Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 4. Цивілістика
У вітчизняній правовій науці цивілістика розглядається з 2 позицій:
1) як узагальнююче поняття, що вживається для визначення суспільних відносин цивільно-правового характеру, пов’язаних з цивільним правом, проблемами нормативного регулювання майнових та особистих немайнових прав фізичних і юридичних осіб та практикою цивільних правовідносин (в тому числі сімейно-правових, цивільних процесуальних та приватних міжнародно-правових відносин);
2) як галузь юридичної науки, предметом якої є норми цивільного права; цивільні правовідносини як юридична форма відповідних суспільних відносин, що регулюються цивільним законодавством; юридичні факти; судова практика застосування цивільно-правових норм.
Звісно, можливе застосування обох зазначених підходів, особливо на юридично-побутовому рівні, властивому для довідникових видань. У зв’язку з цим варто зазначити, що аналогічні за суттю визначення цивілістки можна зустріти і в словниках загального характеру. Наприклад, у Словнику іншомовних слів “цивілістика” визначається як узагальнююче поняття, яке іноді вживають для визначення суспільних відносин цивільно-правового змісту. У Тлумачному словнику української мови “цивілістика” – це цивільне право, наука цивільного права.
Разом із тим вживання терміна “цивілістика” в такому широкому значенні у наукових дослідженнях в галузі права навряд чи є виправданим, оскільки воно випадає із загальної системи юридичних категорій і понять. Системний підхід припускає, що коли вже йдеться про “цивілістику” як про сукупність відносин певного юридичного змісту, то так само можна вести мову про “конституціоналістику”, “адміністративістику”, “криміналістику” тощо. Однак у довідкових виданнях перші два із названих термінів відсутні взагалі, а терміном “криміналістика” позначається не “сукупність відносин”, а саме “юридична наука про спеціальні прийоми, методи і засоби, які застосовуються у кримінальному судочинстві з метою запобігання злочинам, їх розкриття і розслідування, а також під час кримінальних справ”.
Отже, використання такого підходу порушує єдиний критерій систематизації відповідних понять, що для наукових досліджень виглядає неприйнятним.
Враховуючи зазначене вище, можна дійти висновку, що “цивілістка” у точному (юридично професійному) значенні цього слова не може вважатися сукупністю цивільних і пов’язаних з ними відносин (сукупністю відносин цивільно-правового характеру тощо). Натомість, доцільним є виходити з того, що цивілістика є галуззю юридичної науки, яка має свій предмет, структуру, методологію, напрями дослідження, завдання тощо.
Отже, поняття “цивілістика” і “наука цивільного права” є синонімами. З врахуванням особливостей цивільного права як галузі права і законодавства можна запропонувати таке визначення цивілістики.
Цивілістика (наука цивільного права) становить сукупність знань, що постійно оновлюються, про правове становище приватної особи, її цивільні права, засоби їх реалізації та захисту, об’єднані у систему понять, категорій, ідей, теорій та концепцій.
Предметом цивілістики є концепція приватного та цивільного права; засади визначення правового становища приватної особи; норми цивільного законодавства; цивільні відносини та правовідносини; підстави виникнення цивільних прав та обов’язків; умови і порядок реалізації цивільних прав та їхнього захисту; тлумачення і практика застосування норм цивільного законодавства.
Однак згадане визначення поняття цивілістики та її предмету є не кінцевим результатом, а лише відправним пунктом наукових розвідок у галузі цивільного (приватного) права. Останні навряд чи можуть бути достатньо ефективними без систематизації досягнутого та встановлення основних підходів та напрямів дослідження у цій галузі.
Приступаючи до розгляду цього питання, передусім, варто зауважити, що у випадках, коли йдеться про “науку цивільного права”, предметом аналізу можуть бути або явища, категорії, інститути, проблеми тощо, які розглядаються у контексті цивілістичних досліджень, або, власне, “наука цивільного права” як така.
Разом із тим чіткого бачення цієї проблеми у вітчизняній юриспруденції поки що не прослідковується. Зокрема, при характеристиці цивілістики як науки цивільного права констатацією існування наведеного вище (або дещо ширшого змісту) її предмету нерідко обмежуються. Іноді до цього додається згадка про знаних цивілістів, завдання та перспективи розвитку цивілістики тощо.
Стосовно системи науки цивільного права зазначається, що вона в цілому збігається з системою цивільного права, хоча і має певні відмінності, які випливають зі змісту зазначених систем (головні із них полягають у виокремленні таких елементів науки цивільного права, як вчення про предмет, метод, функції та систему цивільного права і загального вчення про цивільні правовідносини)’.
Втім, останнім часом концептуальні підходи у цій галузі зазнають певних трансформацій, котрі відбуваються, головним чином, у кількох напрямах.
Перший з них, фундатором якого можна вважати Г. Шершеневича, грунтується на бажанні дослідників сформувати уяву про предмет та розвиток науки цивільного права за допомогою характеристики особистостей відомих цивілістів у контексті опису їхніх основних праць – або характеристики праць цивілістів у контексті життєпису їхніх авторів’. (Напрям може бути названий “персоналістським” або “персоналістсько-бібліографічним”).
Для другого підходу характерним є прагнення дослідників проаналізувати характерні напрями досліджень та здобутки вітчизняних цивілістичних шкіл в цілому (його умовно можна назвати “класифікаційним” або ж “персоналістсько-класифікаційним”). Він знайшов відображення як в окремих публікаціях, так і при підготовці підручників з цивільного права.
Третій підхід (умовно можна назвати його “хронологічним”) полягає у акцентуванні уваги на виокремленні та висвітленні основних періодів або етапів розвитку цивілістики взагалі, цивілістики окремої країни, регіону тощо. Втім, частіше такий підхід застосовується для характеристики цивілістики певної країни, що дозволяє показати динаміку розвитку в ній цивілістичної думки6.
При цьому всередині згадуваного поділу на етапи (періоди) можлива більш складна систематизація матеріалу, що дозволяє згрупувати здобутки цивілістів за концептуальними підходами, предметом дослідження тощо. Найвищим досягненням використання такого підходу у галузі досліджень, що стосуються української цивілістики, є грунтовна праця О. Йоффе, присвячена розвитку цивілістичної думки в СРСР.
За певних відмінностей у характері, предметі та методах дослідження згадані підходи об’єднує та обставина, що основним предметом аналізу є наука цивільного права як така, тобто йдеться не про вивчення цивільного права, а “наукознавство у галузі цивілістики”. Хоча останнє і має безпосереднє відношення до цивілістики, але становить лише частину предмета останньої.
Інша течія у вітчизняній юриспруденції полягає у тому, що предметом досліджень визначається не власне наука цивільного права, а феномен цивільного права в цілому, у всіх його проявах, що вивчаються наукою цивільного права.
Характеризуючи науку цивільного права під таким кутом зору, дехто з цивілістів виходить з доцільності диференціації предмету цивілістики шляхом визначення в останньому складових частин (класифікація за конкретним предметом досліджень – “предметний підхід”). Однак при цьому перелік таких елементів виглядає неоднаково.
В одних випадках складовими частинами науки цивільного права називають догму цивільного права (частина цивілістики, що вивчає характер, особливості і зміст норм певної системи цивільного права; структуру, зміст і форми цивільного законодавства; тлумачить його; вивчає й аналізує практику застосування цивільно-правових норм із метою визначення їхньої ефективності), історію цивільного (приватного) права (частина цивілістики, що вивчає розвиток цивільного або приватного права як у цілому, так і окремих його інститутів), порівняльну цивілістику (вивчає системи приватного або цивільного права).
Інші правознавці до зазначеного переліку додають ще й цивільно-правову політику, характеризуючи її як складову частину науки цивільного права, що вивчає сучасні тенденції економіко-правового розвитку, прогнозує настання цивільно-правових явищ.
Загалом, “предметний підхід” здається найбільш виправданим з погляду визначення суті та предмету цивілістики як науки про цивільне (приватне) право, а відтак, встановлення напрямів досліджень, властивих для цієї галузі юридичної науки. Взявши його за основу, зробимо спробу встановити оптимальну структуру цивілістики.
Передусім, слід зазначити, що виокремлення цивільно-правової політики із згаданих елементів цивілістики викликає заперечення.
По-перше, тому що тлумачення цивільно-правової політики як частини науки цивільного права містить у собі внутрішню суперечність. Навряд чи перше та друге явище можуть бути не тільки повністю, але й частково розцінені як поняття тотожні. Цивільно-правову політику можна розглядати як результат наукових досліджень, як їхню передумову, предмет тощо.
По-друге, у контексті тлумачення цивільного права як права приватного вживання виразу “цивільно-правова політика” потребує спеціальних застережень щодо чинників такої політики, суб’єктів, від яких вона залежить, тощо. Адже і у правознавстві, і у політології поняття “політика” тісно пов’язане з категорією держави, що формує низку вимог до його тлумачення та застосування. Так, правознавцями політика визначається як система цілей та засобів їх досягнення тієї чи іншої держави у сфері внутрішнього і зовнішнього життя. Натомість, у політології політика тлумачиться як поняття, що означає відносини, погляди (концепції) і дії у зв’язку з певним державним устроєм, сферу діяльності в соціально-диференційованому суспільстві – відносини і дії, пов’язані з завоюванням, утриманням і використанням державної влади, участю у формуванні такої влади, у визначенні форм, завдань і змісту її діяльності. Політика виникає разом з виникненням держави та існує разом з нею.
Таким чином, попри деякі розбіжності у визначенні поняття політики, воно у кожному разі розглядається як таке, що не існує поза державою.
Що ж стосується сучасного розуміння приватного (цивільного) права, то воно грунтується на природно-правовій концепції. Отже, приватне (цивільне) право у своєму континуїтеті не залежить від держави, хоча й може формалізуватися у актах цивільного законодавства, забезпечуватися за допомогою норм державного примусу тощо.
З наведених міркувань характеристика “цивільно-правової політики” як складової частини науки цивільного права здається некоректною.
Разом із тим за “предметного критерію” визначення структури цивілістики практично не викликає сумнівів доцільність виокремлення таких складових її частин, як догма цивільного (приватного) права, історія цивільного (приватного) права, порівняльна цивілістика.
Проте слід зауважити, що це не усуває необхідності уточнення предмету кожного з них. Крім того, доцільним є також з’ясування достатності запропонованого переліку складових частин цивілістики.
“Догма цивільного права” – це частина цивілістики, що вивчає характер, особливості і зміст норм певної системи цивільного права; структуру, зміст і форми цивільного законодавства; тлумачить його; вивчає й аналізує практику застосування цивільно-правових норм із метою визначення їхньої ефективності. Предметом зазначеного розділу цивілістики є, насамперед, чинне цивільне законодавство і практика його застосування.
Іноді догму цивільного права тлумачать ширше, включаючи до неї поняття цивільного права та його місце у правовій системі, закономірності розвитку цивільно-правових норм, їх зміст, загальні принципи, які формулюються з метою створення цілісної системи “для ефективного застосування при регулюванні суспільних відносин, самі суспільні відносини1.
Однак таке розширення категорії “догми цивільного права” є невиправданим, оскільки суперечить усталеному розумінню суті поняття “догми права” як положень правового характеру, що приймаються без доказів, на віру, залишає поза увагою питання про суть та походження права, закономірності його розвитку, взаємовідносини права з іншими явищами суспільного життя, обмежуючи завдання науки описом та узагальненням матеріалу, що міститься у позитивному (чинному) праві); юридичними дефініціями, формальним аналізом юридичних понять і класифікацією юридичних норм2.
Дотримуючись такого тлумачення поняття “догма права”, маємо визнати, що предметом “догми цивілістики” не може бути ні поняття цивільного права, ні цивільні відносини, ні закономірності розвитку норм, що їх регулюють.
У зв’язку з цим варто зазначити, що, власне термін “догма цивілістики” виглядає не дуже коректним, оскільки суперечить сучасному розумінню цивільного права як права приватного, основою якого є не лише так зване позитивне право, а й природно-правова доктрина, домовленості сторін, звичаї та низка інших специфічних форм регулювання цивільних відносин.
З цих міркувань більш виправданим виглядає така назва відповідної частини науки цивільного права як “практична цивілістика”.
Що стосується суто теоретичних положень – характеристики поняття та суті приватного права як наднаціональної галузі права, що визначає основи становища приватної особи у суспільстві, визначення засад її взаємин з іншими приватними особами, державою, іншими соціально-публічними утвореннями та їхніми суб’єктами, захисту прав приватної особи тощо, вони є наріжним каменем у загальному предметі цивілістики.
Аналіз зазначених положень має відбуватися на рівні найвищої наукової абстракції. Разом із тим його результати є основою дослідження практики виникнення і трансформацій цивільних відносин, аналізу змісту та суті норм цивільного законодавства та вироблення рекомендацій стосовно застосування останнього, визначення напрямів та перспектив його вдосконалення тощо.
Цю частину цивілістики некоректно включати до “догми цивільного права” (“практичної цивілістики”). Натомість, вона має бути виокремлена у самостійний (перший і найважливіший) розділ науки цивільного права, який, враховуючи його предмет, суть та призначення, можна було б назвати “теорія цивільного права”, “теорія цивілістики” або ж “методологія цивілістики”. (“Методологія цивілістики” у цьому разі є системою підходів, методів і способів наукового дослідження, теоретичними засадами їхнього використання тощо – П. Рабінович).
Ще одним складовим елементом цивілістики є історія цивільного (приватного) права – частина цивілістики, що вивчає розвиток цивільного (приватного) права як у цілому, так і окремих його інститутів. Вона може бути також названа “історична цивілістика”. При цьому предметом дослідження може бути приватне право як наднаціональна система, окремі традиції приватного права, національні системи цивільного права, взяті в їхньому історичному розвитку. Крім того, предметом дослідження є також розвиток, власне, цивілістики як науки цивільного права.
Вивчення історії цивільного права дає можливість запозичити позитивний досвід минулого і деякою мірою уникнути повторення помилок. Також вивчення історії і характеру розвитку цивільного права дозволяє визначити його тенденції на сучасному етапі і з більшим чи меншим ступенем вірогідності прогнозувати можливість виникнення єдиного цивільного права Європи, створювати локальні системи цивільно-правових норм (У НІДРУД, Модельний ЦК СНД) тощо.
Оскільки цивілістика не обмежується вивченням цивільного права лише однієї якоїсь країни, предметом науки цивільного права є також цивілістичні доктрини, форми цивільного законодавства і практика їхнього застосування в інших державах.
У зв’язку з цим органічною частиною науки цивільного права є так звана “порівняльна цивілістика” чи порівняльне цивільне право, що має метою визначення загального й особливого в різних системах приватного (цивільного) права, можливість рецепції, акультурації, імплементації концепцій, основ цивільного права, окремих правових рішень чи їхньої сукупності.
Отже, цивілістика як наука про приватне (цивільне) право є сукупністю систематизованих знань, теорій, підходів, поглядів на приватне (цивільне) право як таке.
Складовими частинами (елементами) цивілістики є:
1) теоретична цивілістика (методологія, теорія цивільного права);
2) практична цивілістика (“догма” цивільного права);
3) історична цивілістика (динаміка цивільного права);
4) порівняльна цивілістика (порівняльне право у галузі цивілістики та з погляду цивілістики).
Разом із тим класифікація елементів цивілістики можлива й за іншими критеріями (наприклад, з врахуванням мети досліджень, національних або географічних особливостей країни, системи цивільного права тощо), може бути більш деталізованою в межах запропонованого підходу (виокремлення наукознавства в галузі цивілістики, хронологічних періодів історичної цивілістики, методів і рівнів порівняльної цивілістики тощо), мати комплексний характер (наприклад, порівняння цивілістичних інститутів в історичному розрізі, порівняльне дослідження наукознавства у галузі цивілістики тощо).
Дослідження у галузі цивілістики проводяться за допомогою спеціальних наукових прийомів, засобів, то забезпечують досягнення мети – пізнання і отримання наукового результату. Ці прийоми і засоби називаються методами науки. А вчення про методи пізнання іменуються методологією.
У використовуються загальнонаукові і спеціальні наукові методи дослідження.
До загальнонаукових методів, що використовуються не тільки в праві, але й у інших гуманітарних науках, належить, передусім, діалектичний метод, котрий дозволяє аналізувати той чи інший суспільний феномен у його розвитку.
У радянській правовій науці основою пізнання тривалий час вважалося виключно марксистське матеріалістичне вчення про право, згідно з яким право є надбудовою над матеріальним базисом, зумовлюється останнім і змінюється разом з ним.
Однак останнім часом намітився відхід від матеріалістичного монізму і право, насамперед приватне, розглядається як елемент цивілізації (культури), який має не характер надбудови, має самостійну цінність. При цьому не заперечується зв’язок права з матеріальними умовами життя суспільства, однак відсутня “жорстка прив’язка” його до тієї або іншої суспільно-економічної формації, не заперечується цінність і придатність досягнень правової думки інших цивілізацій тощо.
Така переоцінка цінностей зумовлена зростанням інтересу до гуманітарних аспектів права взагалі і приватного права зокрема. Логічним її наслідком є відмова від визнання винятковості якоїсь з систем права і зростання уваги до основоположних понять і інститутів приватного права як такого.
Такий підхід отримав назву “цивілізаційного методу” (на відміну від методу “формаційного”).
Загалом цілком виправданим на теперішньому етапі розвитку правової науки здається вести мову про застосування у сучасній цивілістиці загальнонаукового цивілізаційного діалектичного методу.
Крім того, використовуються спеціальні наукові методи, на які тут припадає головне “робоче” навантаження.
До них, зокрема, належить системний метод, конкретно-соціологічний метод, догматичний метод, метод порівняльного аналізу, історичний метод та інші.
Системний метод полягає у виявленні та аналізі елементів того або іншого явища, що належить до сфери приватного права. При цьому визначається доцільність і ефективність використання тих або інших принципів правового регулювання, структури правових
Конкретно-соціологічний метод грунтується на узагальненні і аналізі практики застосування цивільного законодавства; вивченні рівня правосвідомості у сфері дії приватного права; проведенні соціологічних досліджень щодо бажаного напряму вдосконалення цивільно-правових норм; складанні експертних оцінок змісту і ефективності цивільно-правових актів тощо.
Догматичний метод полягає у тлумаченні структури і змісту цивільно-правових норм з мстою встановлення їх “букви” і “суті”, взаємозв’язку між ними тощо. При ньому предметом аналізу с норми права як такі.
Метод порівняльного аналізу (порівняльного правознавство) полягає у вивченні і порівнянні різних систем приватного (цивільного) права, цивільно-правових доктрин, інститутів тощо. В процесі такого порівняльного аналізу визначаються переваги і недоліки різних правових систем, встановлюються перспективи і характер їхнього розвитку, а також тенденції розвитку приватного права взагалі
Історичний метод слугує встановленню особливостей розвитку приватного права і його традицій у цілому, окремих інститутів і категорій цивільного права тощо, що дає можливість оцінити тенденції і перспективи розвитку цієї галузі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)