населення в обговоренні проблем навколишнього середовища.

ООН визнала велике значення неурядових організацій (НО) у процесі досягнення мети, яка поставлена в “Порядку денному на XXI століття”, внаслідок таких причин:

– незалежність від державних і інших секторів суспільства;

– володіння різноманітними знаннями в галузях, котрі необхідні для забезпечення екологічно безпечного і соціально надійного сталого розвитку;

– спроможність допомогти суспільству досягти згоди з питань, яким шляхом перейти від нестійкого розвитку до стійкого.

Внаслідок цього рекомендовано як підрозділам ООН, так і окремим урядам запрошувати НО до участі в формуванні політики і прийнятті рішень, що спрямовані на досягнення сталого розвитку. Доцільно також заохочувати сумісну діяльність НО і місцевих органів влади.

У розвиток рекомендацій ООН на Четвертій конференції міністрів Комітету з екологічної політики Європейської економічної комісії (Оргус, Данія, 1998) було прийнято Конвенцію “Про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища”. Мета Конвенції – сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для здоров’я та добробуту. Відповідно до Оргуської (Орхуської) Конвенції європейські держави (і Україна в тому числі) мають забезпечити наступне:

– розвиток законодавчо-правового поля, яке сформує мотивації та процедури для ефективної участі громадськості у вирішенні екологічних проблем;

– розвиток нових інфраструктурних можливостей, які б створили умови для посилення громадської екологічної активності;

– створення умов щодо активного включення судової гілки влади як дієвого механізму вирішення екологічних суперечок та конфліктів;

– створення та розвиток прозорої, доступної системи комунікацій та інформаційних зв’язків, які забезпечили б повний, достовірний, оперативний обмін екологічною інформацією.

Екологічна політика держави чи місцевої автономії будується з урахуванням міжнародних рекомендацій і оформляється у вигляді документів різного рівня та довгостроковості. У 1998 році Верховна Рада України затвердила “Основні напрямки державної екологічної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки*’, в яких викладена стратегія екологічної політики нашої держави. В 1999 році Верховною Радою було ухвалено Закони України “Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами” та “Про загальнодержавну програму формування національної екомережі на 2000-2015 роки”. Зміст останнього документа докладно розглянуто в п. 3.2.2.

Територіальні адміністративні одиниці (області, райони, міста) розробляють свої Програми, Плани дій, Концепції щодо охорони природного середовища, покращення природокористування та інших питань екологічної політики в межах своєї території.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Екологічні знання – Добровольський В. В. – 6.5. Екологічна політика