Дитяча психологія – Дуткевич Т. В. – Тема 8. Психологічні особливості ігрової діяльності в дошкільному віці
ПЛАН
1. Розвиток гри у дитини до 3-х років
2. Особливості сюжетно-рольової гри дошкільника
2.1. Природа сюжетно-рольової гри дошкільника
2.2. Поняття про сюжет та зміст сюжетно-рольової гри
2.3. Роль та ігрові дії дошкільника як центральний компонент сюжетно-рольової гри
2.4. Значення ігрових предметів для забезпечення уявної ситуації у
Грі
2.5. Взаємовідносини дошкільників у грі
3. Класифікація дитячих ігор. Характеристика творчих ігор дошкільника
4. Характеристика дитячих ігор з правилами
Література
1. Артемова Л. В. Вчись граючись. Навколишній світ у дидактичних іграх дошкільників. – К.: Томіріс, 1995. – 112 с.
2. Басов М. Я. Избран. психологические произведения / Под ред.
B. Н. Мясищева, В. С. Мерлина. – Педагогика, 1975. – 432 с.
3. Гаспарова Е. Ведущая деятельность дошкольного возраста // Дошкольное воспитание. – 1987. – № 7. – С. 45-50.
4. Запорожец А В. Избр. психол. труды в 2 т. – М.: Педагогика, 1986.
5. Игра и развитие ребенка в дошкольном возрасте. Ч. 1. Материалы межд. научно-практ. конф. – М.: Прометей, 1995. – 96 с.
6. Леонтьев А.. Н. Психологические основы дошкольной игры // Избр. психолог. произведения: В 2-х т. – М.. : Педагогика, 1983. – Т. 1. – С. 303-323.
7. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. –
C. 89-97.
8. Михайленко Н., Короткова Н. Взаимодействие взрослого с детьми в игре // Дошкольное воспитание. – 1993. – № 3. – С. 15; № 4. – С. 18-23.
9. Мухина В. С. Игрушка как средство психологического развития ребенка // Вопросы психологии. – 1988. – № 2. – С. 123-128.
10. Островская Л. Ф. Педагогические ситуации в семейном воспитании дошкольников. – М.: Просвещение, 1990. – 160 с.
11. Проблемы дошкольной игры: Психолого-педагогический аспект / Под ред. Н. Н. Поддъякова, Н. Я. Михайленко. – М.: Педагогика, 1987. – 192 с.
12. Репина Т., Гостюхина О. Самостоятельные игровые объединения // Дошкольное воспитание. – 1984. – № 2. – С. 43-46.
13. Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. – М.: Школа-Пресс, 1997. – С. 197-211, 236-257.
14. Усова А.. П. Роль игры в воспитании детей / Под ред А. В. Запорожца. – М.: Просвещение, 1976. – 96 с.
15. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.: Изд. Центр “Академия”, 1997. – С. 64-86.
16. Эльконин Д. Б. Психология игры. – М.: Педагогика, 1978. -304 с.
1. Розвиток гри у дитини до 3-х років
Протягом всього дошкільного дитинства гра становить важливу умову розвитку психіки й особистості дитини. Від того, як дорослий організує цей перший вид діяльності дитини залежить успішність формування особистості дитини. Тому глибокі знання психологічних закономірностей ігрової діяльності – важлива складова професійної підготовки вихователя дошкільного закладу.
Поява гри у житті дошкільника зумовлюється соціальною ситуацією його розвитку. Складність сучасного виробництва визначає тривалу підготовку підростаючого покоління до включення у трудову діяльність. У первісному суспільстві, коли маленька дитина вже з одного-трьох років могла допомагати дорослим по господарству, гра як вид діяльності була відсутня.
Потреби дитини у грі різні дослідники пояснювали по-різному. Так, теорія Шиллера-Спенсера розглядала основою потреби у грі “надлишок сил” дитини, її природне прагнення до активності. Гра як відпочинок з метою відновлення фізичних сил дитини постає у теорії Лацаруса. Відомий дослідник гри Карл Гросс звертав увагу на біологічну доцільність гри як засобу тренування органів та функцій й підготовки їх до майбутньої неігрової діяльності [11, с. 390].
Специфічною особливістю гри є її процесуальність. Дослідники розглядають її і як атрибут гри (К. Бюлер, М. Я. Басов), і як характеристику ігрового мотиву, який “полягає не у результаті дії, а у самому процесі” [11, с. 477]. Водночас процесуальністю відзначаються і пізнавальна мотивація, і спонукання до творчості. З цього випливає, що ігрова, пізнавальна й творча мотивація мають спільну основу, а саме – суб’єктивну цінність процесу діяльності. У дошкільному віці гра у різноманітних формах виступає основою відкриття дитиною про-цесуальності як узагальненої характеристики діяльності, що містить “свій мотив немовби у собі” (О. М. Леонтьєв).
Протягом дошкільного дитинства дитина оволодіває такими різновидами гри, як предметно-маніпулятивна (1-3 роки), сюжетно-рольова (3-7 років), конструктивна, будівельна, дидактична, рухлива, гра з правилами.
Предметно-маніпулятивна й сюжетно-рольова ігри виступають у відповідних вікових періодах провідними.
Етапи розвитку ігрової діяльності в ранньому дитинстві досліджено у працях психологів Ф. А. Фрадкіної, Н. Н. Палагіної, З. В. Звори-гіної, С. Л. Новосьолової, Н. Я. Михайленко та ін.
Передумови предметно-маніпулятивної гри складаються у немов-лячому віці на основі розвитку в дитини маніпуляцій з предметами та пізнавальних мотивів. Ігрові дії немовляти тісно переплітається з першими кроками на шляху пізнання дійсності. Дослідники вирізняють ознайомлювальний і відображувальний етапи в розвитку ігрових дій немовляти. Спочатку дитину приваблюють яскраві, незвичні, блискучі предмети у своєму оточенні. І вона маніпулює ними, щоб роздивитись, ознайомитись. У цьому полягає зміст ознайомлювальних ігрових дій немовляти.
З півроку і до півтора років виникають відображувальні предметно-ігрові дії. Дитина починає вирізняти в іграшках певні властивості, пов’язувати свої дії та їх результат, в якому виявляється та чи інша властивість предмета: якщо натиснути на гумового зайчика, то він “розмовляє”, якщо штовхнути м’ячик, він котиться, а з коробочкою такого результату не отримаєш. Таким чином за допомогою власних дій дитина навчається виявляти властивості предметів, по-різному діє з різними іграшками, передбачаючи на основі попереднього досвіду їхні фізичні властивості. Змістом відображувальних предметних ігрових дій дітей виступає маніпулювання з різними предметами, спрямоване на виявлення та підтвердження їхніх властивостей. Так, дитина складає й розбирає мотрійку чи пірамідку, зминає та рве папір, насипає та висипає з відерця пісок тощо.
Значущість особи дорослого у житті дитини стимулює її наслідувати дії дорослих. Від одного року дитина навчається ходити, оволодіває мовленням, тобто її можливості значно розширюються. Вона також має певний досвід маніпуляцій із предметами. Спілкування з дорослим набуває виразного предметного змісту, віддзеркалює прагнення малюка до спільних з дорослим предметних дій. Цим дитина хоче прилучитись до життя дорослих, стати його учасником. Розвиток ігрових дій протягом раннього віку спирається на розвиток предметних. Досвід виконання предметних дій підводить малюка до їх узагальнення: він навчився набирати пісок совочком, а згодом робить це і за допомогою відерця; подібно до того, як набирав пісок, набирає сніг. У цьому прикладі виявляється перенос засвоєної дії на інші, зовні не схожі ситуації.
На основі розвитку предметних дій, коли предмети використовуються у звичному суспільно закріпленому їх призначенні, розвивається сюжетно-відображувальний етап предметно-маніпулятивної гри. Спостерігаючи за працею дорослих, дитина розкриває для себе сенс дій дорослого з предметами і намагається відтворити його у своїй грі: дорослий бере мило, щоб вимити руки; сідає за кермо автомобіля, щоб поїхати на роботу тощо. Предметні дії малюка поступово набувають ознак ігрових дій, чому сприяє дорослий, коли спонукає дитину: “вилікуй хвору ляльку; йдіть обідати разом із зайчиком”.
Відмінність ігрової дії від предметної полягає в її умовному та узагальненому характері; вона не може призвести до реального результату, тому останній носить уявний характер. Для дитини головним стає не сама по собі предметна дія, а її умовний результат. Малюк виконує своєрідні розумові дії з уявними предметами: немовби годує котика обідом. Ось дитина гойдає ляльку, наслідуючи схему відповідних рухів дорослого: тримає ляльку під грудьми, гойдає її кілька разів і, маючи на увазі досягнення уявного результату (лялька “заснула”), завершує ігрову дію.
У предметно-маніпулятивній грі закладаються основи сюжетно-рольової гри, яка властива дітям з 3-х років. Елементи останньої виявляються, наприклад, як “роль у дії” (Д. Б. Ельконін), що являє собою сукупність дій, характерних для людини у певній ролі. Так, дитина доглядає за лялькою – своєю “дитиною”, фактично виконуючи роль мами, але не називаючи себе відповідно до цієї функції. На питання дорослого “ти хто?” відповідає: “я – Катя”.
Протягом раннього віку ускладнюються сюжети ігор за такими ознаками, як кількість персонажів, різноманітність ситуацій. Якщо у перших предметно-маніпулятивних іграх діє один персонаж у певній ситуації, а схема гри неодноразово повторюється (кілька разів дівчинка зачісує ляльку), то наприкінці раннього віку в іграх дітей бере участь кілька персонажів, які діють у послідовних різноманітних ситуаціях – відбувається розгортання сюжету. В іграх намічаються зв’язки між персонажами, проте вони слабо узгоджені і задаються їх включенням у спільну ситуацію. Як відзначає Г. А. Урунтаєва, тут можливі три варіанти дій. Перший передбачає два персонажі, один з яких – об’єкт дії іншого, наприклад перукар і клієнт. Другий складається з самостійних дій, включених у спільну для персонажів ситуацію: машиніст і пасажири. В третьому персонажі обмінюються діями: покупець вибирає товар, а продавець зважує. До кінця 3 р. спостерігаються сюжети, в яких разом з набором дій задані і деякі відносини між персонажами. Наприклад, відносини керівництва і підпорядкування в грі “дитячий садок”, коли вихователь веде заняття, а діти слухають. Або поєднання керівництва і підпорядкування з рівноправним обміном діями, коли в цій же грі зображаються відносини між вихователем і батьками дітей [153, с.66-67].
Розвиток ігрової діяльності сприяє становленню стосунків між дітьми, в якому вирізняється три етапи.
1. Перші взаємини між дітьми носять неігровий характер, хоча й розгортаються з приводу влаштування гри: обрання її місця, розподілу чи обміну іграшками тощо.
2. Ігри дітей відзначаються характеристикою “поряд, але не разом”. При цьому виникають інтерес до діяльності однолітків та спроби наслідувати один одному. Прагнення когось з дітей прилучитись до гри іншого малюка викликають в останнього негативні реакції: скарги дорослому, протести з приводу втручання у формі криків, плачу і т. ін. Між дітьми часто виникають конфлікти з цього приводу.
3. Виникають перші ігрові взаємодії дітей, чому сприяє спільні місце гри та іграшки. Ігрова взаємодія дітей відзначається наявністю обміну ігровими діями між ними. У таких взаєминах малюки виступають як гравці, кожен з яких виконує свою функцію: один з них подає “посуд”, інший накладає у нього “їжу”. Зникають скарги з приводу втручання іншої дитини в гру. Якщо хтось виступає ініціатором гри, то він охоче приймає у свою гру однолітка. Виникають оцінки якості ігрових дій один одного, гра може припинитись, якщо одноліток не узгоджує своїх дій відповідно до теми гри. В іграх, що містять
“роль у дії”, виникають взаємини, зумовлені співвідношенням виконуваних дітьми функцій, що слугують передумовою появи рольових взаємин.
ВИСНОВКИ про особливості розвитку ігрової діяльності у дитини до 3-х років:
– на основі високого рівня оволодіння предметними діями виникає власне ігрова дія, що відзначається умовністю виконання і уявним результатом;
– до 2,5 р. розвиток ігрової діяльності проходить етапи ознайомлювальної та відображувальної предметної гри;
– формується ставлення до дорослого як до зразка дій, якому дитина наслідує у своїх самостійних ігрових діях;
– дитина залучає до гри предмети-замінники; наділяє їх ігровим значенням;
– складається здатність ставити і вирішувати ігрові задачі (ігрові цілі та способи їх досягнення);
– розвиток сюжету предметно-ігрової діяльності полягає у збільшенні кількості персонажів та появі зв’язків між ними;
– зароджується ігрова взаємодія з однолітками в спільних іграх;
– до кінця раннього віку складаються передумови сюжетно-рольової гри, яка інтенсивно розвиватиметься в дошкільному дитинстві.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)