У широкому сенсі характером називають цілісну сукупність, яка позначає приховану за різними проявами людського Я природу особистості. Теофраст, який запропонував використовувати цей термін у психології на позначення комплексу ознак, що відрізняють поведінку однієї людини

Типології (класифікації) є загальнонауковим методом пізнання світу. У межах психології типологічний підхід припускає розуміння особистості як цілісного утворення, що не зводиться до комбінації окремих рис. Узагальнення здійснюють на основі групування досліджуваних. Якщо в групі

Найвідомішою емпіричною класифікацією типів особистості е систематика, запропонована К.-Г. Юнгом. В основі типології – екстраверсія як зверненість до об’єктів навколишнього чи внутрішнього світу та інтроверсія як рефлексія, перешкода контакту з об’єктами, сумнів і недовіра

У психологічних науках історично сформувались номотетичний та діографічний підходи у дослідженні психічної реальності. Номотетичний. є основним у загальній, соціальній, віковій та інших галузях психології. За цього підходу зосереджуються на загальних принципах, закономірностях психологічних феноменів,

Одними з перших до кореляційно-факторних досліджень вдавалися Дж.-П. Гілфорд і В. Ціммерман. Вони виокремили такі фактори структури особистості: 1) загальна активність (енергійність, швидкість дій, любов до дії); 2) домінування (ініціативність, обстоювання своїх прав, прагнення

Тисячоліттями філософія досліджувала пізнавальну й емоційну складові душі людини. Сучасна психологія примножила й уточнила знання про внутрішній світ особистості. Пізнавальну складову психіки людини – її здібності, можливості світосприйняття, відчуттів, зосередження уваги, феномени, якими опосередковують

Тисячоліттями філософія досліджувала пізнавальну й емоційну складові душі людини. Сучасна психологія примножила й уточнила знання про внутрішній світ особистості. Пізнавальну складову психіки людини – її здібності, можливості світосприйняття, відчуттів, зосередження уваги, феномени, якими опосередковують

Рухові реакції були предметом вивчення когнітивної психології з початку її становлення. Запропонована Ф. Гальтоном у 1869 р. гіпотеза про зв’язок психомоторного темпу з багатьма показниками властивостей нервової системи, темпераменту й особистості надалі отримала численні

Увага як один із центральних психічних процесів, пов’язаний зі здатністю суб’єкта зосереджувати свою активність на реальному або уявному об’єкті у певний момент часу, також є предметом диференціальної когнітології. Увага – Процес і Стан налаштування

Здібності пронизують усі рівні індивідуальності, взаємодіючи з іншими якостями, оскільки мають комплексну природу. Вони перебувають у постійній динаміці. Не можна вести мову про наявність здібностей, поки вони не проявилися, і не можна вважати їх

Усі основні галузі сучасної фундаментальної психології виникли наприкінці XIX ст.: експериментальна психологія пізнавальних процесів (Г. Фехнер, Г. Гельмгольц, І. Мюллер), диференціальна психологія (Ф. Гальтон, Дж.-М. Кеттел), соціальна психологія (Е. Дюркгейм, В. Вундт та ін.).

Успішність діяльності традиційно співвідносять зі здібностями. Відповідно інтелектуальну здібність визначають як індивідуально-своєрідну властивість особистості, що є умовою успішності розв’язання певного завдання (проблеми): здатність розкривати значення слів, вибудовувати просторову фігуру із заданих елементів, виявляти закономірність

Ними вважають здатність породжувати різноманітні оригінальні ідеї у нерегламентованих умовах діяльності. Креативність у вузькому значенні – це дивергентне мислення (операції дивергентної продуктивності за Дж.-П. Гілфордом), особливістю якого є готовність висувати багато правильних ідей щодо

Вивчення психологічних механізмів інтелектуальної обдарованості необхідне для розроблення валідних засобів діагностування проявів інтелектуальної обдарованості, сприяння розвиткові потенціалу обдарованості особистості. Інтелектуальна обдарованість – стан індивідуальних психологічних ресурсів (передусім розумових), який Забезпечує можливість творчої Інтелектуальної діяльності.

Психологічні дослідження інтелектуальної обдарованості зосереджені на особах з високими реальними інтелектуальними досягненнями в умовах їх природної життєдіяльності: компетентних фахівцях у певній предметній галузі діяльності (майстри шахової гри, університетські професори, знавці кінних перегонів, кваліфіковані лікарі

Вивчення представників середньої і пізньої дорослості, особливо людей дорослих і літнього віку (35-55 і 55-70 років) засвідчило, що робота інтелекту “тих, кому за ЗО” значно відрізняється від особливостей побудови і функціонування інтелекту в дитячому,

Протилежним до інтелектуальної обдарованості полюсом індивідуальних відмінностей є розумова відсталість. Розумова відсталість – вроджене або набуте недорозвинення когнітивних функцій, кількісні та якісні характеристики якого можуть дуже різнитися. Її слід диференціювати з деменцією (лат. dementia

Інтелект є однією із центральних категорій науки про індивідуальні відмінності. Вона зосереджується на дослідженні детермінант інтелектуальних відмінностей між людьми, джерел їх виникнення, визначенні рівня інтелекту, розробленні тестів тощо. Хоча тривалий час інтелект ототожнювали з

Тривалий час вивченням і вимірюванням інтелектуальних можливостей людини переймалася тестологія. Було розроблено багато різноманітних тестів інтелекту. Однак методи дослідження тестології не дають змоги визначити природу інтелекту. Тестолог А. Дженсен навіть стверджував, що для наукових

Серед багатьох дослідників утвердився погляд, що інтелект зумовлюється великою кількістю факторів. Інтелект як комплекс факторів досліджували Л. Терстоун, Дж. Гідфорд, Р. Мейлі, Дж. Керрол. Л. Терстоун заперечував існування загального інтелекту. Проаналізувавши результати виконання 60

Експериментально-психологічні теорії інтелекту орієнтовані на виявлення механізмів інтелектуальної активності. Формувалися вони відповідно до таких основних підходів: феноменологічного (інтелект як особлива форма змісту свідомості), генетичного (інтелект як наслідок адаптації до вимог навколишнього середовища у природних

Цей науковий підхід реалізується в міжкультурних дослідженнях пізнавальних процесів і культурно-історичній теорії вищих психічних функцій. Завдання міжкультурних досліджень полягає в порівняльному аналізі особливостей інтелектуальної діяльності представників різних культур (західної, технократичної, примітивної, традиційної), що дає

У межах теорій когнітивного научіння і научуваності, інтелект розглядають як сукупність когнітивних навичок. їх засвоєння – необхідна умова інтелектуального розвитку. А. Стаатс трактує інтелект як систему функціональних поведінкових навичок, що є наслідком кумулятивно-іерархічного навчання.

У дослідженні природи і суті представники цього підходу послуговувалися структурно-рівневою теорією інтелекту і теорією функціональної організації пізнавальних процесів. Розробник структурно-рівневої теорії Б. Ананьєв вважав, що інтелект – складна розумова діяльність, єдність пізнавальних функцій різного

Припускають, що зрозуміти природу інтелекту на рівні аналізу результативних і функціональних його властивостей неможливо, слід спочатку пояснити самі властивості з погляду особливостей устрою психічної реальності, що їх породжує. За цього підходу сукупність пізнавальних процесів,