Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 5.2. Класифікація юридичних фактів
Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.
Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р.
Разом із тим акценти дещо змішані і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, насамперед, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
При цьому поняття “інші юридичні факти” охоплює такі різні категорії як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), неправомірні дії (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо). Тому слід мати на увазі, що перелік підстав виникнення цивільних прав і обов’язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК. Крім того, підставами виникнення цивільних прав і обов’язків можуть бути юридичні факти, котрі взагалі не згадані у ЦК.
Разом із тим у теорії цивільного права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами.
1. Залежно від характеру наслідків, вони можуть бути поділені на:
1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов’язане виникнення правовідносин;
2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують;
3) такі, що припиняють або призупиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення або призупинення правовідносин, що вже існують;
4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов’язків внаслідок її власних дій;
5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне поновлення цивільних прав, що існували раніше. Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасовує відповідне рішення, і фізична особа може зажадати від інших осіб повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК). У цьому випадку поновлення права власності пов’язане з двома обставинами: 1) появою особи, оголошеної померлою; 2) скасування судом рішення про оголошення особи померлою.
2. Залежно від наявності та характеру вольового елемента (слід зазначити, що саме ця класифікація є найбільш популярною у цивілістиці) розрізняють, насамперед, дві великі групи юридичних фактів:
1) дії – обставини, що залежать від волі людини;
2) події – обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і не підконтрольні їй. Вони мають юридичне значення у випадках, коли вказані у актах цивільного законодавства або договорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. До подій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тощо) характеру.
У свою чергу, дії поділяються на:
А) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дозволені або прямо не заборонені нормами права (різноманітні правочини, юридичні вчинки тощо);
Б) неправомірні (правопорушення, делікти). Зокрема, деліктами є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Такі дії тягнуть виникнення зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди, змістом яких право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов’язок особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її (глава 82 ЦК).
Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках – такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини або такими, що поновлюють права і обов’язки.
Правомірні дії можуть бути поділені на:
O юридичні акти;
O юридичні вчинки.
Юридичні акти – характеризуються здійсненням дій, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов’язків.
Залежно від характеристики суб’єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на:
А) акти суб’єктів приватного права (правочини).
Правочин (різновидом якого є договори) – основний вид правомірних дій суб’єктів приватного права. Правочин – це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення, поновлення, трансформацію тощо цивільних прав і обов’язків;
Б) акти суб’єктів публічного права
(Акти цивільного законодавства, адміністративні акти, судові акти – рішення, постанови, ухвали тощо).
Актами цивільного законодавства є нормативні акти, зазначені у ст. 4 ЦК. Прикладом такого юридичного факту можуть бути положення ст. 1220 ЦК, якими передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юридичним фактом можна визнати положення акту цивільного законодавства.
Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні права і обов’язки е адміністративні акти (акти управління), які видаються або приймаються органами влади або місцевого самоврядування, котрі тут діють як суб’єкти публічного, а не приватного права. Акт управління породжує адміністративні правовідносини між органом, що видав акт, і особами, яким цей акт адресований. Цивільні відносини, засновані на цьому акті, складаються між особами, котрим цей акт адресований. Так, розпорядження відповідного державного органу про передачу державного майна іншій організації породжує цивільні правовідносини між організаціями. Наприклад, рішення про реорганізацію державного органу викликає цивільно-правові наслідки (передачу, розділення майна органу, що ліквідується) на основі адміністративного акту без договору.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК), оголошення її померлою (ст. 46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовстановлюючим (визнання права власності за особою), правоприпиняючим (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення про примусовий обмін житлового приміщення), правозабороняючим (рішення про визнання особи недієздатною), правопоновлюючим (скасування рішення про визнання особи недієздатною).
Юридичні вчинки – це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, але породжують їх внаслідок припису закону.
Характеризуючи юридичні вчинки, необхідно мати на увазі, що вони можуть бути диференційовані залежно від наявності в них вольового елемента.
Так, в деяких випадках наявність волі суб’єкта (а отже, і наявність у нього дієздатності) абсолютно не має значення (наприклад, виявлення скарбу породжує правові наслідки, навіть якщо він був знайдений недієздатним або малолітнім). У інших випадках виникнення або зміна правовідносин залежить від дієздатності особи (наприклад, для виникнення зобов’язань з ведення справ без доручення необхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною).
У той же час дії, вчинені без доручення, не є правочином, оскільки, як правило, не спрямовані спеціально на встановлення цивільних правовідносин. їх мета – надати послугу, захистити інтереси відсутнього господаря майна. Таким чином, хоча волевиявлення особи, яка веде чужі справи, має місце, але спрямоване воно не на встановлення цивільних правовідносин.
Ці правовідносини можуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення господарем майна діяльності в його інтересах застосовуються правила про договір доручення), так і незалежно від їх бажання (обов’язок відшкодувати збитки, завдані втручанням у чужі справи, тощо).
З урахуванням вказаних відмінностей у характеристиці юридичних вчинків їх можна поділити на:
– вчинки вольові (цілеспрямовані), які відображають волю того, хто їх вчинив, хоча й не обов’язково спрямовану на встановлення, зміну правовідносин;
– невольові вчинки, на наявність яких воля того, хто їх вчинив, взагалі не впливає.
Наприклад, вольовими юридичними вчинками, які породжують цивільно-правові наслідки незалежно від наміру особи створити своїми діями цивільні права і обов’язки, є створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому відкриття, винаходи, промислові зразки тощо набувають значення підстав виникнення цивільних прав і обов’язків за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва, породжує цивільні правовідносини вже внаслідок їхнього існування і надання доступної для сприйняття форми. У вчиненні додаткових дій з оформлення вказаних творів з мстою надання їм правового значення (легітимації) тут потреби немає.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)