Екологічні знання – Добровольський В. В. – 3.3.4. Особливості впливу комунального господарства
Комунальне (общинне, муніципальне) господарство це комплекс підприємств, служб, господарств, які задовольняють комунально-побутові потреби населення міст і поселень. До складу комунального господарства входять: житлове господарство, енергетичне господарство, громадський пасажирський транспорт, система водопостачання і каналізації, підприємства санітарної очистки міських територій і переробки сміття, об’єкти благоустрою населених пунктів (дороги, мости, зелені насадження, вуличне освітлення та інше).
Сучасне комунальне господарство, особливо у великих містах, – це дуже складна специфічна система, в якій працює значна кількість жителів, використовуючи спеціальну техніку. Комунальні машини – це машини, призначені для санітарної очистки і прибирання територій та приміщень, прання і хімічної чистки одягу, ремонту доріг, електричних мереж, теплотрас, водопроводів, каналізаційних систем, газових трубопроводів і таке інше. Для санітарної очистки міст використовують асенізаційні машини, сміттєвози, мулососні машини (для очистки колодязів стічної каналізації від мулу). Прибирання територій здійснюється за допомогою поливальних і прибиральних машин, снігоочисників, піскорозкидувачів та іншої техніки. В приміщеннях використовують підлогомиючі, пилососні, підлогонатиральні та інші машини з електроприводом. На підприємствах комунального побуту працюють пральні автомати, прасувальні преси, сушильні машини. Хімчистка автоматично виконує комплекс операцій по знежирюванню, віджиму, сушінню, провітрюванню одежі.
Переселення сільського населення в селища міського типу, тобто урбанізація, є частиною сучасного процесу економічного розвитку. Зараз у містах виробляється 60 відсотків валового світового продукту. За даними ООН, в 2000 році майже половина населення Землі проживала в містах (табл. 3.17).
Таблиця 3.17 Динаміка міського населення (млн. чол.)
Група країн | Рік | |||||
1970 | 1980 | 1985 | 1990 | 1995 | 2000 | |
Розвинені | 700 | 800 | 850 | 900 | 940 | 970 |
Розвиваючі | 680 | 1000 | 1150 | 1350 | 1610 | 1900 |
Урбанізація посилює дію негативних факторів на людину – недостатність питної води та антисанітарний стан міст поширюють захворювання і смертність. Значна кількість людей проживає в міських нетрях – в м. Аддіс-Абеба – 79%; в м. Касабланка – 70%; в м. Калькутта -67%; в м. Кіншаса і Богота – по 60%; в м. Буенос-Айрес – 50%.
Характеристика забезпеченості міського населення чистою водою і санітарними умовами, за даними ООН, наведено в табл. 3.18.
Дані табл. 3.18 свідчать про погіршення водозабезпеченості міських жителів Африки, Азії і Тихоокеанського регіону в період 1990-2000 років. Справа в тому, що до загальної проблеми дефіциту прісної води (див. п. 3.3.3) в містах додається проблема нераціонального використання води: лише один відсоток витрат води міських жителів – це біологічно необхідна (питна) вода. 200-300, а де і 400 літрів води за добу людина витрачає на комфортні побутові потреби – душ, ванна, туалет, прання, миття посуду та інше. Ця забруднена вода надходить до зливної каналізації, куди часто скидають відпрацьовану технологічну воду і промислові підприємства.
Таблиця 3.18 Динаміка водозабезпеченості та санітарні умови (%)
Регіон | Рік | |||||
1980 | 1990 | 2000 | ||||
Вода | Санітарні умови | Вода | Санітарні умови | Вода | Санітарні умови | |
Африка | 81 | 64 | 83 | 79 | 76 | 73 |
Азія і Тихоокеанський регіон | 73 | 63 | 77 | 65 | 71 | 58 |
Латинська Америка і Карибський регіон | 81 | 76 | 88 | 79 | 89 | 80 |
Каналізація призначена для прийняття, відведення і очистки стічних вод комунального і промислового походження, а також стічних вод з території поселення чи підприємства. Під очисткою стічних вод розуміється їх обробка різними методами з метою руйнування чи вилучення з них мінеральних і органічних речовин до значень, які дозволять повернути ці води в водойми і водостоки чи повторно використати їх для виробничих та інших цілей. До очистки води відносяться також її знезараження, відділення шкідливих для людей, тварин чи рослин речовин і усунення з води хвороботворних мікроорганізмів і вірусів.
Каналізація являє собою комплекс інженерних споруд, котрий включає каналізаційні трубопроводи (напорні і самоточні), насосні станції, вузли локальної і групової очистки води та обробки каналізаційних осадів, допоміжні будівлі і споруди.
Для очистки використовують механічні засоби (фільтрування, відстій, флотацію, центрифугування, подрібнювання, пісковловлювання та інші), фізико-хімічні (кристалізацію, озонування, електрокоагуляцію, хлорування, випаровування, іонообмін, дегазацію, аерацію, сорбітизацію та інші) та біологічні в аеротенках, у повітряних та кисневих станціях, у біофільтрах, на полях фільтрації.
Інша болюча проблема міст – це видалення твердих побутових відходів (ТПВ). Кожен житель міста за рік утворює приблизно одну тонну ТПВ – паперу, скла, сміття, металевих банок, харчових залишків тощо. Треба додати ще міське вуличне сміття, що утворюється від залишків рослинності та внаслідок людської діяльності.
Перше, що робиться, – це вивезення ТПВ за межі міста на спеціальні звалища, організовані таким чином, щоб шкідливі речовини під впливом природних процесів не потрапляли в поверхневі і підземні води та на плодородні ділянки землі. На звалищах ТПВ поступово розкладаються внаслідок окислення, бродіння та інших природних процесів. Для прискорення переробки ТПВ, а також для отримання з них корисної продукції існують спеціальні технології. Перший напрямок таких технологій – обладнання звалищ системою збору газу (метану) для подальшого використання як джерела теплової енергії. Другий напрямок – виробництво з відсортованих ТПВ компосту для використання у вигляді добрив. Є технології, які після сортування ТПВ пресують залишки під великим тиском. Отримані брикети використовують у різних цілях, зокрема в будівництві. Існують сміттєспалювальні заводи, які виробляють енергію шляхом спалювання попередньо відсортованих ТПВ.