Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 3. Метод цивільно-правового регулювання
Визначальний характер методів правового регулювання, які становлять прийоми юридичного впливу, їх сполучення, що характеризують використання у відповідній сфері суспільних відносин того чи іншого комплексу юридичних засобів (С. Алєксєєв), відображається у їхній ролі в механізмі правового регулювання.
Головними проявами правового методу звичайно вважається вирішення за його допомогою таких питань:
1) яким є юридичне становите осіб, визначене правовою нормою;
2) з якими обставинами (юридичними фактами) норма права пов’язує виникнення, зміну, припинення та інші трансформації правовідносин;
3) яким чином визначаються права і обов’язки учасників відповідних правовідносин;
4) порядок захисту прав та інтересів учасників правовідносин.
Загалом у правознавців практично не викликає сумнівів доцільність розрізняння імперативного та диспозитивного методів правового регулювання як найпростіших і разом з тим головних прийомів юридичного впливу, котрі визначають головні характерні ознаки правового статусу суб’єктів, у їх висхідних юридичних позиціях.
Імперативний метод (метод субординації) характеризується тим, що регулювання зверху вниз здійснюється на владно-імперативних засадах.
Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах ініціативності та вільного розсуду учасників відповідних відносин; на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються за його допомогою.
Грунтуючись на такій характеристиці двох зазначених методів, можемо звернутися до аналізу особливостей методу цивільно-правового регулювання, котрий розуміється як сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються, передусім, юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного розсуду за винятками, встановленими цивільним законодавством.
Оскільки для методу цивільно-правового регулювання у більшості випадків властивою є відсутність категоричних приписів діяти учасникам цивільних відносин певним чином (виняток становлять цивільні охоронні правовідносини – зобов’язання відшкодувати шкоду, повернути безпідставно отримане майно, а також деякі вимоги стосовно оформлення правочинів тощо), тобто, останнім надається можливість обрання типу поведінки і самостійного врегулювання своїх відносин, цей метод отримав назву диспозитивного на відміну від методу імперативного – властивого праву адміністративному (публічному праву взагалі).
Втім, враховуючи ту обставину, що терміном “диспозиція” у теорії права позначається частина правової норми, котра визначає дозволену поведінку суб’єкта, обов’язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму), можливо, більш коректно було б вести мову не про “диспозитивний”, а про “уповноважуючий” (правонаділяючий) або про “дозвільний” метод. Разом із тим це питання потребує подальшого дослідження, оскільки цивільно-правовий метод може містити і елементи обов’язкового (імперативного) припису. Таким чином, цивільно-правовий метод включає в себе як правонаділяючий елемент, так і елемент імперативний.
Характерними рисами диспозитивного уповноважуючого (правонаділяючого) елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:
1) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто є учасником цивільних відносин – фізична особа, юридична особа, держава тощо, сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні);
2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі за загальним правилом вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо, хоча у деяких випадках цивільні правовідносини можуть виникати і внаслідок безпосереднього припису закону або адміністративного акту);
3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.
Характеризуючи цивільно-правовий метод правового регулювання, слід враховувати і згаданий вище імперативний елемент.
Зокрема, у зобов’язаннях, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, імперативним є припис про відшкодування цієї шкоди, підстави, умови та порядок її відшкодування. І хоча потерпілий (кредитор) у більшості випадків може звільнити боржника від відшкодування, але загальна спрямованість норм про відшкодування шкоди (глава 82 ЦК) має саме імперативний характер. Разом із тим від використання імперативного методу правового регулювання відносини, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди, із цивільних не перетворюються на адміністративні.
Характерними рисами імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:
1) юридична рівність сторін;
2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону;
3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки лише у межах, точно визначених актами цивільного законодавства.
Таким чином, метод цивільно-правового регулювання охоплює як уповноважуючі диспозитивні (у регулятивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак, при цьому підгрунтям засади юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності і розумності.
Характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення у засадах або принципах цивільного права (у ст. З ЦК вони іменуються “засадами цивільного законодавства”).
(2 votes, average: 2,50 out of 5)