Ділове мовлення для державних службовців – Шевчук С. В. – 2.3. ПОНЯТТЯ МОВНОЇ НОРМИ
Послуговуючись офіційно-діловим стилем, треба дотримуватися загальноприйнятих мовних норм, стандартів, певних взірців, адже унормованість – головна ознака літературної мови.
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що закріплюються в процесі суспільної комунікації.
Розрізняють різні типи норм: орфоепічні, граматичні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.
Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполучень та наголошування слів.
Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фонологічні.
Фонематичні помилки – це порушення, пов’язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: Вимова с замість |з| везти – вести казка – каска
Вимова т замість д
Родовий – Ротовий гадка – гатка привід – привіт
Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї із фонем, наприклад:
Правильно Неправильно
Плутати путати
Плутаю путаю
Плутають путають
Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| – фонему |ф|:
Правильно Неправильно
Факт хвакт
Фарба хварба
Фах хвах
Фахівець хвахівець
Феномен хвеномен
Форматний хворматний
Функціонувати хвункціонувати
Хвала фала
Хвороба фороба
Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: Вимова Іл’І замість /л/
Лекція – лекція телеграма – телеграма
Вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження
Директор – діректор тираж – тіраж симпозіум – сімпозіум циркулярний – ціркулярний
ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: Постанова план
Гарантійний витяг видавець мудрість
В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:
1. Голосні [а], [і], [у] – в усіх позиціях вимовляються виразно:
[знати] – знати;
[пунктуал’н’іс’т’] – пунктуальність; [зв’ітувіти] – звітувати.
2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]:
[то^м^] – том$; [зоУЗул’а] – Зозуля; [гоУЛубка] – Голубка.
3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко:
[е] – З наближенням до [и] [ме”та] – Мета; [ре”агувати] – реагувати; [вантажеИН’: а] – вантаження.
[и]-з наближенням до [е] [виСДаток] – видаток; [обвиЕНувачеИН’: а] – обвинувачення; [си*сте”матичний] – систематичний.
Пам’ятайте! Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна] – Мажоритарна.
ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:
[народ] – народ; [наказ] – Наказ; [чиЕМдуж] – чимдуж; [надто] – надто; [дбв’ідка] – Довідка.
Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]:
[лехко] – легко; [н’іхт’і] – Нігті; [к’іхт’і] – Кігті.
2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:
[проз’ба] – орфографічно Просьба; [вогзал] – вокзал; [бород’ба] – боротьба.
3. Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими приголосними:
[с тобойу] – орфографічно з Тобою; [сказати] – сказати.
4. Префікси роз-, без – можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):
[розписка] і [роспйска] – Розписка;
[беИЗпомиЕЛкбвий] і [беИСпомиЕЛковий] – безпомилковий.
5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:
[с’ім] – сім; [вели’ч] – Велич; [пиш^ш] – пишеш; [позичте”] – Позичте; [с’м’іх] – сміх.
Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм’які: [в’італ’ний] – вітальний; [б*іограф’ійа] – біографія; [ш’іс’т’] – шість; [хВІд] – хід;
[к’ілограм] – кілограм.
Подовжені шиплячі вимовляються як напівм’які: [роздор’іж’: а] – роздоріжжя; [р’іч*: у] – річчю.
6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [г]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також зукра-їнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою г, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [г], подано в “Українському орфографічному словнику”, яким варто послуговуватися, оскільки звук г вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:
Газда
Ганок
Гатунок
Гречність
Грунт
Грунтово-кліматичний грунтознавство грунтуватися грасувати (розчищати)
Газдувати
Грати
Гречний
Гречно
Грунтовий
Грунтозахисний
Грунтообробний
Гудзик
7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:
[дзвониЕК] – орфографічно Дзвоник; [присуджувати] – присуджувати; [в’ідр’адже”н’: а] – відрядження; [нагородже”н’: а] – нагородження.
Роздільна вимова цих звуків [д]~[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:
[в’ід-зиЕВати] – орфографічно Відзивати;
[п’ід-зв’їтний] – підзвітний;
[п’ід-жеИНу] – Піджену
8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м’яко:
[майбут’н’е] – орфографічно Майбутнє; [п’ іс’н’а] – пісня; [горд’іс’т’] – гордість.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)