Цивільний процес України – Логінов О. А. – 1.1. Поняття та процесуальне становище сторін

1. Особи, які беруть участь у справі

Згідно із ст. 26 ЦПК до складу осіб, які беруть участь у справі, відносяться сторони, треті особи, представники цих осіб – у справах позовного провадження, заявники, інші заінтересовані особи та їхні представники – у наказному та окремому провадженнях. Також у справах усіх видів проваджень можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, треті особи, а також представники цих осіб. (Див. рис. 5)

Як уже зазначалося, ці особи мають юридичну заінтересованість у результатах розгляду та вирішенні цивільної справи, хоча ступінь цієї заінтересованості у зазначених осіб різний. Діяльність осіб, які беруть участь у справі, найбільшою мірою, після суду, впливає на рух цивільної справи. Відповідно до їх ролі у цивільному процесі вони користуються широким обсягом суб’єктивних прав у процесі. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, прослуховувати запис фіксування судового засідання, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК).

З метою забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб останні наділені такими процесуальними правами: безпосередньо

Цивільний процес України   Логінов О. А.   1.1. Поняття та процесуальне становище сторін

Або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через зазначених осіб інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд повинен роз’яснити малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі якщо цього потребують інтереси цієї особи та за віком і станом здоров’я вона може усвідомити їх значення, а також сприяти створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом і передбачених міжнародними договорами України (ст. 27і ЦПК).

1.1. Поняття та процесуальне становище сторін

Головними особами, які беруть участь у справах позовного провадження і без яких неможливий сам процес, є сторони – позивач і відповідач. Ними відповідно до ст. 30 ЦПК можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Зазвичай сторонами стають суб’єкти спірних матеріально-правових відносин. Але спір може мати місце і за відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб’єктність сторін можуть мати особи за наявності одного лише припущення, що між ними існують матеріально-правові відносини. Цей спір має розглядатися судом, і лише суд може дати остаточну відповідь, чи належить позивачу спірне право і чи порушено воно відповідачем. Тобто спором визнаються будь-які непорозуміння між суб’єктами права, і достатньою підставою для порушення провадження у справі і набуття правового статусу позивача є суб’єктивна впевненість особи, що її права порушені, оспорені чи невизнані.

Позивачем визнається особа, на захист суб’єктивних прав і охоронюваних інтересів якої розпочинається цивільний процес у суді. Позивач може заявити цю вимогу суду особисто, або в його інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися з заявою до суду органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ст. З ЦПК). Відповідач – це особа, яка, на думку позивача, порушила чи заперечила його суб’єктивні права чи законні інтереси.

Сторони в цивільному процесі характеризуються таким ознаками: ними є особи, між якими виник спір про право; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи ухвалюється судове рішення; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб’єктність допускає процесуальне правонаступництво.

Сторони мають рівні процесуальні права і обов’язки. Слід зазначити, що рівність процесуальних прав не означає, що сторони користуються однаковими правами. Рівноправність сторін означає рівні можливості використовувати процесуальні засоби захисту.

Можна виділити загальні та спеціальні права сторін. Зокрема, до загальних прав позивача і відповідача відноситься право брати участь у судових засіданнях, у дослідженні доказів, давати усні та письмові пояснення суду, користуватися правовою допомогою та інші права, визначені у ч. 1 ст. 27, ст. 27і ЦПК.

До спеціальних прав позивача та відповідача відносяться процесуальні права, якими наділені лише сторони. Так, згідно із ст. 31 ЦПК позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Крім того позивач має право, до початку розгляду судом справи по суті, подати письмову заяву про зміну предмета або підстави позову, а відповідач – пред’явити зустрічний позов. На будь-якій стадії цивільного процесу сторони можуть укласти мирову угоду, а також мають право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

Окрім процесуальних прав сторони наділені процесуальними обов’язками, які також можна поділити на загальні та спеціальні.

До загальних обов’язків сторін відноситься зобов’язання подати всі наявні у них докази для підтвердження своїх вимог і заперечень до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, – до початку розгляду справи по суті. Загальним для сторін, як і для інших осіб, які беруть участь у справі, є обов’язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Спеціальні обов’язки полягають у виконанні сторонами певних процесуальних дій, а саме: позивач повинен надати копії позовної заяви та документів до неї (ст. 120 ЦПК), сторони зобов’язані повідомити суд про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог (ч. 1 ст. 36 ЦПК), та про всі відомі їм рішення судів (чи незавершені судові провадження), що стосуються предмета спору (ч. З ст. 131 ЦПК).

Таким чином, сторонами у цивільному процесі визнаються юридично заінтересовані особи (громадяни та організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення у цивільному судочинстві.

Участь у розгляді цивільної справи декількох позивачів і (або) відповідачів створює процесуальну співучасть. Так, у разі пред’явлення позову декількома співпозивачами до одного відповідача маємо активну співучасть, пред’явлення позовної заяви одним позивачем до кількох відповідачів – пасивну співучасть. Наявність кількох осіб з обох сторін є змішаною співучастю.

Законом встановлюються підстави для процесуальної співучасті. Згідно із ст. 32 ЦПК процесуальна співучасть допускається, якщо предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права та обов’язки.

Процесуальна співучасть поділяється на обов’язкову та факультативну. Обов’язкова співучасть має місце тоді, коли спірні матеріально-правові відносини характеризуються спільністю прав і обов’язків декількох осіб і коли встановлення їх для певної особи у справі без визначення прав і обов’язків інших осіб є неможливим: наприклад, у справах про право спільної власності; у справах щодо відшкодування шкоди, яка заподіяна кількома особами, тощо.

Факультативна участь – у силу доцільності одночасного розгляду справи за участю всіх заінтересованих осіб сприяє економії процесуальних засобів і часу. За факультативної співучасті характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє вирішити справу щодо кожного із суб’єктів в окремому процесі.

Співучасники користуються рівними процесуальними правами. Відносини між ними побудовані на автономії – кожний з позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Співучасники користуються процесуальними правами сторін і несуть їх обов’язки. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Отже, процесуальна співучасть – це участь в одному і тому самому процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, вимоги та обов’язки яких не виключають одне одного.

Заміна неналежного відповідача. Доведення наявності у особи процесуальної правосуб’єктності відповідача покладається на позивача або на осіб, які пред’являють позов на захист прав та інтересів позивача. Але в деяких випадках відповідачем у процесі може бути особа, яка не є носієм спірного обов’язку. В такому випадку суд замінює неналежного відповідача або залучає іншу особу як співвідповідача в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. Слід зазначити, що суд не вирішує це питання при порушенні провадження у справі і, відповідно, пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача, та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача і приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Чинний ЦПК, на відміну від ЦПК 1963 року не допускає заміну неналежного позивача за ініціативою суду. Навіть у випадку, коли неналежний позивач наполягає на прийнятті від нього позову, суддя повинен прийняти заяву та порушити провадження у справі. При встановленні в результаті розгляду справи неналежності позивача суд ухвалює рішення про залишення позову без задоволення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Цивільний процес України – Логінов О. А. – 1.1. Поняття та процесуальне становище сторін