Державне регулювання економіки – Калетнік Г. М. – 8.3. Державне регулювання зовнішньої торгівлі
Зовнішня торгівля Є історично першою і найважливішою формою (видом) зовнішньоекономічної діяльності. її швидкому зростанню сприяв активний розвиток транспорту, зв’язку, інформаційних комунікацій, зниження митних зборів, зміни політичного характеру.
Зовнішня торгівля – це система економічних відносин між країнами, основна мета якої полягає у ввезенні та вивезенні товарів і послуг. Об’єктами зовнішньої торгівлі є Товари: Готова продукція, сировина, напівфабрикати; Продукти інтелектуальної власності: Патенти, ліцензії, фірмові знаки та ін.; Послуги: Міжнародний туризм, транспортні, страхові, посередницькі, будівельні операції тощо.
Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на митні та не митні. Серед них розрізняють ті, які Стимулюють експорт – Прямі та непрямі експортні субсидії, й ті, що Обмежують імпорт – мито, квоти, ліцензії тощо, тобто Торгівельні обмеження.
В зовнішньоторговельній політиці виділяють дві форми – протекціонізм і Фритредерство {вільна торгівля).
Протекціонізм – Це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.
Така політика сприяє захисту національного товаровиробника, розвитку вітчизняного виробництва. Однак, вона може призвести до застійних процесів в економіці, посилення монополізму, зниження конкурентоспроможності товарів.
Політика вільної торгівлі Не передбачає державного втручання в товарообмінні процеси. Експортно-імпортні операції регулюються ринком на основі попиту і пропозиції. Вона стимулює конкуренцію, сприяє поліпшенню якості товарів і послуг, спонукає до оптимізації цін.
Світова практика господарювання засвідчує, що, як правило, сьогодні країни прагнуть проводити Гнучку політику зовнішньої торгівлі, Яка поєднує елементи протекціонізму та вільної торгівлі.
Поширеним знаряддям протекціонізму є мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, який ввозять в країну.
Мито виконує Захисну Та Фіскальну Функції. Воно призводить до подорожчання імпортних товарів, внаслідок чого при рівних умовах вітчизняні товари мають переваги у ціновій конкуренції. Розрізняють адвалерне, специфічне та Комбіноване (за способом обчислення); Експортне, імпортне, транзитне (за характером об’єкта) мито.
Адвалерне мито Розраховується у вигляді відсотка від митної вартості.
Специфічне мито Встановлюється у вигляді фіксованої суми на одиницю товару (кількості, ваги, площі, об’єму).
Комбіноване мито Поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.
Захисне мито Призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Фіскальне мито Застосовують до продукції, яка не виробляється в країні. Його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.
Політика протекціонізму реалізується шляхом Квотування І ліцензування.
Квотування означає обмеження, кількості або сумарної вартості конкретних експортно-імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування – видачу дозволу на експорт-імпорт обмеженого обсягу і переліку продукції та забороняє неліцензовану торгівлю. Важливим інструментом зовнішньоторговельної політики є Експортні субсидії – пільги, які надаються вітчизняним експортерам для стимулювання вивозу товарів за кордон. Експортні субсидії сприяють зменшенню цін на продукцію, яка продається на зовнішніх ринках, та фінансовій стійкості виробника. Експортні субсидії здійснюються у формі виплати дотацій, а також пільгового оподаткування, кредитування, страхування. За оцінками фахівців, експортні субсидії не перевищують І % вартості експорту, тому вони суттєво не впливають на світову торгівлю. Незважаючи на це, СОТ забороняє їх використання.
Політика протекціонізму передбачає застосування й такого інструмента конкурентної боротьби на світових ринках, як Демпінг – Встановлення експортером упродовж певного часу нижчих цін на окремі види продукції, ніж середньосвітові або внутрішні.
За правилами СОТ, країна-імпортер може запроваджувати антидемпінгове (компенсаційне) мито, якщо доведено застосування демпінгових цін.
Деякі країни використовують таку форму регулювання зовнішньої торгівлі, як добровільне обмеження експорту, з допомогою якого уникають антидемпінгових розслідувань, торгівельних обмежень та інших адміністративних стягнень.
У державному регулюванні міжнародної торгівлі використовуються немитні інструменти, за допомогою яких обмежується імпорт у країну та стимулюється експорт. До них належать високі стандарти якості товарів, санітарні обмеження, митні процедури, торговельне ембарго.
Торговельне ембарго – це урядова заборона ввезення на територію країни (або вивезення з певної країни) товарів, яка вводиться, як правило, з політичних міркувань.
Слід пам’ятати, що політика протекціонізму повинна бути дуже виваженою, оскільки вона завжди спричиняє відповідні дії з боку торгівельних партнерів країни. Це означає, що, зменшуючи імпорт, країна відповідно матиме скорочення експорту, що не вплине на величину чистого експорту, сукупного попиту і зайнятості. Протекціонізм може спонукати погіршення політичної ситуації між країнами. Тому перспективним напрямом регулювання торгівельної діяльності є створення належних умов для вільної торгівлі між країнами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)