Дитяча психологія – Дуткевич Т. В. – 2. Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини
Розвиток психіки – діалектичний, суперечливий, стрибкоподібний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у вигляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє розглядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.
Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить значну кількість періодизацій розвитку дитини. Л. С. Виготський вирізняв три типи періодизацій психічного розвитку:
– за зовнішнім критерієм (Р. Заззо – відповідно ступеням виховання і навчання);
– за однією ознакою дитячого розвитку (З. Фрейд – за розгортанням лібідоносної енергії; П. Блонський – за станом зубів; Н. Поліцин – за зміною суспільної спрямованості особистості);
– за системою суттєвих особливостей дитячого розвитку (Л. С. Виготський – на основі комплексних особистісних новоутворень; Ш. Бюлер – за структурою життєвого шляху; Е. Еріксон – за розгортанням закладених у зародковому періоді програм – епігенезом; Л. I. Божович – за соціальною ситуацією розвитку і новоутвореннями).
Крім того, періодизації психічного та особистісного розвитку поділяються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплюють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періодизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Г. Ананьєва.
Зокрема, в періодизації Шарлотти Бюлер відображено вплив на періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, але рушійні сили цього розвитку вважаються вродженими. Вона вирізняє наступні періоди:
O до 16-20 рр. Відсутність сім’ї, професійного та життєвого шляху;
O від 16-20 до 25-30 рр. Попереднє самовизначення, створення сім’ї;
O від 25-30 до 45-50 рр. Зрілість, сім’я, суспільне визнання, наявність конкретних життєвих цілей, самореалізація;
O від 45-50 до 65-70 рр. Старіння, душевна криза, зникнення самовизначення;
O від 65-70 рр. Старість, відсутність соціальних зв’язків, втрата цілей, самозавершеність.
Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку – “епігенетичний принцип”, відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворення), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розвитку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.
Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) – або ні – для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні універсального характеру загальної послідовності й найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств.
Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е. Еріксона.
Грудна фаза – до 1 р. Головна особа на цій фазі – мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття “базової довіри” немовляти до зовнішнього світу. Головний метод – турбота і любов батьків. Якщо “базову довіру” на цьому етапі сформувати не вдається, то у немовляти розвивається почуття “базової недовіри” до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.
Повзункова фаза – до 3-х років. Головні особи – батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність – сором’язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.
Дошкільна фаза – до 6 років. Значущі особи – батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.
Передпубертатна фаза – до 12 років. Головні особи – в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення до праці.
Юність – до 18 р. Значущі оточуючі – ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність – невизнання. З’являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке “Я”, рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.
Рання зрілість. Значущі особи – друзі. Головна суперечність: співпраця – відчуження, ізоляція. З’являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.
Середній вік. Провідні цінності – професія, батьки. Центральна суперечність: дружба – ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).
Пізня зрілість. Значуще оточення – людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість – розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов’язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.
Для дитячої психології особливе значення мають часткові періодизації психічного та особистісного розвитку, які завершуються моментом закінчення активного періоду навчання (загальноосвітньої школи).
Таким чином, проблема періодизації психічного розвитку особистості не отримала свого остаточного вирішення і знаходиться у стані розробки.
ВИСНОВКИ про проблему вікової періодизації психічного і особистісного розвитку:
– наявність неоднорідних етапів психічного розвитку дозволяє розглядати його періодизацію;
– найбільш відомі періодизації психічного розвитку дитини запропоновані Л. С. Виготським; Ш. Бюлер; Е. Еріксоном; Л. I. Божович; Д. Б. Ельконіним;
– запропоновані періодизації психічного розвитку розрізняються критеріями, що покладено в їх основу, а також, відтинком життєвого шляху людини, який вони охоплюють.
3. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи
Для практики навчання і виховання підростаючого покоління особливо важливим є розкриття закономірностей психічного розвитку на окремих вікових етапах цього відтинку життя людини. Узагальнивши наявні у вітчизняній психології періодизації розвитку психіки й особистості дитини, а це, насамперед, роботи Д. Б. Ель-коніна, Л. I. Божович, В. В. Давидова, I. В. Дубровіної, I. С. Кона, В. Ф. Моргуна, Н. Ю. Ткачової, подаємо схематизовану психологічну характеристику вікових періодів розвитку дитини від народження до моменту закінчення школи у таблиці 1.
Таблиця 1
Характеристика вікових періодів психічного та особистісного розвитку дитини
Вікові періоди | Соціальна ситуація | Провідна діяльність | Новоутворення | ||
У структурі особистості | У психічних процесах | ||||
Немовля-чий вік: до 1 року | Всі потреби дитини задовольняє дорослий, повна залежність | Безпосередньо емоційне спілкування з дорослими | Потреба в спілкуванні з іншими, емоційне ставлення до них | Перцептивні дії (сприймання), хапання, сенсо-моторні дії | |
Ранній вік: 1-3 років | Співпраця дитини з дорослими в оволодінні побутовими предметами | Предметно-маніпуля-тивна гра | Мовлення і свідомість | Наочно-дійове мислення, сприймання | |
Дошкільний вік: 3-7 років | Вимоги дорослих пов’язані зі вступом до школи | Сюжетно-рольова гра | Підпорядкування мотивів, етичні норми, прагнення до суспільно-значущої діяльності | Елементи довільної поведінки | |
Молодший шкільний вік: 7-11 років | Вступ до школи, розширення кола спілкування дитини, вимоги дорослих пов’язані з навчанням | Навчальна діяльність | Сприймання і виконання навчальної діяльності як суспільно-значущої; пізнавальні інтереси, норми взаємин | Теоретичне мислення, рефлексія, внутрішній план діяльності | |
Підлітковий (молодший підлітковий): 11-14 років | Обмеження дорослим прагнення дитини до самостійності, бажання спілкуватися з ровесниками, суспільні обов’язки, повноліття | Інтимно-особистісне спілкування | Почуття дорослості. Інтерес до проблем світогляду, власної особистості, до статусу в суспільстві. Плани на майбутнє | Самостійний аналіз соціальних явищ | |
Ранній Юнацький (старший Підлітко- Вий): 14-18років | Професійна підготовка, політичні, юридичні Права, як у дорослих. | Навчально- Професійна | Відповідальність, самодіяльність, реальне уя-лення про Майбутнє, готовність до професійного самовизначення | Професійне Спрямування в пізнавальних інтересах |
Психологи визначили не тільки характеристику окремих вікових періодів дитини, але й розкрили механізми зміни цих періодів. У працях Д. Б. Ельконіна показано, що все дитинство складається з трьох епох: раннє дитинство, дитинство, отроцтво. Кожна епоха містить два періоди, які у свою чергу включають дві фази. Перехід від одного періоду до іншого відзначається кризовими явищами у поведінці дитини і відбувається при невідповідності між операційно-технічною (володіння способами і засобами діяльності) і мотиваційною (прагнення, інтереси, бажання щодо виконання діяльності) сторонами ведучої діяльності. Вікову динаміку співвідношення операційної та мотиваційної ліній активності дитини розкриває рисунок 1.
За рисунком 1 видно, що всі види провідної діяльності поділяються на дві групи:
По-перше, з перевагою у її структурі мотиваційної сторони, коли діяльність передбачає налагодження взаємин з оточуючими (дорослими чи іншими дітьми). Це емоційно-безпосереднє спілкування, рольова гра, інтимно-особистісне спілкування.
По-друге, з перевагою операційної сторони, коли діяльність побудована на діях з предметами: предметно-маніпулятивна, навчальна, навчально-професійна діяльність.
Основний механізм переходу між епохами психічного розвитку полягає у досягненні узгодження між відстаючим у розвитку рівнем взаємин з оточуючими (мотиваційною складовою) і випереджуючим у розвитку рівнем знань, способів, здібностей дитини (операційна сторона). Так, на межі епох раннього дитинства і дитинства дитина набула умінь у володінні побутовими предметами, в самообслуговуванні (переважає операційна сторона) і вимагає від дорослого розширити рамки її самостійності, змінити ставлення до себе, тобто демонструє зростання вимог до взаємин із дорослим (мотиваційна сторона).
При переході між періодами – навпаки – переважно зростає мотиваційна лінія у діяльності, швидкими темпами змінюються взаємини, нова будова яких прискорює оволодіння дитиною новими видами діяльності. Зокрема, це відбувається на межі дошкільного до молодшого шкільного віку.
ВИСНОВКИ про вікову періодизація психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи:
– для практики навчання і виховання підростаючого покоління особливо важливим є розкриття закономірностей психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи;
– психологи визначили не тільки характеристику окремих вікових періодів дитини, але й розкрили механізми зміни цих періодів;
– механізм зміни вікових періодів грунтується на узгодженні співвідношення операційної та мотиваційної ліній активності дитини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)