Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 4. Ім’я фізичної особи

Згідно зі ст. 26 ЦК фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК, а також здатна мати усі майнові права, встановлені ЦК та іншими законами. Крім того, фізична особа може мати будь-які інші цивільні права, не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать законам та моральним засадам суспільства.

Отже, обсяг прав, які становлять зміст цивільної правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична особа може мати практично будь-які права. Обмеження існує лише одне: володіння ними має не суперечити закону та моральним засадам суспільства.

Таким чином, зміст цивільної правоздатності фізичних осіб становить у сукупності систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією,

ЦК, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, забезпечені міжнародними актами, зокрема, Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенцією про права дитини 1989 р.

Слід зазначити, що ЦК істотно розширив правоздатність фізичних осіб, визначивши її обсяг відповідно до основного принципу приватного права: “Дозволено все, що не заборонене законом”.

На забезпечення реалізації цього принципу спрямоване правило ст. 27 ЦК, згідно з яким правочини, котрі обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемними, а правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є незаконним. Процесуальною гарантією дотримання цього принципу є позовний порядок оскарження незаконних рішень, дій, бездіяльності зазначених органів, врегульований нормами Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, що набув чинності 1 вересня 2005 р.

Згідно зі ст. ст. 24, 64 Конституції права людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією.

У встановлених законом випадках і тільки за рішенням суду фізична особа може бути обмежена у здатності мати деякі права. До таких обмежень, зокрема, належать заходи кримінального покарання. Так, ст. 51 Кримінального кодексу (КК) України передбачає такі заходи, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічно, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю тощо.

4. Ім’я фізичної особи

При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб’єктивних прав істотне значення має ім’я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов’язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце проживання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, визначенні місця розгляду позову тощо.

Право на ім’я належить до особистих невідчужуваних прав громадян. Стаття 28 ЦК передбачає, що фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям, яке надається їй відповідно до закону. Разом з тим при здійсненні окремих цивільних прав фізична особа може використовувати псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без зазначення імені. Наприклад, автори творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав можуть використовувати для індивідуалізації псевдонім, що не повторює ім’я іншої особи.

Відповідно до Конвенції про права дитини дитина здобуває право на ім’я з моменту народження.

Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Саме ці ознаки індивідуалізують фізичну особу як учасника цивільних відносин.

Згідно зі ст. ст. 145-148 СК ім’я дитини обирається за згодою батьків, до-батькові дається за іменем батька, якщо інше не передбачено законами України чи не грунтується на національних звичаях. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, а коли вони мають різні прізвища – за згодою між ними. Спори між батьками з приводу імені чи прізвища дитини вирішується органами опіки і піклування.

Якщо дитина народилася у батьків, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, і батько дитини не встановлений у визначеному законом порядку, ім’я дитині дається за вказівкою матері, по батькові – за іменем особи, записаної у свідоцтві про народження дитини як її батько, а прізвище – за прізвищем матері.

Ім’я, по батькові і прізвище реєструються в органах РАЦС (ст. 144 СК).

Фізична особа має право змінити ім’я у разі укладення шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, усиновлення, встановлення батьківства (ст. ст. 35, 45, 46, 113, 231 СК).

Крім того, фізична особа, якій виповнилося 16 років, може змінити своє прізвище та ім’я за власним бажанням. Особа, що досягла 14 років, може зробити це зі згоди батьків або того з них, з ким вона проживає, або піклувальника, але за умови, що це відповідає її інтересам. Порядок зміни прізвища, імені і по батькові громадян України визначається Указом Президента України від 31 Грудня 1991 р. № 23 “Про порядок переміни громадянами прізвищ, імен та по батькові” і Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233.

До досягнення дитиною 16-річного віку органи опіки і піклування за спільною заявою батьків мають право, враховуючи інтереси дитини, змінити її ім’я, а також прізвище на прізвище іншого з батьків. Таке прохання може бути викликане невдалим сполученням імені і по батькові, бажанням врахувати національні традиції тощо. Після досягнення дитиною 7-річного віку на таку зміну імені та прізвища необхідна її згода. При роздільному проживанні батьків той з них, з ким дитина проживає постійно, має право клопотатися про надання дитині його прізвища. Питання вирішується органами опіки і піклування, виходячи з інтересів дитини і з її згоди, якщо вона досягла 7-річного віку.

При зміні імені відповідні зміни вносяться до актового запису про народження та інших документів. Паспорт підлягає заміні. Усі цивільні права й обов’язки, набуті фізичною особою з колишнім ім’ям, зберігають чинність. Разом з тим про зміну імені фізична особа має повідомити своїх кредиторів та боржників. Цивільне законодавство не передбачає спеціальних санкцій за невиконання цього інформаційного обов’язку. Однак його невиконання може розглядатися як зловживання цивільним правом, а відтак, тягнути наслідки, встановлені ст. ст. 13, 15-23 ЦК.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 4. Ім’я фізичної особи