Екологічне управління – Шевчук В. Я. – ВСТУП

Поняття “екологічне управління” і “системи екологічного управління” ще не набули свого сталого значення й повсюдного визнання. Більш поширені сьогодні поняття “управління в галузі охорони навколишнього природного середовища”, “управління природокористуванням”. Водночас світова і національна практика щедро послуговується такими законодавчовстановленими поняттями, як “екологічна політика”, “екологічне право”, “екологічні програми”, “екологічне нормування”, “екологічна експертиза”, “екологічна інспекція”, “екологічна безпека” тощо. Склалася, отже, певна термінологічна невідповідність, а тому дедалі відчутнішою стає і функціональна – екологічні функції обмежуються більше, ніж природоохоронні.

Екологічна політика, екологічні програми, пріоритети, нормування, екологічний контроль – усе це складові функціональні елементи системи управління, яку доречніше й логічніше називати екологічною, а не природоохоронною. Адже якщо виходити з дослівного визначення поняття “екологія” (від грец. oikos – оселя, середовище і logos – слово, вчення), що в 1866 р. був уведений в науковий вжиток видатним німецьким біологом Ернестом Геккелем, то екологія – це вчення про гармонію в оселі, середовищі. Цю оселю, середовище, житло слід не лише охороняти, але й підтримувати у функціонально комфортному стані, до того ж не тільки для людини, людства в цілому, а й для всього планетарного біорізноманіття, частиною якого є і людина. По суті йдеться про “екологічне домоуправління” (планетарне, регіональне, національне, місцеве).

Тобто, якщо мова йде про екологічні, а не тільки про природоохоронні складові системи, то й сама система має називатися екологічною, точніше – загальною системою екологічного управління, у якій складний механізм охорони навколишнього природного середовища є лише одним з цільових управлінь, таких, зокрема, як управління природокористуванням, управління відновленням або
Оздоровленням природних об’єктів і ресурсів, управління екологічною безпекою. У цілому ж система екологічного управління спрямована на гармонізацію взаємодії людини і Природи, а в ширшому розумінні – суспільства і Природи.

Такий підхід до термінологічної відповідності часткового й цілого відповідає, з методологічного погляду, загальносистемному управлінському підходу. Він потребує відповідного термінологічного й функціонального коригування законодавчої, правової і нормативної баз природоохоронної діяльності та її інфраструктури з орієнтацією на системне екологічне управління і збалансований розвиток України. Йдеться, зокрема, про екологізацію природоохоронного законодавства, про підвищення еколого-правового статусу державних природоохоронних установ і про екологізацію суспільства в цілому.

Сучасна екологія – надзвичайно широка галузь знань, у першу чергу про об’єктивні закономірності існування людини і природи, про взаємозв’язки процесів розвитку екосистем всіх рівнів. Вона охоплює практично всі сфери життєдіяльності людства: духовні, гуманітарні, економічні, технічні, наукові, політичні. Сучасність продемонструвала пріоритетність, гостроту і складність екологічних проблем, які переважна більшість людства ще до кінця не усвідомила, але змушена вирішувати, щоб зберегти життя на планеті. Практично екологія нині стала наукою про проблеми виживання в навколишньому середовищі.

Екологічне управління повинно грунтуватися на законах екології, бути узгодженим за масштабами та глибиною проникнення проблем у сфери людської життєдіяльності (рис. 1.В). Воно має охоплювати, за визначенням Е. Геккеля, всі взаємовідносини як між самими організмами, так і з навколишнім середовищем, які, за підрахунком М. Ф. Реймерса, регламентуються більш ніж 250 екологічними закономірностями. Зрозуміло, що повної відповідності предмета і суб ‘єкта управління досягти неможливо, та в цьому і немає потреби. Адже існують іще механізми саморегуляції, які, щоправда, відчутно порушені людською діяльністю і теж потребують відродження засобами екологічного управління.

Гармонійне співіснування природи і понад міру технічно оснащеного суспільства стає можливим лише за умови науково обгрунтованого компромісу між законами розвитку природи і законами розвитку людства з його арсеналом досягнень і потреб. Відповідальність за такий компроміс, за очікуваний порядок і гармонію в загальнолюдському домі лежить саме на системах екологічного управління.

Проте не всі сьогодні поділяють таке розширення поняття і саму конкретизацію дієвих чинників в охороні природи, екології. Особливо біологи, які наполягають на збереженні традиційно обмеженого кола об’єктів екології рослин і тварин, а всю проблематику, пов’язану з екологією людини та охороною природи, виокремлюють як науку про навколишнє середовище. Та й у світовій науці й практиці існують окремо поняття “екологія” і “наука про навколишнє середовище”. Отже, справа не тільки в термінології: йдеться передусім про сутність самого підходу до цих доленосних проблем.

Є два основні підходи до розуміння взаємин Людини і Природи. Представники одного підходу категорично стверджують, що взаємовідносини Людини і Природи формуються за правилами, що їх встановлює сама Людина, яка, мовляв, є центром і метою Всесвіту. Це антропоцентричний або технологічний підхід, згідно з яким усі проблеми навколишнього середовища виникають унаслідок неправильного господарювання. їх можна вирішувати за допомогою реструктуризації виробництва, технологічного оновлення.
Вважається, що закони Природи не можуть і не повинні заважати науково – технічному й соціальному прогресу людства. Така позиція характерна для багатьох політиків, економістів, господарників, виробничників.

Екологічне управління   Шевчук В. Я.   ВСТУП

Представники іншого підходу вважають, що Людина, як біологічний вид, значною мірою залишається під контролем головних екологічних законів і у своїх взаємовідносинах із Природою повинна приймати її умови. Це біоцентричний або екоцентричний підхід (екологічна парадигма), що віддає перевагу екологічним пріоритетам в історичному поступі людства. Розвиток суспільства тут розглядається як частина еволюції природи, космосу, де діють об’єктивні закони екологічних обмежень, незворотності і відбору. Виникнення екологічних проблем зумовлене здебільшого антропогенним впливом самої Людини на регуляційні функції біосфери, які не можуть бути відновлені або змінені технологічно.
Прогрес людства обмежений екологічними імперативами – вимогами підпорядкованості законам Природи.

Такий підхід властивий професійним екологам і певному колу аналітиків, які системно уявляють глобальні проблеми з екологічними наслідками. Характерний він і для багатьох людей зі стихійним екоцентризмом, екологічною свідомістю та здоровим поглядом на процес виживання.

Правильний вибір між цими двома підходами або, можливо, до кінця виважений компроміс між ними багато в чому визначить стратегію виживання й подальшого розвитку людства. На жаль, більшість людей (особливо в країнах колишнього СРСР) поки що поділяють антропоцентричний погляд. Проте нині вже існують дуже вагомі аргументи на користь екоцентризму. Найзначнішим із них можна вважати Всесвітню програму дій на XXI століття з проблем навколишнього середовища і розвитку. Її підписали представники більш ніж 170 країн світу на Міжнародному форумі у Ріо-де-Жанейро (1992). Програму дій ООН підтвердили й учасники Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі (2002).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Екологічне управління – Шевчук В. Я. – ВСТУП