Диференціальна психологія – Палій А. А. – Уявлення про темперамент Г.-Ю. Айзенка
Прагнучи вдосконалити теорії Кречмера і Юнга, англійський психолог Ганс-Юрген Айзенк (1916- 1997) запропонував розглядати типології цих учених як систему координат. Першу ЇЇ вісь утворює об’єкт-суб’єктна орієнтація (від максимальної екстраверсії до максимальної інтроверсії); другою координатою є шкала “норма – патологія”. Середні величини патології (психічних відхилень) утворюють неврози, сильні – психози. Третя координата – шкала “маніакально-депресивний психоз – шизофренія”. Середина цієї шкали представлена нормальними психічними станами. Для одного типу темпераменту такими станами є синтонія (мінімально виражена циклотимія) і власне циклотимія, для іншого – дистонія і шизотимія. Середні величини психічних відхилень утворюють, відповідно, істерію і психастенію, а максимальні – маніакально-депресивний психоз і шизофренію. Четверта координата утворена типами будови тіла: пікнічною, атлетичною і лептосоматичною.
З огляду на опис поведінки екстравертів, інтровертів, осіб з високим і низьким нейротизмом Г.-Ю. Айзенк побудував свою модель типів темпераменту. Тип темпераменту є одним з чотирьох квадрантів при перетині двох ортогональних шкал: “екстраверсія – інтроверсія” і “емоційна стабільність – лабільність”. Перша шкала характеризує індивіда з боку “відкритості” зовнішньому світу, друга – з боку його емоційної стійкості. Поєднання емоційної стійкості з екстраверсією Г.-Ю. Айзенк ототожнював із типом сангвініка, емоційної лабільності й екстраверсії – холерика, емоційної стійкості з інтроверсією – флегматика, а емоційної лабільності з інтроверсією – меланхоліка.
Концепція Г.-Ю. Айзенка підвела фізіологічну основу під психологічні типи К.-Г. Юнга. Важлива її перевага в тому, що всі психологічні прояви – нормальні і патологічні – розглянуто як континуум значень, а не як крайні групи. Однак і в цьому разі одна з координат, що належать до типів будови тіла, залишається дискретною.
Факторні теорії темпераменту
Однією з перших спроб визначити структуру темпераменту за допомогою факторного аналізу були дослідження англійського психолога Сіріла-Людовіка Берта. Він використав перелік первинних емоцій (інстинктів), складений В. Мак-Дугаллом: гнів,
Страх, ніжність, цікавість, відчуття безпеки, дружелюбність, задоволення, неприємне відчуття, статевий потяг, огида, покірність.
С.-Л. Берт досліджував прояви цих емоцій у різних груп, переважно у нормальних і невротичних дітей віком 9-12 років, і на підставі факторного аналізу отриманих результатів виділив фактори темпераменту:
1) загальна емоційність (емоційна нестійкість);
2) стенічні (експресивні) емоції – астенічні (гальмівні) емоції;
3) позитивні емоції – негативні емоції. Погляди С.-Л. Берта на структуру темпераменту не
Поширились, оскільки він не розробив діагностичних методів, за допомогою яких можна було б вимірювати вказані чинники. Крім того, його концепція викликала деякі методологічні заперечення.
Американський психолог Джой-Пауль Гілфорд (1897-1976) запропонував 13-факторну теорію, яка абсолютно інакше визначає структуру темпераменту. Він склав чотири анкети для досліджень властивостей темпераменту. Четверта була синтезом трьох попередніх і містила до 400 запитань. Проанкетувавши тисячі досліджуваних, Гілфорд дійшов висновку, що все різноманіття властивостей, які в сукупності формують темперамент, можна звести до 13 факторів, що утворюють відносно стійку характеристику індивіда. Вони не пов’язані з інтелектуальними здібностями і, як правило, не зазнають значних змін під впливом соціального досвіду. Саме це дало підставу Дж.-П. Гілфорду вважати, що ці чинники стосуються темпераменту, а не особистості, яка охоплює й інші параметри. Далі наведено короткі характеристики факторів, які формують структуру темпераменту і описують тільки один з полюсів кожного чинника (назви й показники другого полюса протилежні):
1. Загальна активність. Індивід енергійний, швидко рухається, працює, заповзятливий, іноді імпульсивний.
2. Домінантність. Індивід добивається своїх прав і обстоює їх перед іншими людьми, наполегливий, прагне стати лідером, не боїться суспільних контактів, схильний відкрито виражати свої думки.
3. Мужність. В індивіда переважають типово чоловічі як професійні, так і повсякденні інтереси. Не дуже емоційний, уміє приховувати свої почуття, рідко піддається страху або відчуває огиду, не викликає симпатій в оточення.
4. Упевненість у собі. Індивід переконаний, що його поважають інші люди, покладається на себе, урівноважений у спілкуванні, задоволений своїм становищем, не замикається в собі.
5. Спокій (самовладання). Індивід спокійний, бадьорий, не піддається роздратуванню й утомі, вміє швидко зосередитися на проблемі.
6. Товариськість. Індивід схильний до дружнього спілкування, формальних і неформальних контактів, часто є лідером, не боязкий і не соромливий, не прагне самоти.
7. Рефлексія. Індивід задумливий, рефлексивний, схильний до філософування і мрійливості, самоаналізу й аналізу інших, допитливий.
8. Депресія. Індивід емоційно і фізично пригнічений, перебуває в постійному страху і тривозі, настрої мінливі, проявляє упертість.
9. Емоційність. Індивід з легкозбудливими емоціями, які, виникнувши, зберігаються надовго, хоча поверхневі й інфантильні.
10. Стриманість. Індивід стриманий, добре володіє собою, радше серйозний, ніж безтурботний, наділений почуттям відповідальності.
11. Безпристрасність. Індивід об’єктивно і реалістично підходить до проблем, чутливий до змін у ставленні оточення, здатний забувати про себе, не схильний до підозрілості, дуже вразливий.
12. Доброзичливість. Індивід привітний, м’який у поводженні, не виявляє ворожості, не схильний принижувати інших, не проявляє агресії.
13. Терпимість (кооперативність). Індивід не схильний критикувати, довірливий, звернений до інших більше, ніж до себе.
Подальші дослідження факторної структури темпераменту довели, що ці чинники не є незалежними один від одного, а утворюють деякі зв’язки (системи). Учениця Гілфорда К. Лоуелл, користуючись трьома анкетами свого вчителя, проводила дослідження з групою, що складалася приблизно з 200 студентів молодших курсів. Значення, отримані для окремих чинників, знову піддали кореляційному, а потім і факторному аналізу, тобто провели факторний аналіз другого порядку. Отримані фактори назвали суперфакторами:
1) запальність – стриманість;
2) реалізм;
3) емоційність;
4) соціальна адаптованість.
Ці фактори незалежні один від одного, про що свідчить відсутність кореляцій між ними. Однак К. Лоуелл не розробила анкет, які давали б змогу проводити діагностування темпераменту. Можливо, з цієї причини її концепція не викликала великого інтересу серед психологів-практиків.
Популярною стала факторна концепція структури темпераменту, розроблена американським психологом Луїсом-Леоном Терстоуном (1887-1955), яка теж грунтувалася на 13-факторній теорії. Здійснивши факторний аналіз даних, отриманих К. Лоуелл, Л.-Л. Терстоун виокремив фактори другого порядку і назвав їх основними. Характеристику цих факторів наведено тільки за одним полюсом:
1. Активні. Такі індивіди швидко працюють, навіть якщо немає необхідності поспішати; швидко рухаються, нетерплячі, навіть якщо потрібно зберігати спокій; постійно в дії, схильні квапитись; як правило, багато говорять, ходять, пишуть (протилежний полюс – пасивні).
2. Енергійні. Фізично бадьорі індивіди, займаються спортом, люблять фізичну роботу, особливо надворі. Надають перевагу фізичній активності, що супроводжується великими енергетичними витратами (протилежний полюс – інертні).
3. Імпульсивні. Мають безтурботний і легковажний настрій, швидко приймають рішення, дуже легко переходять від одного завдання до іншого, діють під впливом миттєвих спонук (протилежний полюс – стримані).
4. Домінантні. Схильні керувати іншими людьми, брати на себе відповідальність, ініціативні, хоча насправді не завжди домінують у певній групі, охоче виступають публічно та організовують громадські заходи (протилежний полюс – залежні).
5. Стабільні. Індивіди, для яких характерний незворушний, рівний настрій, у критичні моменти зберігають спокій, здатні керувати, навіть у несприятливих умовах легко зосереджуються, без зусиль переривають нескінчену роботу або продовжують ЇЇ, коли вимагає ситуація (протилежний полюс – нестабільні).
6. Соціабельні. Люблять бути в компанії, легко знайомляться, поступливі, доброзичливі, схильні до співпраці, приємні у спілкуванні (протилежний полюс – замкнуті).
7. Рефлексивні. Схильні до роздумів, надають перевагу теоретичній діяльності над практичною, багато часу приділяють самоспостереженням, зазвичай спокійні, добре працюють на самоті, люблять діяльність, що потребує точності, охочіше планують, ніж реалізовують намічене (протилежний полюс – поверхові).
За факторними концепціями темперамент можна більш-менш точно описати за допомогою значень певної кількості властивостей – факторів, що належать до структури темпераменту. Зображаючи графічно типове для індивіда значення кожного фактора і відношення між ними, отримують так званий профіль темпераменту. Кожен індивід має свій характерний профіль (структуру) темпераменту (рис. 2.2).
Американські психологи А. Басе і Р. Пломін, які розробили популярну концепцію темпераменту, вважають, що в ньому повинні насамперед відображатися стильові особливості поведінки, його експресивні, а не змістові аспекти. Проте щоб вважати конкретну рису темпераментальною, на їх думку, необхідна наявність ще чотирьох умов: спадкова зумовленість; стабільність її прояву протягом усього життя; адаптивне значення, тобто сприяння біологічному пристосуванню; виявлення у тварин. Вони виокремлюють характеристики (властивості) темпераменту: емоційність, активність і соціабельність.
–
Емоційність виражається у легкості виникнення афективних реакцій і оцінюється за їх інтенсивністю. Активність характеризується загальним енергетичним рівнем (людина завжди зайнята, любить рухатися, часто поспішає, їй притаманне швидке мовлення й енергійні рухи). Про таку людину кажуть: “Не може всидіти на місці”. Соціабельність пов’язана з потребою постійно перебувати серед людей. Самостійність і незалежність цих властивостей одна від одної були підтверджені факторним аналізом.
Сучасні американські вчені А. Томас і С. Чесс темпераментом теж вважають стиль поведінки. На їхню думку, темперамент не може характеризуватися ні змістом, ні мотивацією, ні успішністю діяльності. У дітей перших років життя вони виділили дев’ять незалежних одна від одної характеристик стилю поведінки (темпераменту):
1) рівень активності (моторні характеристики, рухливість під час годування, купання, співвідношення активної і пасивної поведінки протягом дня);
2) ритмічність (ступінь передбачуваності часу появи поведінкових реакцій, наприклад поява відчуття голоду, і тривалість певного стану в часі, наприклад тривалість сну);
3) наближення або віддалення (особливості емоційних і рухових реакцій на нові стимули);
4) адаптивність (реакція на нову або змінювану ситуацію);
5) інтенсивність реакції незалежно від її якості та спрямованості;
6) поріг реактивності (рівень стимуляції, необхідний для появи реакції незалежно від її якості та сенсорної модальності);
7) настрій (співвідношення радісного стану і стану невдоволення);
8) відволікання (ефективність дії нових стимулів для зміни поведінки);
9) тривалість уваги і наполегливість (здатність продовжувати діяльність, незважаючи на труднощі в її здійсненні).
Отже, вивчення темпераменту поступово перейшло від визначення типів до виявлення ступеня вираженості його властивостей. Людей поділяли не за типами темпераменту, а за його властивостями: екстраверсія – інтроверсія (К.-Г. Юнг і Г.-Ю. Айзенк); рівень активності і переважний емоційний тон; емоційна збудливість; активність і емоційність та ін. Єдиної концепції темпераменту і його типів ученим створити так і не вдалося.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)