Екологічне право України – Шуміло О. М. – 3. Лісові правовідносини
ЛК України в ст. 2 визначає лісові відносини як суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та сталого використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Щодо сталого розвитку лісів, то слід пам’ятати, що 1992 р. на Міжнародній конференції ООН у Ріо-де-Жанейро була проголошена концепція сталого розвитку лісового господарства, основні положення якої відображені в таких документах, як “Агенда 21” та “Ліс – принципова заява”, якими було проголошено такі: усі країни повинні брати участь в озелененні Землі шляхом насадження і збереження лісів, мати право використовувати ліси для власного соціально-економічного розвитку на основі національної лісової політики, що відповідає принципам сталого розвитку, та створювати сталі структури виробництва і споживання, що забезпечують екологічно безпечне використання лісів; використання лісів повинно бути спрямоване на задоволення соціальних, економічних, екологічних, культурних і духовних потреб сучасного та майбутнього поколінь; національні програми розвитку лісового господарства повинні забезпечувати захист унікальних лісів, що мають культурну, духовну, історичну та релігійну цінність; надавати допомогу тим країнам, що розвивають створення нових і захист старих лісів, забезпечити планування екологічно безпечних технологій ведення лісового господарства; до планування залучати корінні народи, урядові й неурядові організації; торгівля лісовою продукцією повинна бути недискримінаційною (сприяти обробці лісоматеріалів на місцях); добиватися контролю за забрудненнями, що завдають шкоди лісам.
Безпосередньо України стосується стале управління лісами Карпат, про що підписано відповідний протокол Урядом України.
Об’єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Поняття лісового фонду України та лісових ділянок було розглянуте у попередньому параграфі.
Суб’єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до чинного законодавства. Щодо цих суб’єктів треба пам’ятати, що поняття “громадяни” не зовсім підходить, оскільки ліси можуть надаватися в користування також іноземним особам та особам без громадянства. Наприклад, право загального лісокористування не може бути обмежене для негромадян України. Система місцевого самоврядування визначена ст. 5 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”. Поняття юридичної особи розкривається в ст. 80 ЦК України.
Природний зв’язок різних природних об’єктів, що включені до правового поняття “ліс”, обумовлює багатоплановість лісових правовідносин і, як наслідок, необхідність залучення інших правових інститутів і галузей права для їхнього правового регулювання.
4. Нормативно-правове регулювання лісових правовідносин
Лісове законодавство має давні сталі традиції. І за часів дореволюційної Росії, і в радянський період на теренах України діяли численні акти, що регулювали порядок користування лісами, їхнє поновлення та охорону, боротьбу із браконьєрством та інші питання охорони та використання лісів. Лісове законодавство можна віднести до так званих кодифікованих галузей екологічного права, оскільки його центральним актом є ЛК України.
Згідно з ЛК України лісові відносини в Україні регулюються КУ, ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”, ЛК України, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані ЛК України, регулюються відповідними законодавчими актами.
Правове регулювання КУ лісових правовідносин відбувається шляхом визначення права власності українського народу на природні ресурси та інших загальних еколого-правових норм, які передбачені Основним Законом.
Наступним щаблем регулювання лісових правовідносин є міжнародні нормативні акти. Деякі з них уже згадувалися в попередньому параграфі.
Регіональний міжнародний документ, стороною якого є Україна, – це Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат, яку було підписано 22.05.2003 р. і ратифіковано Україною 07.04.2004 р.200, а датою набуття чинності є 04.01.2006 р. До цієї Конвенції існує окремий Протокол від 19.06.2008 р.
Протокол також має багатоступеневий механізм набуття чинності202. Так, його було підписано 19.06.2008 р., ратифіковано 04.09.2009 р., а чинності він набрав 28.04.2010 р.
Сторони Конвенції визнали, що Карпати є унікальним природним скарбом визначної краси та екологічної цінності, важливим центром біорізноманіття, головним водозбором великих річок, необхідним середовищем існування та притулком для багатьох видів рослин і тварин, які опинились під загрозою зникнення, а також найбільшою в Європі територією з незайманими лісами, та усвідомили, що Карпати – важлива частина екологічного, економічного, культурного, рекреаційного довкілля та середовища існування в серці Європи, спільного для багатьох народів та країн.
Вказану Конвенцію сторони прийняли, усвідомлюючи важливість та екологічну, культурну і соціально-економічну цінність гірських регіонів, що спонукало Генеральну Асамблею ООН проголосити 2002 р. міжнародним роком гір та визнати важливість гірських регіонів, як це закріплено у розд. 13 (Сталий розвиток гірських регіонів) Декларації щодо довкілля та розвитку (“Порядок денний на XXI століття”, Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), а також у
Плані дій Світового саміту з проблем сталого розвитку, посилаючись на Декларацію з питань довкілля та сталого розвитку в Карпатському та Дунайському регіонах (Бухарест, 2001 р.).
Прикладом міжнародного акта в галузі лісового господарства може слугувати Меморандум про взаєморозуміння між Державним комітетом СРСР по лісу та Міністерством сільського і лісового господарства Італії стосовно співробітництва у галузі лісового господарства.
Подібну Угоду між Держкомлісгоспом України та Дирекцією з питань розвитку та співробітництва Швейцарії стосовно технічного співробітництва в рамках Швейцарсько-Українського проекту розвитку лісового господарства у Закарпатті “Б(Ж-2А” було ратифіковано ВР України. Проект спрямований на впровадження сталого, багатофункціонального управління лісовим господарством у Закарпатті з наданням особливої уваги заходам з охорони довкілля, попередження стихійних лих та поліпшення життєвого рівня місцевого населення.
Особливим прикладом міжнародного акта можуть бути “Принципи лісівництва”, які не мають обов’язкової сили, а є заявою з викладенням принципів для глобального консенсусу стосовно раціонального використання, збереження та сталого розвитку всіх видів лісів, які прийняті Конференцією ООН з навколишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро 14.06.1992 р.
Лісові відносини регулюються насамперед спеціальним кодифікованим нормативним актом – ЛК України. Крім нього, вони також регулюються іншими законами та правовими актами України, а також локальними нормативними актами. ЛК України передбачає пріоритет над іншим галузевим законодавством, у тому числі цивільним, і закріплює правило, відповідно до якого колізія норм лісового законодавства і норм інших правових актів вирішується на користь першого. Як результат цього має виконуватися правило щодо беззаперечної відповідності норм інших нормативних актів лісовому законодавству України.
Не зменшуючи юридичного значення ЛК України, необхідно наголосити на тому, що він був розроблений відповідно до ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”.
ВР України, впроваджуючи державну політику заліснення територій, обмеження неконтрольованих рубок лісів, прийняла такі ЗУ: “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” та “Про мораторій на видалення зелених насаджень на окремих об’єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва”. Останній передбачає таке поняття, як “ліс населеного пункту”, тобто лісовий масив або ділянка лісу, розташовані в межах населеного пункту. Цим ЗУ вводиться мораторій строком на 5 років на видалення зелених насаджень на таких об’єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва, як сквери, ботанічні сади, парки, лісопарки, рекреаційні зони, ліси міста. Раніше поняття міських лісів лише згадувалося, без розкриття його суті, в ЗУ “Про благоустрій населених пунктів”.
ЗУ “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів” також можна віднести за його спрямованістю до двох попередніх, що стримують неконтрольоване хижацьке знищення лісів та вивезення їх за кордон. Закон визначає особливий правовий режим експорту та реалізації лісо – та пиломатеріалів, зокрема, передбачає заборону вивезення за межі митної території України лісоматеріалів і пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев. Реалізація суб’єктами підприємницької діяльності лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів, крім цінних та рідкісних порід дерев, допускається за наявності Сертифіката про походження лісоматеріалів.
Наступними за юридичною силою є нормативні акти Президента України. Його Указами затверджено: Положення про Держлісагентство України; “Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень” та Розпорядження “Про вивчення стану ведення лісового господарства у Вінницькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській, Тернопільській і Чернівецькій областях”.
Найбільш насиченою діяльністю щодо охорони та використання лісів відповідно до своєї компетенції займається Уряд України. Прикладом можуть бути Постанови КМ України: “Про затвердження Правил рубок головного користування в гірських лісах Карпат”; “Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів”; “Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів”, якою затверджено Порядок спеціального використання лісових ресурсів та Порядок видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; “Про затвердження Санітарних правил в лісах України” ; “Про затвердження Державної цільової програми “Ліси України” на 20102015 роки”; “Про затвердження Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів”; “Про затвердження Положення про державну лісову охорону”; “Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу”.
Прикладом нормативного акта центрального органу виконавчої влади з питань охорони довкілля може слугувати Наказ Мінприроди України “Про затвердження розрахункових лісосік для постійних лісокористувачів Кіровоградської, Рівненської та Черкаської областей” 21. Центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства – Держлісагентство України – видає Листи, Накази, Рішення та затверджує Плани.
До локальних нормативних актів треба віднести, наприклад, Постанову Ради міністрів АРК “Про затвердження заходів щодо забезпечення охорони лісів Автономної Республіки Крим від лісових пожеж на 2011-2015 роки”, або подібне також на цю нагальну тему Розпорядження Київської міської державної адміністрації “Про заходи щодо охорони лісів від пожеж у 2011 році”.
Сучасне лісове законодавство тісно взаємопов’язане із суміжними галузями законодавства, особливо щодо притягнення винних осіб до кримінальної, адміністративної, цивільної чи дисциплінарної відповідальності.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)