Діагностика і корекція “Я-концепції” молодших школярів – Співак Л. М. – 1.2.2. Розвиток емоційно-оцінної складової “Я-концепції” дитини
У процесі розвитку дитини її “Я-концепція” поступово збагачується новими якостями, які проходять крізь призму самооцінок. У більшості дітей до семи-восьми років виникають такі складні новоутворення, як оцінка самого себе, самолюбство, з’являються нові, ще не розв’язані суперечності між сприйняттям себе теперішнього, сьогоднішнього, ставленням до себе та оцінками оточуючих, орієнтованих то на себе минулого, то на майбутнього, то на ідеального.
На становлення самооцінки в дітей молодшого шкільного віку впливають такі два основних фактори :
1) учбова діяльність школяра, разом з успіхами та невдачами в ній. Так, систематичне виконання дітьми навчальних і трудових завдань, які постійно контролюються, перевіряються та відповідно оцінюються вчителями, батьками й іншими дорослими, зумовлює формування в молодших школярів здатності контролювати та оцінювати ровесників і самих себе, та виступає чинником становлення самооцінки і самоконтролю;
2) соціальні фактори, а саме, зовнішні оцінки з боку значущих інших, включеність та участь учня в системі міжособистісних стосунків. Взаємодіючи із членами колективу, учень розпочинає порівнювати себе з іншими людьми, вчиться об’єктивно оцінювати свої фізичні та розумові сили, власні якості, відшуковує критерії для об’єктивної оцінки своєї діяльності.
Зміст самооцінки складають ті сторони особистості, які є для неї найбільш значущими. Водночас для різних вікових етапів характерний неоднаковий зміст самооцінки. Зокрема зміст самооцінки молодших школярів (1-2 класи) пов’язаний з новою для них діяльністю. Особливу значущість навчальної діяльності для формування самооцінки молодшого школяра зумовлено такими особливостями: 1) оскільки вона спрямована на зміну самого учня, то в процесі її формування перед дитиною постає завдання визначення міри свого просування у предметі засвоєння, тобто завдання усвідомлення себе як суб’єкта присвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) структура навчальної діяльності включає в себе такі компоненти, що з одного боку, спрямовані на предмет засвоєння, тобто навчальні завдання та навчальні дії, а з іншого – на самого учня як суб’єкта діяльності – дії контролю й оцінки. Оволодіння такими діями також ставить перед учнями завдання аналізу власної діяльності та її оцінки. Діти молодшого шкільного віку передусім оцінюють в собі якості, які характеризують їх як школярів – успішність, дисциплінованість. “Діти, орієнтуючись на оцінку вчителя, самі вважають себе та своїх ровесників “відмінниками”, “двійочниками” і “трійочниками”, хорошими та середніми учнями, наділяючи представників кожної групи набором відповідних якостей. Оцінка успішності на початку шкільного навчання, за своєю сутністю, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини” [89, с. 135]. В учнів третіх і особливо четвертих класів у результаті постійних неуспіхів в учбовій діяльності зміст самооцінки може пов’язуватися з позашкільною діяльністю. Наприклад, дитина може користуватись авторитетом в певній неформальній групі (з позитивною чи негативною спрямованістю) і компенсувати цим низький статус в класі, пов’язаний з рівнем навчальних досягнень, і тим самим забезпечувати в цих умовах формування позитивного самосприйняття і одночасно з цим згасання інтересу до школи, навчальної діяльності.
Молодші школярі, оцінюючи спочатку лише результати власної учбової діяльності, поступово включають до сфери самооцінки моральні якості своєї особистості, зокрема: правдивість, чесність, скромність, ввічливість, справедливість і т. ін.
До психологічного змісту самооцінки молодшого школяра належить й міра її критичності, що змінюється з віком дитини. Якщо в учнів першого класу помічено тенденцію позитивно оцінювати свою поведінку та учбову діяльність, то учні других класів ставляться до себе більш критично, оцінюючи як хороші, так і погані вчинки, як успіхи, так і невдачі в навчанні.
Поступове зростання критичності самооцінки виступає чинником росту її самостійності. На противагу учням перших класів, самооцінки яких майже цілком залежать від оцінок вчителем їх навчальної діяльності та поведінки, в учнів других, особливо третіх класів, самооцінка характеризується значно більшою самостійністю. Виявленню самостійності в самооцінній діяльності сприяє діяльність дорослих – спочатку учень оцінює себе за їх вимогами, а потім поступово розпочинає це робити з власної ініціативи.
Дітям молодшого шкільного віку властиві всі види самооцінок: і адекватна стійка, і завищена стійка, і нестійка, що прямує до неадекватного завищення чи заниження. З віком молодших школярів зростає їх вміння правильно оцінювати себе, свої можливості, та водночас знижується тенденція до переоцінки себе. Однак в учнів початкової школи досить рідко зустрічається стійка занижена самооцінка. Цей факт вказує на те, що самооцінка молодшого школяра є, в певній мірі, альтернативною. З одного боку, вона характеризується своєю динамічністю – самооцінка молодших школярів є конкретною і ситуативною. З іншого боку, самооцінка учнів початкової школи має тенденцію до стійкості та надалі перетворюється у внутрішню позицію індивіда, виступаючи одним із мотивів поведінки та чинником формування певних якостей особистості.
“До кінця молодшого шкільного віку з’являється рефлексія і тим самим створюються нові можливості для формування самооцінки досягнень і особистісних якостей. Самооцінка стає, в цілому, адекватнішою та диференційованішою, судження про себе – обгрунтованішими. Водночас при цьому спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Доречно підкреслити, що в дітей із завищеною та заниженою самооцінкою змінити її рівень досить важко” [89, с. 138-139].
Самооцінка стабілізується до третього класу, тоді як в учнів другого класу вона суттєво знижується. Чинником зниження загальної самооцінки виступає залучення учнів до такої ситуації, що вимагає оцінки результатів власних дій, порівняння себе з оточуючими, здатності бачити власні недоліки і т. ін.
Змістовне наповнення самооцінки залежить від рівня пізнавальної активності дитини. Самооцінка пізнавально активних молодших школярів носить диференційований характер, охоплює майже всі основні сфери їх життєдіяльності, характеризується високим рівнем критичності та виявляє їх рефлексивне ставлення до себе. Самооцінна діяльність пізнавально пасивних учнів стосується не всіх сфер їх життя, внаслідок чого множина її регулятивних функцій значно звужується.
Самооцінка виконує роль регулятора поведінки в дітей молодшого шкільного віку. Зокрема, адекватна самооцінка сприяє розвитку самостійності та незалежної поведінки школярів даного вікового періоду.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)